Карма

Далі...

Нявчання кошенят

Сценарій:

Клариса Старлінґ ніколи не зустрічається з Ганібалом Лектером. Вона стає відомою активісткою організації «Іслам за права жінок і трансґендерів», займається висвітленням релігійної дискримінації з боку офіцерів ФБР і коментує всі події фільму.

Низка правозахисних організацій заявляє, що умови утримання доктора Лектера у вʼязниці порушують його гідність і базові права людини. У новинах демонструють акції на підтримку права Ганібала Лектера користуватися металевими ножами та виделками під час прийому їжі.

У звʼязку з тим, що Буфало Біл викрав дочку сенаторки Мартін, речник ФБР заявляє, що ФБР відмовляється від будь-яких силових дій проти маніяків і серійних убивць, щоб не спровокувати Буфало Біла на ще більші злочини.

Ганібал Лектер стверджує, що, в обмін на своє звільнення, він може домовитися з Буфало Білом. Головний лікар Чілтон каже, що така угода є неприпустимою, оскільки в результаті буде не один, а два маніяки на волі. Після цієї заяви Чілтона його твітер-акаунт блокують, а активісти домагаються звільнення Чілтона з посади.

Перед звільненням Ганібала Лектера просять пообіцяти, що він більше не їстиме людей. Ганібал Лектер під аплодисменти заявляє, що він ніколи не вбивав і не їв людей, і що такі вимоги його ображають. Він подає позов за образу його гідности і виграє. Суд присуджує йому 100500 грошей платників податків компенсації.

Доктор Лектер разом з журналістами відправляється додому до Буфало Біла і під камери передає йому записку, в якій написано, що якщо Буфало Біл негайно не відпустить дочку сенаторки, то наслідки будуть дуже тяжкими. Буфало Біл тут же під камери білує дочку сенаторки. Відеозаписи цього процесу визнаються занадто брутальними і травматичними. Їх заборонено зберігати і поширювати.

Завдяки зусиллям лікарів і передовим досягненням сучасної медицини дочку сенаторки вдається врятувати, їй пересаджують штучну шкіру, а через рік після одужання вона виходить заміж за Буфало Біла. Молодята очолюють впливову політичну фракцію, яка бореться проти зміни клімату.

За гроші, що їх присуджено Ганібалу Лектеру як моральну компенсацію, він відкриває психіатричну лікарню. Він також заявляє, що пробачає лікаря Чілтона і запрошує його на посаду головного лікаря. Доктор Лектер стає зікрою телебачення, веде кулінарне шоу для веґанів, а також коментує проблеми Віла Сміта у звʼязку з інцидентом під час оголошення премії Оскар.

Кошенята нявчать.

Далі...

Після війни

Отже, на восьмому році російсько-українська війна, схоже, вступила в свою вирішальну фазу. Кажуть, росіяни вже розкидають міни, замасковані під дитячі іграшки. Незабаром, мабуть, привʼязуватимуть заручників на броню танків. Тим часом деякі альтернативно обдаровані люди досі вірять, що це все Путін винен, він один хоче війни, а росіяни просто задурені пропагандою...

Втім, оскільки у військовій справі, а також у людській здатності заперечувати реальність, я не тямлю абсолютно нічого, гадаю, варто написати, як я бачу майбутнє після війни. Сценарій з ядерним апокаліпсисом, мабуть, не варто обговорювати: і так ясно, що вони — в рай, а ми всі просто здохнемо...

Але є й инший сценарій, на який, як я розумію, багато хто сподівається, — докорінні зміни в керівництві Росії. Справді, не можна виключити, що вони будуть аж настільки „радикальними“, що їхній головний нацист Навальний вийде з вʼязниці і посяде на троні. Більше того, він може навіть підписати указ про вивід усіх російських військ з України, включаючи Крим, хоч це й не бутерброд.

Чого нам варто очікувати в цьому випадку? Думаю, тут же, навіть не чекаючи остаточного виводу військ, з Росії будуть зняті всі санкції. Байден, Шольц, Макрон та инші вмиротворювачі даватимуть багато прес-конференцій про те, як вони перемогли, і як, завдяки їхній далекоглядній політиці, ми уникли ядерної війни. Може й Зеленського покличуть... Комусь точно дадуть Нобелівку, а може зразу дві! І навіть Українській Конфедерації дадуть від радости багато грошей та яку-небудь асоціяцію з ЄС...

