По приїзді в Мексику, я пробував місцеву їжу обережно — та вона виявилася не такою страшенно гострою, як про це люблять говорити. Так, гострі соуси мексиканці люблять, але в ресторанах їх подають окремо, і кожен додає їх до страв на свій смак. Самі мексикаці додавали соусу не більше за мене, і я був подумав, що не такий страшний чорт, як його малюють... У Мехіко я зайшов у звичайну кав’ярню поснідати. Там порядки були прості і... вони вилили мені весь соус у страву. Їсти це можна було тільки з тако, яке вживають навіть мексиканські горобці!..
Окрім гостроти, яку все-таки слід брати до уваги, мені все сподобалося. Їжа значно різноманітніша за традиційну бразильську, хоч вони теж вживають рис із квасолею. Квасоля, правду кажучи, у них виходить гидка. Зате соуси, які бувають не тільки гострі (хоч таких більшість), набагато різноманітніші й цікавіші.
Заклади громадського харчування більше нагадують українські. Мексиканці можуть продавати тако з соусами чи щось подібне просто з прилавку, а покупці вимушені їсти оте стоячи поряд зі смітником, куди треба викидати тару. Ці тако вони їдять з усім. І, хоч це не гамбургери, серед мексиканців багато товстих людей. Втім, є й нормальні заклади, причому ціни, порівняно з Бразилією, мене порадували.
В процесі прийому їжі, мексиканці люблять слухати музику. І мають традиційні мелодії, які називаються марьячі. Зазвичай їх можна почути в ресторанах, але саме під час мого перебування в Ґвадалахарі в них там був фестиваль, на якому мені вдалося побувати. Видно було, що мексиканці дуже горді своєю музикою, хоч нічим особливим мене вона не вразила.
Мабуть, відносно багаті традиції куховаріння є причиною того, що етнічна кухня инших народів не так широко представлена. Принаймні так мені здалося. Японська їжа, яку я дуже люблю, виявилася приблизно на одному ціновому та якісному рівні з Бразилією, при тому, що все инше коштує значно дешевше. Піца взагалі не витримує ніякої критики — саме тісто. Єдине, що сподобалося, це гуманні порції, які може з’їсти одна не дуже голодна особа і при цьому не луснути...
Окрім гостроти, яку все-таки слід брати до уваги, мені все сподобалося. Їжа значно різноманітніша за традиційну бразильську, хоч вони теж вживають рис із квасолею. Квасоля, правду кажучи, у них виходить гидка. Зате соуси, які бувають не тільки гострі (хоч таких більшість), набагато різноманітніші й цікавіші.
Заклади громадського харчування більше нагадують українські. Мексиканці можуть продавати тако з соусами чи щось подібне просто з прилавку, а покупці вимушені їсти оте стоячи поряд зі смітником, куди треба викидати тару. Ці тако вони їдять з усім. І, хоч це не гамбургери, серед мексиканців багато товстих людей. Втім, є й нормальні заклади, причому ціни, порівняно з Бразилією, мене порадували.
В процесі прийому їжі, мексиканці люблять слухати музику. І мають традиційні мелодії, які називаються марьячі. Зазвичай їх можна почути в ресторанах, але саме під час мого перебування в Ґвадалахарі в них там був фестиваль, на якому мені вдалося побувати. Видно було, що мексиканці дуже горді своєю музикою, хоч нічим особливим мене вона не вразила.
Мабуть, відносно багаті традиції куховаріння є причиною того, що етнічна кухня инших народів не так широко представлена. Принаймні так мені здалося. Японська їжа, яку я дуже люблю, виявилася приблизно на одному ціновому та якісному рівні з Бразилією, при тому, що все инше коштує значно дешевше. Піца взагалі не витримує ніякої критики — саме тісто. Єдине, що сподобалося, це гуманні порції, які може з’їсти одна не дуже голодна особа і при цьому не луснути...
Нема коментарів
Дописати коментар