Спосіб життя в Україні

Сь­о­год­ніш­ня но­ви­на про те, як за­ко­ха­ний він­ни­ча­нин ви­пав з тре­ть­о­го по­вер­ху гур­то­жит­ку своєї дів­чи­ни і за­ги­нув, на мою ду­м­ку, стис­ло опи­сує ве­сь спо­сіб жит­тя в Ук­ра­ї­ні. Як­що б ви спро­бу­ва­ли роз­ка­за­ти про цей ви­па­док яко­му-не­будь бра­зи­лі­й­цю, він би ви­рі­шив, що цей хло­пець був яки­мось бо­же­ві­ль­ним ґвал­тів­ни­ком. Вам би до­ве­ло­ся ба­га­то ча­су по­яс­ню­ва­ти, хто та­ка кон­сьє­р­ж­ка, і чо­му во­на не пус­ка­ла лю­ди­ну, яку за­про­си­ли в гос­ті. Це при то­му, що в Бра­зи­лії бу­дин­ки з охо­ро­ною — зви­чай­на не­об­хід­на річ, зва­жа­ю­чи на на­ці­о­наль­ну тра­ди­цію гра­бу­ва­ти і ґвал­ту­ва­ти. І охо­рон­ці в бу­дин­ках бу­ва­ють до­сить тупи­ми. Але на­віть найтупі­шо­му з них ні­ко­ли не при­йде в го­ло­ву ду­м­ка не пус­ти­ти за­про­ше­ну лю­ди­ну. Про­с­то то­му, що йо­го ро­бо­та — охо­ро­ня­ти меш­кан­ців бу­дин­ку, а не на­вмис­не ство­рю­ва­ти їм про­б­ле­ми!

На­то­мість в Ук­ра­ї­ні допуск до гур­то­жит­ку за­ле­жить від на­ст­рою кон­сьє­р­ж­ки. І всі це пре­крас­но зна­ють. І зна­ють, як мож­на під­ня­ти цей на­ст­рій. І тер­п­лять. То­му що, за ве­ли­ким ра­хун­ком, усе жит­тя в Ук­ра­ї­ні роз­ді­ля­ють штуч­ні „про­хід­ні“, що охо­ро­ня­ю­ть­ся та­ки­ми со­бі „кон­сьє­р­ж­ка­ми“, які на­зи­ва­ю­ть­ся де­р­ж­служ­бов­ця­ми. Ро­бо­та де­р­ж­служ­бов­ця по­ля­гає в то­му, щоб ство­ри­ти для вас пе­реш­ко­ду, за яку ви їм дас­те ха­ба­ра. То­му, по­чи­на­ю­чи від за­чат­тя і за­кін­чу­ю­чи кре­ма­то­рі­єм за­кор­дон­ним паспор­том, ви по­вин­ні на кож­но­му кро­ці до­ла­ти чер­го­в­о­го де­р­ж­служ­бов­ця, від як­о­го за­ле­жить не щось не­ймо­вір­не, а про­с­то ва­ше нор­маль­не іс­ну­ван­ня. І як­що ви не по­кра­щи­те© йо­го на­ст­рій за до­по­м­о­гою „доб­ро­ві­ль­ної по­жер­т­ви в фонд спа­сін­ня люд­с­т­ва“, мо­же­те спро­бу­ва­ти „ла­зи­ти на тре­тій по­верх“. Що­дня. До­ки не зла­ма­є­те шию.

Сло­ва вза­га­лі без­си­лі пе­ре­да­ти цей стиль жит­тя — йо­го пі­з­на­єш тіль­ки без­по­се­ред­ньо. Тут мо­ва на­віть не про те, що лю­ди­на є за­леж­ною від на­чаль­ни­ка ЖЕ­Ка, як той крі­пак від па­на: він мо­же не да­ти чер­го­ву „до­від­ку з міс­ця про­жи­ван­ня“ — і ти на ко­лі­нах до нь­о­го при­пов­зеш. На­справ­ді лю­ди­на в Ук­ра­ї­ні є за­леж­ною від ос­тан­ньої сек­ре­тут­ки кон­сьє­р­ж­ки на вхо­ді в гур­то­жи­ток. І за­про­с­то мо­же за­пла­ти­ти за не­по­ко­ру влас­ним жит­тям.

Далі...