Політичні репресії

Ру­ки, які ні­ч­о­го не кра­ли, най­біль­ше зви­ну­ва­чу­ють у то­му, що во­ни, при­йшов­ши до вла­ди, не ви­ко­на­ли го­лов­ної обі­цян­ки: бан­ди­там — тюр­ми. І ось сь­о­год­ні, справ­ді на­род­на вла­да, її ви­ко­нує, що­прав­да, як зав­жди, пе­ре­тво­рює на фарс. І в цьо­му теж є логі­ка. Справ­ді, всі пре­крас­но зна­ють, що всі по­лі­ти­ки не без грі­ха. Са­ме для то­го їм і ви­су­ва­ють смі­хо­вин­ні зви­ну­ва­чен­ня, щоб усі ро­зу­мі­ли: це по­лі­тич­ні ре­пре­сії. Та­ким чи­ном вби­ва­ють двох зай­ців — по-пер­ше, всі зна­ти­муть, що но­ва вла­да — це справ­ж­ні па­ца­ни, які жар­ту­ва­ти не зби­ра­ю­ть­ся, а по-дру­ге, дис­кре­ди­ту­є­ть­ся са­ме по­нят­тя ко­руп­ції. Зви­ну­ва­чен­ня в ко­руп­ції від­так стає си­ноні­мом по­лі­тич­них ре­пре­сій.

А що влас­не та­ке по­лі­тич­ні ре­пре­сії? Ві­зь­ме­мо, на­при­клад, су­сід­ню Ро­сію, вер­ти­каль якої взя­то за мо­дель. Чо­му по­сад­ка Хо­дор­ков­сь­к­о­го — це по­лі­тич­ні ре­пре­сії? Не тіль­ки то­му, що  зви­ну­ва­чен­ня на­вмис­но зроб­ле­но аб­сур­д­ни­ми, а ще й то­му, що за ана­л­огіч­ні зло­чи­ни “пра­ви­ль­них” олі­гар­хів не са­дять. То­му для то­го, щоб по­са­ди­ти бан­ди­тів і не бу­ти при цьо­му зви­ну­ва­че­ним у по­лі­тич­них ре­пре­сі­ях, не­об­хід­но са­ди­ти всіх бан­ди­тів. При то­му са­ди­ти за за­ко­ном і про­це­ду­рою. А це в Ук­ра­ї­ні зро­би­ти вже не­мож­ли­во, то­му що бан­ди­том є ко­жен тре­тій до­ро­с­лий гро­ма­дя­нин. Стіль­ки по­са­ди­ти не­ре­аль­но та й за­й­ма­ти­ся цим уже не­ма ко­му. Бан­ди­ти до­сяг­ли своєї ме­ти — це на­зи­ва­є­ть­ся “по­в'я­за­ти”. Те­пер во­ни мо­жуть ро­би­ти все, що за­хо­чуть. Аб­со­лют­но все. І пер­ше, що ми ба­чи­мо, — це ос­та­точ­не пе­ре­тво­рен­ня ка­раль­ної сис­те­ми на ре­пре­сив­ну. І ви­гля­дає це по­ки що як цирк. Тіль­ки, чо­мусь, ме­ні не сміш­но, бо на­ступ­ний крок бу­де як у кла­си­ків...

...Чи­пол­ли­но при­за­ду­мал­ся.
— Зна­чит, по­пасть в тюрь­му — это боль­шая честь? — спро­сил он.
— Вы­хо­дит, что так. Тюрь­мы по­стро­е­ны для тех, кто во­ру­ет и уби­ва­ет, но у прин­ца Ли­мо­на все на­о­бо­рот: во­ры и убий­цы у него во двор­це, а в тюрь­ме си­дят чест­ные граж­дане.

Далі...