А от Росії дадуть багато гуманітарної допомоги. І економічної. І повернення так званих вкрадених у російського народу® грошей, що їх було заморожено. І нові інвестиції. І тиснутимуть на Татарстан, щоб ті не мріяли про незалежність, — який-небудь казилик-спіч ми точно почуємо! І, звісно, всі забудуть про окуповані території Молдови й Грузії, не кажучи вже про Ічкерію! А через 20-30 років росіяни (чи як там вони себе тоді називатимуть) відновлять військо і почнуть нову агресію. Не знаю проти кого, але фашисти завжди знайдуться!

То, може, краще вже ядерний апокаліпсис просто зараз? Так хоч трохи непередбачуваности матимемо в майбутньому...

Далі...

Що таке російська пропаганда

Хоча українці називають російською пропагандою те, що пропагандою, власне, не є, справжня російська пропаганда від цього не зникає. І сьогодні я розберу для вас статтю відомого в певних колах російського пропагандиста Сергія Дацюка, який називає себе філософом. Знаючи ставлення ФСБешників до цієї заумної обслуги, думаю, одержує він за свою працю небагато. І ніякого практичного впливу не має. Але задля ілюстрації того, що є пропагандою, певна увага до творчости такого роду діячів, думаю, є цілком доречною.

Сама можливість мислити є власне ознакою самості, яка відбулася, яка спроможна, яка поза катастрофою.

Незалежність як катастрофа

"Катастрофа" (καταστροφή) з грецької означає: κατα – проти; στροφή – поворот. Тобто катастрофа це поворот проти того, що було до цього.

Починається вже непогано, чи не так? Просто поставити поряд незалежність України і катастрофу. Щоб створити асоціацію. І переклад з грецької теж. Ну, що ж, думаю, тут доречно згадати, що слово полеміка перекладається з грецької як війна. А філософія — як любов до мудрости, а не до пересмикування. Тому Сергія Дацюка доречніше було б назвати не філософом, а демагогом, pardon my greek — на війні як на війні!

Катастрофа в якій-небудь дії відбувається тоді, коли ця дія перетворюється на свою протилежність.

Причому зазвичай у катастрофу вкладають ще і характер стихійності. Хоча катастрофа в людському світі це завжди відповідальність тих, хто переживає катастрофу.

З тих пір, як з'явилися мислення, воля і віра, все, що відбувається з людиною, це лише її відповідальність. Навіть космічна катастрофа це відповідальність людства, а не природи, провидіння, Бога чи тих, хто над нами.

Це лише на перший погляд здається звичайним гуманітарним словоблуддям. Але, насправді, тут повторюється основний наратив російської пропаганди: жертва сама винна і несе повну відповідальність за злочини, що проти неї чинять московські нелюди. І за космічні катастрофи теж відповідальні ми. І те, що Великий Вибух теж придумав українець — ніякий не збіг! Цю думку буде розвинуто далі...

В цьому сенсі, катастрофа незалежності України це поворот людей, що отримали незалежність, проти незалежності. Тобто Україна та українці за 30 років незалежності не просто втратили незалежність, а відмовилися від незалежності – повернулися проти того, за що боролися їх прадіди, діди та батьки, зрадили самих себе і своїх пращурів.

Це типу пращури здобули незалежність, а правнуки погані© повернулися проти неї! Тобто, коли УРСР перейменували на так звану незалежну Україну — це саме те, за що боролися Бандера й Сагайдачний (і, мабуть, вибороли), а безуспішні спроби відійти від УРСР до чогось, що хоча б на рівні риторики схоже на національну державу — це зрада і відмова від незалежности. Якщо це не переписування історії, то що ж тоді переписування історії?

Цей текст скоріше для нащадків. Нині у тексту дуже мало адресатів. Бо якби у цього тексту було досить адресатів, катастрофа незалежності би не відбулася.

О так, якщо в нащадків буде цікавість до того, як працювала російська пропаганда, то це їх точно зацікавить!

Незалежність як геополітична катастрофа

Залежність України від зовнішнього управління була зафіксована в Конституції двічі: у Радянській Конституції (Україна є республіка у складі СРСР) та в нині діючій Конституції (частина 5 статті 85: "визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору").

Насправді не треба бути юристом, а досить увімкнути голову, щоб зрозуміти, що участь у наддержавних утвореннях є доказом державности. І формально існування УРСР у складі СРСР було юридичною підставою до її виходу зі складу цього самого СРСР, реалізуючи сувернітет України, яка й була проголошена державою від імені українського народу. Але ця брехня потрібна була всього лише, щоб поставити знак рівности між окупаційною адміністрацію СРСР і наддержавними органами, що зʼявилися б у разі гіпотетичного членства України в ЄС і NATO.

