Мексиканська їжа

По при­їз­ді в Мек­си­ку, я про­бу­вав міс­це­ву їжу обе­реж­но — та во­на ви­яви­ла­ся не та­кою стра­шен­но гос­т­рою, як про це люб­лять го­во­ри­ти. Так, гос­т­рі со­у­си мек­си­кан­ці люб­лять, але в ре­с­то­ра­нах їх по­да­ють ок­ре­мо, і ко­жен до­дає їх до страв на свій смак. Са­мі мек­си­ка­ці до­да­ва­ли со­у­су не біль­ше за ме­не, і я був по­ду­мав, що не та­кий страш­ний чорт, як йо­го малю­ють... У Ме­хі­ко я за­йшов у зви­чай­ну ка­в’яр­ню по­с­ні­да­ти. Там по­ряд­ки бу­ли про­с­ті і... во­ни ви­ли­ли ме­ні ве­сь со­ус у стра­ву. Їс­ти це мож­на бу­ло тіль­ки з та­ко, яке вжи­ва­ють на­віть мек­си­кан­сь­кі го­роб­ці!..

Ок­рім гос­т­ро­ти, яку все-та­ки слід бра­ти до ува­ги, ме­ні все спо­д­об­а­ло­ся. Їжа знач­но різ­но­ма­ніт­ні­ша за тра­ди­ці­й­ну бра­зиль­сь­ку, хоч во­ни теж вжи­ва­ють рис із ква­со­лею. Ква­со­ля, прав­ду ка­жучи, у них ви­хо­дить гид­ка. За­те со­у­си, які бу­ва­ють не тіль­ки гос­т­рі (хоч та­ких біль­шість), на­ба­га­то різ­но­ма­ніт­ні­ші й ці­ка­ві­ші.

За­кла­ди гро­мад­сь­к­о­го хар­чу­ван­ня біль­ше на­га­ду­ють ук­ра­їн­сь­кі. Мек­си­кан­ці мо­жуть про­да­ва­ти та­ко з со­у­с­а­ми чи щось по­діб­не про­с­то з при­лав­ку, а по­куп­ці ви­му­ше­ні їс­ти оте сто­я­чи по­ряд зі сміт­ни­ком, ку­ди тре­ба ви­ки­да­ти та­ру. Ці та­ко во­ни їдять з усім. І, хоч це не гамбур­ге­ри, се­ред мек­си­кан­ців ба­га­то тов­с­тих лю­дей. Втім, є й нор­маль­ні за­кла­ди, при­чо­му ці­ни, по­рів­ня­но з Бра­зи­лі­єю, ме­не по­ра­ду­ва­ли.

В про­це­сі при­йому їжі, мек­си­кан­ці люб­лять слу­ха­ти му­зи­ку. І ма­ють тра­ди­ці­й­ні ме­ло­дії, які на­зи­ва­ю­ть­ся марья­чі. За­зви­чай їх мож­на по­чу­ти в ре­с­то­ра­нах, але са­ме під час мо­го пе­ре­бу­ван­ня в Ґва­да­ла­ха­рі в них там був фе­с­ти­валь, на яко­му ме­ні вда­ло­ся по­бу­ва­ти. Вид­но бу­ло, що мек­си­кан­ці ду­же гор­ді своєю му­зи­кою, хоч ні­чим особ­ли­вим ме­не во­на не вра­зи­ла.

Ма­буть, від­нос­но ба­га­ті тра­ди­ції ку­хо­ва­рін­ня є при­чи­ною то­го, що ет­ніч­на кух­ня ин­ших на­ро­дів не так ши­ро­ко пред­став­ле­на. При­най­м­ні так ме­ні зда­ло­ся. Япон­сь­ка їжа, яку я ду­же люблю, ви­яви­ла­ся при­близ­но на од­но­му ці­но­во­му та якіс­но­му рів­ні з  Бра­зи­лі­єю, при то­му, що все ин­ше кош­тує знач­но де­шев­ше. Пі­ца вза­га­лі не ви­три­мує ні­якої кри­ти­ки — са­ме тіс­то. Єди­не, що спо­д­об­а­ло­ся, це гу­ман­ні пор­ції, які мо­же з’їс­ти од­на не ду­же го­лод­на осо­ба і при цьо­му не лус­ну­ти...

Далі...