Мінські домовленості

Як і слід бу­ло очі­ку­ва­ти, Ук­ра­ї­на  в Мін­сь­ку за­зна­ла чер­го­вої дип­ло­ма­тич­ної “пе­ре­м­оги”. “Пе­ре­м­ога” бу­ла на­стіль­ки вра­жа­ю­чою, що стур­бу­ва­ла на­віть Ні­дер­лан­ди — що­прав­да ли­ше сто­сов­но пер­спек­тив при­тяг­нен­ня до від­по­ві­даль­нос­ти стрі­ль­ців по мир­них лі­та­ках. Втім, це лег­ко зро­зу­мі­ти: за­кон­но об­ра­на вла­да® Ук­ра­ї­ни ви­рі­ши­ла по­го­ди­ти­ся на ка­пі­ту­ля­цію — чо­го за­пе­ре­чу­ва­ти? Єв­ро­пей­ці, як і всі нор­маль­ні лю­ди, хо­чуть ми­ру. І як­що ук­ра­їн­сь­ка вла­да до­ся­гає ми­ру за ра­ху­нок по­ступок аг­ре­со­ру — це про­б­ле­ма ук­ра­їн­сь­к­о­го на­ро­ду, а не єв­ро­пей­ців. Це, звіс­но, аж ні­як не за­пе­ре­чує то­го, що ні­як­о­го пе­ре­ми­р’я ні­хто до­три­му­ва­ти­ся не бу­де, — адже Мінськ-2 є ли­ше так­тич­ним кро­ком Мос­к­ви. Про­те це зо­всім не озна­чає, що до­ку­мент є ні­ч­о­го не вар­тим па­пір­цем.

Но­ві до­мов­ле­нос­ті гра­ють ду­же важ­ли­ву роль: во­ни фік­су­ють по­ступ­ки Ук­ра­ї­ни аг­ре­со­ро­ві. Як­що ра­ні­ше за­кон­ною ви­м­о­гою ци­ві­лі­зо­ва­них кра­їн бу­ло до­три­ман­ня пер­ш­о­го ва­рі­ан­ту угод, то те­пер ви­ма­га­ти­муть ли­ше дру­г­о­го — з но­вим кор­до­ном, но­ви­ми умо­ва­ми, но­ви­ми од­но­сто­рон­ні­ми зо­бо­в’я­зан­ня­ми Ук­ра­ї­ни пе­ред окупан­та­ми. Зафік­су­вав­ши юри­дич­но ре­зуль­тат, до­сяг­ну­тий за 2014 рік, мож­на ру­ха­ти­ся да­лі, до­ма­га­ю­чись від Ук­ра­ї­ни но­вих по­ступок, які мо­жуть бу­ти зафік­со­ва­ні в Мін­сь­ку-3, по­тім — у Мін­сь­ку-4 то­що. І що­ра­зу сам факт до­сяг­нен­ня до­мов­ле­нос­тей бу­де хо­ро­шим ви­прав­дан­ням для ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­ни, щоб не на­д­а­ва­ти ві­йсь­ко­вої до­по­м­оги. За те, що ук­ра­їн­сь­кі “по­лі­ти­ки” ви­ро­би­ли на­реш­ті цей чу­до­вий юри­дич­ний ме­ха­нізм, во­ни ма­ють от­ри­ма­ти від Мос­ко­вії свою ви­на­го­ро­ду, що мо­же бу­ти ок­ре­мою те­мою до­с­лі­джень май­бут­ніх іс­то­ри­ків. Ок­ре­мо хо­че­ть­ся при­ві­та­ти то­го ге­ні­я­ль­н­о­го “по­літ­тех­но­л­ога”, який впро­ва­див тер­мін «де­цен­т­ра­лі­за­ція» за­мість за­про­по­но­ва­ної окупан­та­ми “фе­де­ра­лі­за­ції”, тоб­то юри­дич­н­о­го офор­м­лен­ня роз­чле­ну­ван­ня Ук­ра­ї­ни на зо­ни, що кон­т­ро­лю­ю­ть­ся псев­до­не­за­леж­ни­ми бан­дит­сь­ки­ми угрупу­ван­ня­ми з різ­ним ступе­нем під­по­ряд­ку­ван­ня окупан­там. Ду­маю, цьо­го доб­ро­дія мож­на смі­ли­во ста­ви­ти в один ряд зі зна­ме­ни­тим сот­ни­ком Но­сом.

Та­ким чи­ном, усі сто­ро­ни (які бе­руть участь у пе­рего­во­рах) за­до­во­ле­ні. Ну, а на ук­ра­їн­сь­ких ло­хів мож­на не зва­жа­ти. Адже во­ни за­й­ня­ті — свят­ку­ють чер­го­ву пе­ре­м­огу...

Далі...