Ось чітка юридична фіксація цієї катастрофи, цього повороту як протиріччя.Конституція України у преамбулі вказує на те, що керується Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, який в свою чергу говорить про здійснення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де в свою чергу написано: "Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї". Тобто позиція Декларації про дійсну незалежність прямо і безпосередньо суперечить позиції нинішньої Конституції, яка на неї посилається.

А це відверте називання чорного білим. Незалежність — це можливість змінити своє попереднє рішення, зокрема про нейтральний статус, участь у військових блоках, ядерну зброю, особливо, якщо змінилися обставини співіснування з одним агресивним сусідом. А от відмова від перегляду попередніх декларацій і є залежність. У даному випадку залежність була б абсолютно комічною — від писаного акту про декларацію намірів.

<сарказм>Чорт забирай, виявляється, Російська Федерація втратила свою незалежність, фактично відмовившись від неї, коли брутально порушила Будапештський Меморандум! Я би порекомендував пану Дацюку написати їм про це — це ж серйозна справа!</сарказм>

Ще одна чітка фіксація цієї катастрофи, яка показує знищення основи суверенітету як такого. Декларація про державний суверенітет України також містить положення про економічну самостійність України: "Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян."

Цьому положенню фактично суперечить Закон про ринок землі, який перетворює економічну основу суверенітету на ринковий товар.

Хіба що з точки зору радикальних марксистів. Влада таких прекрасних країн як Північна Корея, Венесуела, Таджикистан, Куба та Конґо не дозволяє існування (легального) ринку землі, очевидно, саме з цих міркувань! Решта країн світу успішно реалізує свій суверенітет над територією, дозволяючи існування такого ринку. Можна, звісно, критикувати закон, а також суспільно-політичні реалії, в яких його прийнято й буде застосовано, але ж мова тут зовсім не про це. Тут мова про те, що якщо земля матиме господарів, то ці господарі можуть не так легко віддати її зеленим чоловічкам — саме це найбільше хвилює москвоських загарбників і їхніх посіпак. Хоча ні, найбільше їх хвилює зброя в руках українців і правовий захист можливостей її застосовувати проти нападників, але це поки що, на жаль, неактуально.

Все це звичайно знають українські юристи, українські політики, українські чиновники, більшість націонал-патріотів. Але вони нехтують цими протиріччями.

Звичайно знають! І не нехтують, а зовсім навпаки: повсякчас галасують про них — бо ж московське фінансування всіх цих прекрасних людей не припиняється ні на день!

Мова навіть не йде про втрату частини територій України від окупації Росії. Мова йде про свідому відмову від "основи суверенітету" та відмову від геополітичної незалежності.

Авжеж, втрата територій від окупації — це не цікаво обговорювати! Це ж бо сталося само собою, несвідомо...

Катастрофа незалежності у тому, що після однієї залежності (від Росії) українці свідомо обрали іншу залежність (від Заходу), публічно це зафіксували в Конституції і ще й самі себе переконали, що бути рабом це неминуча доля, і головне це вигідно обрати собі рабовласника.

Фіксуємо: є дві залежности, одна й друга. Практично рівноцінні. Одна залежність — при якій українців тупо винищують голодом, колективізацією, депортаціями і тому подібною братньою політикою чергування відвертого геноциду й негласного упослідження за національною ознакою. Друга залежність — це коли західні інституції дають гроші на те, щоб хоч трохи перетворити адміністративно-репресивні органи УРСР на щось подібне до державних інституцій. У відповідь вони отримують чорну невдячність від задуреного народу та імітацію відповідних реформ від так званої української влади. Але гроші все одно дають! Ось такий він, західний рабовласник!

Трагедія українців у тому, що вони вже вдруге в історії нерефлексивно і без стратегічного осмислення повторюють одну і ту ж саму дурницю. І саме це бездумне повторення тієї ж самої дурниці перетворює трагедію на катастрофу. Як з Богданом Хмельницьким українці йшли від рабовласника Польщі до рабовласника Росії, так і в кінці XX століття українці йшли від рабовласника Росії до колективного рабовласника Заходу.

Просто насолоджуюся цією демагогією. Якби я був істориком, політологом, або навіть філологом, я б за докторську сів. Кожне слово — як музика. Можна окремий розділ дисертації присвячувати з розʼясненнями чому це брехня і пересмикування.

