Про українських нацистів

Сь­о­год­ні Ва­силю Сту­су ви­пов­ни­ло­ся б 75 ро­ків. І до­сі, на 22 ро­ці від пр­о­го­ло­шен­ня так зва­ної не­за­леж­нос­ти Ук­ра­ї­ни, йо­го вбивць не по­ка­ра­но. Та біль­ше — во­ни всім відо­мі і чу­до­во по­чу­ва­ю­ть­ся се­ред на­ро­ду, чий­о­го най­біль­ш­о­го по­е­та ми­ну­л­о­го сто­літ­тя во­ни за­ка­ту­ва­ли. На мою ду­м­ку, од­н­о­го цьо­го фак­ту до­сить, щоб по­с­та­ви­ти ді­аг­ноз ук­ра­їн­сь­ко­му на­ро­ду — пов­на від­сут­ність най­мен­шої са­мо­по­ва­ги.

То­му ко­ли я чую ба­лач­ки де­яких по­ки­дь­ків про ук­ра­їн­сь­ких фа­шис­тів і на­цис­тів, які «під­ні­ма­ють го­ло­ву» в Ук­ра­ї­ні, ме­ні стає справ­ді сміш­но. На­справ­ді, в будь-якій, на­віть най­бла­го­по­луч­ні­шій кра­ї­ні зав­жди іс­ну­ють ек­с­т­ре­міс­ти, які роз­ді­ля­ють іде­о­л­огію на­ці­о­наль­ної ви­щос­ти. В усіх кра­ї­нах є фа­шис­ти і є на­цис­ти, в усіх, ок­рім од­ні­єї — Ук­ра­ї­ни. Точ­ні­ше на­цис­ти в Ук­ра­ї­ні іс­ну­ють, але всі во­ни є не­ук­ра­їн­сь­ки­ми на­ци­с­та­ми. До­ве­с­ти це мож­на ду­же лег­ко.

Припус­ті­мо в Ук­ра­ї­ні є хоч один справ­ж­ній на­цист, чи вза­га­лі будь-який на­ці­о­нал-ек­с­т­ре­міст. Не­вже мож­на по­ві­ри­ти, щоб він дозво­лив би жи­ти, ска­жі­мо, па­ну Ме­вед­чу­ку? За цей час ми б по­ба­чи­ли при­най­м­ні за­ма­хи на йо­го жит­тя! Він би про­с­то не міг по­чу­ва­ти­ся в без­пе­ці в Ук­ра­ї­ні, як­би там меш­ка­ла не те що б па­ра де­сят­ків ук­ра­їн­сь­ких «на­цис­тів і не­о­фа­шис­тів», а при­най­м­ні ра­ди­каль­них пат­рі­о­тів! Але їх справ­ді не­ма. Жод­н­о­го!

Про­те я вва­жаю, що та­ка ано­ма­лія не мо­же іс­ну­ва­ти віч­но. Ду­маю, іс­то­рич­на спра­вед­ли­вість, яка за­раз то­рже­с­т­вує над ук­ра­їн­сь­ким на­ро­дом, по­вер­не­ть­ся не­за­ба­ром сво­їм об­лич­чям і до окупан­тів та ко­ла­бо­ра­ці­о­ніс­тів. І ко­ли це ста­не­ть­ся, я пе­ре­ко­на­ний, що ні­як­о­го ци­ві­лі­зо­ва­н­о­го при­бал­ті­йсь­к­о­го під­хо­ду до ви­рі­шен­ня ці­єї про­б­ле­ми в Ук­ра­ї­ні не бу­де. То­му що суспі­ль­с­т­во люм­пе­нів на та­ке про­с­то не здат­не.

За­те во­но ціл­ком мо­же ор­га­ні­зу­ва­ти­ся для ин­ш­о­го. На­при­клад, для зраз­ко­в­о­го су­ду Лін­ча над кіль­ко­ма най­більш оді­оз­ни­ми осо­ба­ми і чле­на­ми їх­ніх ро­дин. Або на­віть про­с­то пер­ши­ми, до ко­го доб­е­ру­ть­ся. І го­лов­не: за від­сут­нос­ти сис­те­ми пра­во­суд­дя зві­ря­чі роз­пра­ви над їх­ні­ми рід­ни­ми, і особ­ли­во ді­точ­ка­ми, — це, на мою ду­м­ку, не тіль­ки не­об­хід­на, але й не­ми­нуча ча­с­ти­на сце­на­рію...

Далі...