«Новий вогонь»

Дмитро Різниченко нарешті опублікував у відкритому доступі свою програмну книгу «Новий вогонь». Це подається як програма їхнього націонал-ліберального руху, яка по-суті є соціал-демократичною з типовими постсовковими особливостями, що стосуються міграції та «нетрадиційного» сексу. Якщо відкинути міркування про геополітику та мрії про те, що Україна стане рятівницею Європи, то залишається ось така програма:

1. Принципове заперечення можливого реформування поточної системи державного управління УРСР зсередини. Ставка на створення нових структур на основі волонтерських рухів, які перебирають на себе державні функції. Найголовніше — побудова силової системи, не повʼязаної з нинішньою, яка має «зламати об коліно» теперішні структури, починаючи з силових.
2. Розформування контролюючих органів і створення в разі необхідности нових з відповідними функціями з нуля. Залучення колишніх службовців, зокрема силових структур «окремим порядком, з детальним дослідженням діяльності кожного», і «через спеціальні комісії».
   
3. За «глибоку люстрацію — не лише кримінально-економічну, але й політичну. Ставимо задачею впровадити відповідальність (зокрема, позбавлення громадянства і депортацію) за публічне схвалення злочинів проти Майдану, за підтримку окупації української території, за демонстрацію ворожої символіки. Добитися покарання для всіх осіб, причетних до злочинів проти України та її народу, безвідносно строку давності... Відплата за злочини проти нації мусить бути екстериторіальною, тобто злочинці, які переховуються за межами України, отримають і суд, і виконання вироку (зокрема — смертельного)... Вважаємо необхідним притягти до колективної відповідальності всіх без винятку членів Партії Регіонів, Комуністичної Партії України, офіційних діячів Московського патріархату та інших відверто промосковських організацій. Ці люди мусять бути позбавлені права займати державні посади та займатися громадською діяльністю.» А також «люстрація суддів, причетних до протиправних рішень, і глибоко реформувати судову систему, запровадивши інститут „суду присяжних“.»
   
4. Широка декомунізація: «видалення, знищення, перейменування та відправлення до музеїв культурних пам’яток і назв, які прославляють комуністичний стрій, комуністичну ідеологію та період панування московського влади в Україні.»
   
5. Широка мілітаризація та створення сучасної професійної резервістської армії за прикладом Ізраїля.
   
6. Легалізація зброї, приватних детективів, приватних силових структур.
7. Повне розірвання дипломатичних стосунків з Росією до закінчення війни та деокупації територій України. Наступальна війна проти Росії гібридними методами з залученням диверсійних загонів та підтримкою місцевих повстанців. Кінцева мета — знищення Росії як окремої держави та встановлення контролю над тими територіями, які стануть зоною впливу України в майбутньому (проект «Русь»).
   
8. Секуляризація, «відокремлення всіх релігійних конфесій від державної структури», що включає «скасування всіх податкових, митних, торгівельних та будь-яких інших пільг для релігійних структур.»
9. Легалізація легких наркотиків.
10. Обмеження пропаганди і продажу алкоголю, розвиток центрів реабілітації та взаємодопомоги алкоголіків.
11. Спрощення оподаткування, а також зниження податків.
12. Відкритість державних реєстрів і кадастрів. Впровадження електронного врядування і звітування державних службовців.
13. Обовʼязкове знання української мови та використання її не лише в офіційній, але в будь-якій публічній діяльності.
14. Відновлення ядерного статусу.
15. Контроль за міграцією лише з «країн, в яких не визнаються права людини». Заборона натуралізації «чоловіків від підліткового до зрілого віку», які прибувають з цих країн, «за виключенням особливих випадків — робота в українській науці, служба в українському війську, спортивні досягнення під українським прапором, тощо. Право натуралізації, отримання українського громадянства для мігрантів з таких країн ми визнаємо лише за жінками і дітьми.»

