Про «Відьмака»

Va'esse deireádh aep eigean, va'esse eigh faidh'ar.
Andrzej Sapkowski

Від по­чат­ку ча­сів лю­ди ви­ко­рис­то­ву­ва­ли сло­ва для по­зна­чен­ня кон­к­рет­них обʼ­єк­тів, іс­тот і явищ. І до­ки в па­мʼя­ті ли­ша­ло­ся, що є ре­аль­ним, а що ли­ше від­си­лає до ре­аль­нос­ти, влас­не, сло­ва не ма­ли са­мо­сті­й­н­о­го зна­чен­ня. Мож­на ска­за­ти пес, а мож­на — со­ба­ка, але важ­ли­вим ли­ша­є­ть­ся те, про що го­во­риш. Ба біль­ше, ино­ді ев­фе­міз­ми, як, на­при­клад, сло­во вед­мідь, ви­тіс­ня­ли по­чат­ко­ві на­зви. Оче­вид­но, це сто­су­є­ть­ся і явищ, які та­кож пер­со­ні­фі­ку­ва­ли­ся, на­зи­ва­ли­ся бога­ми: один і той са­мий бог мав ба­га­то імен — не ли­ше різ­ни­ми мо­ва­ми — але озна­ча­ли всі ці іме­на од­не, і це од­не бу­ло ре­аль­ніс­тю.

Тяж­ко ска­за­ти, з чим по­вʼя­за­на тен­ден­ція за­мі­ню­ва­ти зміст сло­вом, а по­тім роз­ми­ва­ти йо­го зна­чен­ня, роз­по­всю­джу­ю­чи на но­ві зміс­ти так, що стає склад­но зро­зу­мі­ти, про що вза­га­лі мо­ва. Від­так, за­мість пе­ре­да­ван­ня ду­мок і зміс­тів за до­по­м­о­гою слів, по­чи­на­є­ть­ся ма­ніпу­ля­ція сло­ва­ми, ча­с­то вза­га­лі без ус­я­к­о­го зміс­ту. Чи то про­б­ле­ма в то­му, що ре­чі з роз­вит­ком куль­ту­ри ста­ють склад­ні­ши­ми, а по­ня­ті­й­ний апа­рат про­с­то не всти­гає за пр­огре­сом; чи мо­же про­б­ле­ма в за­галь­ній тен­ден­ції як­най­мен­ше ду­ма­ти, від­ко­ли вмін­ня за­сто­со­ву­ва­ти мо­зок пе­ре­с­та­ло бу­ти важ­ли­вим фак­то­ром доб­о­ру для лю­ди­ни; хоч як, але ча­си змі­ню­ва­ли­ся: зо­ло­та доба, по­тім сріб­на... аж по­ки не на­ста­ла пов­на Ка­лі-юґа. Час пост­прав­ди, гіб­рид­них стра­тегій і пов­н­о­го роз­ри­ву при­чи­ни й на­с­лід­ків у ма­со­вій свідо­мос­ті.

Зміст ос­та­точ­но від­хо­дить на дру­гий план, а на­зва стає го­лов­ним на­пов­нен­ням — сло­ва з ети­кет­ки пе­ре­тво­рю­ю­ть­ся на то­вар, на бренд. І лю­ди купу­ють бренд! На­пов­нен­ня брен­ду зміс­том ще від­бу­ва­є­ть­ся, але зде­біль­ше за інер­ці­єю. То­му, ме­ні зда­є­ть­ся, що спро­би при­кле­ї­ти різ­ні ре­чі скот­чем — це хиб­ний шлях для са­мо­ви­ра­жен­ня. Ду­маю, час по­збу­ти­ся і ре­чей, і скот­ча — сучас­ний обʼ­єкт має бу­ти ціл­ком умогляд­ним і пов­ніс­тю по­збу­ти­ся вся­к­о­го зміс­ту!

І най­кра­щою ілюс­т­ра­ці­єю ці­єї тен­ден­ції, по-мо­є­му, є най­попу­ляр­ні­ший на­сь­о­год­ні се­рі­ял у Netflix «Ві­дь­мак». Адап­та­ція тво­ру по­ля­га­ла в то­му, що з нь­о­го ви­пат­ра­ли ве­сь сю­жет, іс­то­рії та ха­рак­те­ри пер­со­на­жів, на­віть аб­со­лют­но дру­го­ряд­них — від до­пле­рів до Бро­кі­лон­сь­ких дрі­ад, — за­мість ін­т­ри­ги змон­ту­ва­ли хро­но­л­огіч­ний без­лад, за­мість дра­ми не­око­вир­но пе­ре­ро­би­ли сце­ни, що їх по­ка­зу­ва­ли на по­чат­ку. Щоб на­ро­ду спо­д­об­а­ло­ся, взя­ли сим­па­тич­них ак­то­рів на го­лов­ні ро­лі... Ну, і гра­фо­ній©, звіс­но, ку­ди ж без нь­о­го? Що ще по­тріб­но для успі­ху? Пра­ви­ль­но, скан­дал! То­му роз­кру­ти­ли хвилю обу­рен­ня чор­ня­ви­ми ель­фа­ми та негра­ми з Цин­т­ри — адже всім відо­мо, що справ­ж­ні ель­фи є прав­ди­ви­ми арі­я­ми, а Цин­т­ра — вза­га­лі über alles. От­же, як­що вам не спо­д­об­ав­ся се­рі­ял, ви вже ма­є­те го­то­вий спо­сіб вер­ба­лі­зу­ва­ти своє не­вдо­во­лен­ня! Не тре­ба ду­ма­ти — про­с­то по­вто­рю­й­те: Тріс Ме­ріґольд бу­ла ру­дою кра­су­нею, а не по­т­вор­ною ци­ган­кою. А все реш­та норм, чи не так?

...Ур­вав, по­ба­чив­ши ма­лу ху­де­сень­ку по­пе­ляс­то­во­ло­су іс­тот­ку, що по­ві­ль­но йшла за хлоп­ця­ми. Дів­чин­ка гля­ну­ла на нь­о­го, він по­ба­чив ве­ли­кі очі, зе­ле­ні, як ве­с­ня­на тра­ва, ся­ю­чі, мов дві зі­ро­нь­ки. По­ба­чив, як дів­чин­ка рап­том під­хо­пи­ла­ся, як по­біг­ла, як... По­чув, як тон­ко, про­низ­ли­во зак­ри­ча­ла:
— Хто та­ка Єн­ні­фер?!!
Юр­га по­ба­чив очі ві­дь­ми­на. І ду­же зди­ву­вав­ся. По­чув ти­хий плач Зло­то­літ­ки, від­чув трем­тін­ня її пліч. Ди­вив­ся на ві­дь­ми­на і че­кав, ве­сь на­пру­жив­шись, йо­го від­по­ві­ді. Знав, що не зро­зу­міє ті­єї від­по­ві­ді, але че­кав на неї...

Від­по­ві­ді, ма­буть, не бу­де...

Далі...