Катастрофа навіть не в тому, що це відбулося абсолютно легально і офіційно.

Катастрофа у тому, що це не обговорюється, не аналізується. Це замовчується чи взагалі виправдовується. Виходить так: навчи раба та дай йому свободу волі, і він добровільно обере рабство з переконливою аргументацією вибору.

Так, це правда: до обговорення цієї маячні український дискурс ще не докотився. Але, завдяки пану Дацюку, є надія, що і це дне буде пробито!

Тобто мова йде не просто про катастрофу геополітичної незалежності держави Україна. Мова йде про когнітивну та ментальну катастрофу українців, які не здатні усвідомити, що з ними відбувається, як змінюється їх самовизначення чи навіть ідентичність.

...І зараз пан Дацюк нам розповість усе необхідне про незалежність, самовизначення та ідентичність. Так, як нам треба розуміти ці слова, щоб московським окупантам було зручніше!

Ментальна та етична катастрофа

У розпаді-розвалі СРСР була лише одна причина – відмова від мислення радянської еліти. Як показує досвід Китаю, комунізм не є причиною невдач, як причиною невдач не є будь-яка форма політичного правління, навіть авторитарна диктатура чи навіть деспотія.

Що? Про „боротьбу прадідів і дідів“ уже забуто? Лишилася одна-єдина причина, яка полягає в мисленні радянської еліти! Як ми бачимо, пан Дацюк не дуже старається написати звʼязний текст. Він, очевидно, розраховує, що типовий український гумантарій, який дочитає до цього місця, вже забуде з чого все починалося. Ну, не буду його судити за це занадто суворо — для цього справді є певні підстави!

Китай, залишаючись комуно-соціалістичною країною, зберігав та розвивав стратегічне мислення, тому зараз є фактично світовим лідером за темпами розвитку та охопністю сфер розвитку. На відміну від СРСР, де руйнування комуно-соціалізму саме через відсутність мислення призвело до розпаду-розвалу на республіки, але кожна з яких сама по собі мислення на набула.

А тепер факти. Єдине, що лишилося в Китаї від „комуно-соціалістичного стратегічного мислення“ — це провідна роль комуністичної партії. Як показує досвід Китаю, розвивати ринкову економіку при збереженні тоталітарної диктатури можливо. Особисто я сумніваюся, що такого штибу стратегія є прийнятною для України, але це лише моя скромна думка. Я на звання філософа не претендую!

Лише вдумайтесь: як пострадянські, так і західні мислителі не бажають аналізувати, як так сталося, що світовим лідером став Китай, який в політичному житті та в ідеологічному баченні не відмовився від комунізму.

Ну, чому ж? Бажають. І аналізують. Починаючи ще від Айн Ренд! Просто вони не знають про комунізм у Китаї, але то таке — не будемо їх судити так суворо за те, що вони не знають про те, чого нема!

До речі, аналіз там не дуже довгий і складний: розвиненим капіталістичним країнам слід припинити вже допомагати відбудовувати економіку людожерам, які мріють їх знищити. Більше того, дозволити і навіть допомогти людожерам зжерти одне одного, якщо вже ви такі мʼякі й пухнасті, що відмовляєтеся навести там лад за допомогою грубої сили, — це добре і морально. А робити навпаки — аморально! Крапка.

Відтак для розвитку спільноти важлива не так ідеологія, як її продуманість та постійна трансформація в мисленні. Тому принциповим для розвитку є мислення, а не якась ідея.

Тут, на мою думку, сконцентровано всю деструктивну суть пропаганди: панове, не займайтеся ідеологією, займайтеся мисленням і трансформацією — саме це важливо, а не „якась ідея“! А ідеї тим часом вам підкидатимуть ваші вороги!

Сама відмова від незалежності відбулася у такий спосіб, що не усвідомлюється, не рефлексується і заперечується. 22 січня на день Соборності ми не знаємо, що власне святкувати, бо Соборність як ідея знищена. А 24 серпня на день Незалежності ми ніби знаємо, що святкувати, але помиляємось, що тут є що святкувати.

Так, зафіксуємо: соборність як ідея знищена, а щодо того, якаю має бути незалежність ми помиляємося! Чому? А тому що...

В самій своїй суті незалежність це була ідея погана і недодумана. Могла ж бути обрана ідея суверенітету, самостійності або ж навіть ідеї великих наративів – цивілізації, імперії, людства, космічності. Незалежність це "свобода від". В ідеї незалежності немає уявлення ані "свободи для", ані "свободи взагалі".

