пʼятниця, 13 лютого 2015 р.

Мінські домовленості


Як і слід було очікувати, Україна  в Мінську зазнала чергової дипломатичної “перемоги”. “Перемога” була настільки вражаючою, що стурбувала навіть Нідерланди — щоправда лише стосовно перспектив притягнення до відповідальности стрільців по мирних літаках. Втім, це легко зрозуміти: законно обрана влада® України вирішила погодитися на капітуляцію — чого заперечувати? Європейці, як і всі нормальні люди, хочуть миру. І якщо українська влада досягає миру за рахунок поступок агресору — це проблема українського народу, а не європейців. Це, звісно, аж ніяк не заперечує того, що ніякого перемир’я ніхто дотримуватися не буде, — адже Мінськ-2 є лише тактичним кроком Москви. Проте це зовсім не означає, що документ є нічого не вартим папірцем.

Нові домовленості грають дуже важливу роль: вони фіксують поступки України агресорові. Якщо раніше законною вимогою цивілізованих країн було дотримання першого варіанту угод, то тепер вимагатимуть лише другого — з новим кордоном, новими умовами, новими односторонніми зобов’язаннями України перед окупантами. Зафіксувавши юридично результат, досягнутий за 2014 рік, можна рухатися далі, домагаючись від України нових поступок, які можуть бути зафіксовані в Мінську-3, потім — у Мінську-4 тощо. І щоразу сам факт досягнення домовленостей буде хорошим виправданням для цивілізованих країни, щоб не надавати військової допомоги. За те, що українські “політики” виробили нарешті цей чудовий юридичний механізм, вони мають отримати від Московії свою винагороду, що може бути окремою темою досліджень майбутніх істориків. Окремо хочеться привітати того геніяльного “політтехнолога”, який впровадив термін «децентралізація» замість запропонованої окупантами “федералізації”, тобто юридичного оформлення розчленування України на зони, що контролюються псевдонезалежними бандитськими угрупуваннями з різним ступенем підпорядкування окупантам. Думаю, цього добродія можна сміливо ставити в один ряд зі знаменитим сотником Носом.

Таким чином, усі сторони (які беруть участь у переговорах) задоволені. Ну, а на українських лохів можна не зважати. Адже вони зайняті — святкують чергову перемогу...

Нема коментарів

Дописати коментар