В принципі, на відміну від політичної діяльности деяких партій, по-моєму, таку програму вже можна обговорювати, а не лише посміятися. Деякі пункти хороші, деякі —дуже, а деякі — не дуже. Ну а першим сімом взагалі нема альтернативи, як це зараз модно казати. Але не в тому значенні, що його використовує однотуровий гарант, коли його тіньові доходи та залаштункові домовленості опиняються під загрозою. На мою думку, або ці пункти будуть виконані, або українцям слід готуватися до остаточного вирішення українського питання Москвою.

Та це лише поверхове прочитання. Якщо ж вчитатися в деталі, то ми побачимо суцільні пільги та протекціонізм, протекціонізм і державний контроль, державний контроль і регулювання. Ось такий він, український націонал-лібералізм:

• Податки зменшуємо, але не дуже — гроші ж бо потрібні! Не більше 20% від зарплати плюс прогресивне оподаткування прибутків. Також пропонується скасування «закону про уникнення подвійного оподаткування, щоб перекрити витікання коштів через офшорні компанії.» Зате будуть податкові та митні пільги для волонтерів та «підприємців, які жертвують волонтерам кошти».
• Можлива часткова «націоналізація великих стратегічних підприємств, перетворення їх на акціонерні товариства (відкриті чи закриті), в яких держав а в володіє часткою, але контрольний пакет акцій лишається у приватного власника». При цьому ні слова не сказано про перегляд злочинного розкрадання державного майна. Мабуть, великим власникам просто треба буде по-тихому домовитися з новою владою про пакети акцій — иншої інтерпретації я просто не маю. Взагалі ні слова про конфіскацію незаконного майна, а також компенсації та повернення майна законним власникам (реституції).
• Пропонується захист та привілеї високотехнологічному бізнесу — це «ІТ-компанії, інженерні корпорації та інші наукоємні підприємства». А ще — недопущення санкцій та обмежень з боку розвинених країн — мені особливо цікаво, як цього домогтися, з огляду на пункти 14-15!
• Найцікавішим, на мою думку, є формулювання про заохочення конкуренції, що включає створення альтернативних комунальних, ліцензувальних, освітніх, митних і регулювальних структур. З тексту не зрозуміло, чи буде дозволено приватні структури хоча б у комунальному та освітньому секторі, чи це буде конкуренція між різними державними структурами — мабуть, пропонується конкуренція між умовною митницею Саакашвілі, митницею Вілкула та митницею Садового. От буде хороший вибір, цитую: «кому нести гроші»!
• Свобода віросповідання та совісті визнається, але під державним контролем. Хоча не зовсім зрозуміло, яким чином держава зможе так нахабно втручатися у справи озброєних громадян для «організації регулярного фінансового аудиту діяльності» релігійних структур, а також для «запобігання шахрайству, діяльності деструктивних небезпечних культів або структур, чия ідеологія пропагує ворожість до наших громадянських цінностей.» Окрім цього пропонується державний контроль за ідеологічно виваженою версією історії: «визнаємо генеральною ту історичну лінію, в якій присутня наша національна суб’єктність — від отаманів Визвольних змагань до націоналістів-добровольців в локальних війнах після краху СРСР.» Ну, і мовні квоти на українську мають бути максимальними — це до купи.
• Найбільш ліберальний пункт програми — реєстрація гомосексуальних союзів, але лише гомосексуальних і без надання їм статусу шлюбу. До того ж пропонуються пільги та преференції гетеросексуальним сімʼям, навіть якщо вони не мають дітей. Одним словом, любителів зазирати в чуже ліжко наші націонал-ліберали поважають. Це також пояснює, чому не згадується легалізація проституції та скасування до смішного абсурдних законів про «розповсюдження порнографії».

...Проте навіть навіть таку, відносно беззубу програму підтримувати нікому. Я так розумію, окрім пана Резніченка до націонал-лібералів можна записати ще кільканадцять його друзів — я буду здивований, якщо їх кілька десятків, — які не мають ані грошей, ані впливу, ані можливостей популяризувати свої ідеї, які серед українського населення, очевидно, дуже непопулярні...

Далі...