Лібертаріанці мають, на мою думку, одну дуже дивну ідею, звичайно ж, у контексті звільнення від державної опіки. Це — золотий стандарт. Навіть alex_rozoff у своїй трансутопії його має — тільки в нього стандарт алюмінієвий, що не міняє суті. 100% резерв золота чи будь-якого иншого продукту означає необхідність виведення цього продукту з обігу. Відповідно, ціна цього продукту буде завищеною, оскільки цьому «золоту» буде передано функцію універсального еквіваленту. Додаткова функція — це додаткова ціна. Але це ще дрібниця. Головне, що економічна активність перетворюється, фактично, на гру з нульовою сумою: на скільки кількість твого золота зросла, на стільки ж вона зменшилася в инших учасників гри. Якщо врахувати необхідність активних дій для того, щоб грати, найкращою стратегією буде сховати золото під подушку. Я навіть пам'ятаю, що ми цю проблему вчили на уроках середньовічної історії — закопування кладів і все таке...
Разом із тим, гроші в теперішньому вигляді — це чисте шахрайство. Навіть якщо припустити, що піраміда ніколи не впаде завдяки мудрій державній політиці підтримки багатих і жорсткого стягнення з бідних. Все одно ваші гроші знецінюються просто тому, що хтось має змогу друкувати їх стільки, скільки хоче, і цей хтось дуже хоче...
Відкрита фінансова система, на мою думку, має дуже багато переваг, але, на сьогоднішній момент, вона є нереальною. Та перший крок до неї робиться вже сьогодні. Цей крок — просто позбавлення держави монополії на гроші. Власне, це і є вирішенням лібертаріанських претензій. Для цього не потрібне золото! Досить того, що гроші зможуть вводити в обіг різні конкуруючі структури...
Більше того, така система вже існує і працює, але тільки на рівні крупного капіталу. Не виключено, що саме це стало причиною зростання політичної ваги міжнародних корпорацій. Вони не залежать від державної монополії на гроші! Їхні гроші — це цінні папери, якими вони обмінюються. Ці цінні папери забезпечені активами — і не потрібне ніяке “золото”. Якщо точніше — “золотом” може виступати будь-який товар чи навіть зобов'язання.
Лишається тільки спустити цю вже робочу систему до рівня окремої людини. У чому тут проблема? Головна проблема — це технічна реалізація, яка донедавна була неможлива. Та сьогодні вже кожен технічно може взяти з собою на базар мобільник замість гаманця і через біржу обміняти свої цінні папери на ті, які потрібні тому, хто продає вам кілограм картоплі. Такий собі натуральний обмін з використанням сучасних технологій. Відтак держава лишається зі своїми монопольними папірцями, які людям більше не потрібні!..
Але для пересічної людини портфель акцій — це дуже складний інструмент. Його необхідно якось балансувати, слідкувати за ринками, вносити корекції тощо. Звичайно, на першому етапі цим можуть займатися холдингові компанії, які продаватимуть фізичним особам уже власні акції, забезпечені збалансованими портфелями. Проте це — теж зайві посередники. І, думаю, що саме перехід на повну фінансову відкритість зробить послуги цих посередників дуже дешевими. Та це вже, мабуть, наступний крок: спочатку фінансова відкритість посередників, яким буде більше довіри, потім прихід на цей ринок корпорацій, яким теж доведеться відкритися, — і так далі, аж до можливости бачити, скільки заробляє твій сусід, хоч як би це не псувало настрій...
Разом із тим, гроші в теперішньому вигляді — це чисте шахрайство. Навіть якщо припустити, що піраміда ніколи не впаде завдяки мудрій державній політиці підтримки багатих і жорсткого стягнення з бідних. Все одно ваші гроші знецінюються просто тому, що хтось має змогу друкувати їх стільки, скільки хоче, і цей хтось дуже хоче...
Відкрита фінансова система, на мою думку, має дуже багато переваг, але, на сьогоднішній момент, вона є нереальною. Та перший крок до неї робиться вже сьогодні. Цей крок — просто позбавлення держави монополії на гроші. Власне, це і є вирішенням лібертаріанських претензій. Для цього не потрібне золото! Досить того, що гроші зможуть вводити в обіг різні конкуруючі структури...
Більше того, така система вже існує і працює, але тільки на рівні крупного капіталу. Не виключено, що саме це стало причиною зростання політичної ваги міжнародних корпорацій. Вони не залежать від державної монополії на гроші! Їхні гроші — це цінні папери, якими вони обмінюються. Ці цінні папери забезпечені активами — і не потрібне ніяке “золото”. Якщо точніше — “золотом” може виступати будь-який товар чи навіть зобов'язання.
Лишається тільки спустити цю вже робочу систему до рівня окремої людини. У чому тут проблема? Головна проблема — це технічна реалізація, яка донедавна була неможлива. Та сьогодні вже кожен технічно може взяти з собою на базар мобільник замість гаманця і через біржу обміняти свої цінні папери на ті, які потрібні тому, хто продає вам кілограм картоплі. Такий собі натуральний обмін з використанням сучасних технологій. Відтак держава лишається зі своїми монопольними папірцями, які людям більше не потрібні!..
Але для пересічної людини портфель акцій — це дуже складний інструмент. Його необхідно якось балансувати, слідкувати за ринками, вносити корекції тощо. Звичайно, на першому етапі цим можуть займатися холдингові компанії, які продаватимуть фізичним особам уже власні акції, забезпечені збалансованими портфелями. Проте це — теж зайві посередники. І, думаю, що саме перехід на повну фінансову відкритість зробить послуги цих посередників дуже дешевими. Та це вже, мабуть, наступний крок: спочатку фінансова відкритість посередників, яким буде більше довіри, потім прихід на цей ринок корпорацій, яким теж доведеться відкритися, — і так далі, аж до можливости бачити, скільки заробляє твій сусід, хоч як би це не псувало настрій...
Нема коментарів
Дописати коментар