Отак! Ач розігналися хохли зі своєю самостійнстю! Про цивілізацію, імперію, космічність треба було думати! Московську, звісно ж, — але далі про це ще буде...

З філософської точки зору є питання: чи існує взагалі незалежність у соціальному світі? Але так в 1991 році ніхто питання не ставив, бо малась на увазі абсолютно конкретна незалежність – від ССРСР-Росії. Незалежність виявилася нездійсненною: навіть після 6 років війни Україна суттєво залежна від Росії економічно і технологічно.

Зверніть увагу, мова йде не про те, що проблема в тому, що Україна лишилася залежною. Проблема в тому, що незалежність від нашого всього, Рассіюшкі, є просто нездійсненною! Навіть думати про це не варто! А про що думати варто? А от про що:

Водночас ідея незалежності не була узагальнена, тобто на незалежність від Заходу вона не поширилася. Більше того, незалежність від Росії була агресивно перенесена всередину України. Як сказав Анатолій Якименко: "незалежність це відсічення чужого, а не прийнятті іншого". Тобто катастрофа незалежності це катастрофа мислення, катастрофа волі без мислення.

Думати слід виключно про незалежність від Заходу. Про відсічення від чужого, а не про незалежність від Московщини, яку західні аґенти впливу все-таки агресивно перенесли всередину України, попри всю відважну боротьбу чекістів з цими клятими агресорами!

Волюнтаризму в історичному плані недостатньо, бо воля без мислення – ніщо. Чим складніше уявлення чи бажання, тим слабша і коротша спрямована на нього воля. Саме тому волюнтаризм витісняє мислення і знищує рефлексію. Мислення передається з покоління в покоління дуже складними процесами. А воля без мислення передається з покоління в покоління дуже просто – через сильну емоцію.

Я перекладу: коли московські загарбники вбивали й розкуркулювали ваших предків, коли окупували вашу землю і вбили більше десяти тисяч ваших співвітчизників, мільйонам зламали життя, то сильні емоції щодо цього — це лише „воля без мислення“! А треба мислити, і то мислити правильно: без братньої російської допомоги ми всі загинемо від агресивного Заходу!

Дуже довга боротьба за незалежність може підтримуватися здебільшого ресентиментом. Його плекали Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий і т.д.

Фактично в Україні боролися два ресентименти: класовий та національний. Причому класовий ресентимент виглядав навіть більш універсальним, бо містив пролетарський інтернаціоналізм, який добре заміщував російський імперіалізм.

Та що там: він значно кращий! Адже він не є антиросійським, а навіть навпаки — такий ресентимент хай вже буде!

Ідеї нації та націоналізму як форми прояву незалежності були дуже обмеженими: вони не мають жодного універсального контексту і погано єднають та усуспільнюють, бо зводять все зрештою до етнічності та мовної українізації, а також супроводжуються неабияким ресентиментом.

Дуже погано! Особливо якщо зважати на те, що переважна більшість країн, навіть тих, які утворені в процесі змішування різних народів і етносів (плавильного котла), насьогодні єднаються спільною мовою та спільним суспільно-політичним контекстом. Саме цього московити і прагнуть не допустити на території України!

Тобто погане або відсутнє мислення приводить до поганих наслідків. Спроба Липинського протиставити свої ідеї комуністичним, не була підтримана українськими інтелектуалами, які продовжили плекати націоналізм, причому ще й у формі літератури та слабко осмисленої політичної боротьби.

Про Липиньського нічого не знаю, але зважаючи на те, хто його рекламує... Мабуть, чергова варіація ідеї України, як другої, кращої Росії — і розбиратися не хочеться!

Націоналістичний ресентиментальний тренд Петлюри, що виступив проти загальногромадянського договірного тренду Скоропадського, зазнав геополітичної поразки. Орден українства Коновальця (ОУН), що значним чином продовжував загальногромадянський договірний тренд Скоропадського, через політичне рейдерство та розкол з боку Бандери, який відновив націоналістичний ресентиментальний тренд Петлюри, через відсутність осмислення зазнав не лише політичної, але і моральної поразки.

Просто перераховано основні діячі, які, власне, боролися за незалежність, а не її імітацію. Очевидно, це погані діячі, не ті діди-прадіти, про яких йшлося на початку. А які правильні, можна взнати? Ні, про це пан Дацюк писати не буде. Мабуть, щоб не сіяти смуту...

Спроба української літератури першої половини XX століття відійти від ресентименту завершилися трагедією – українські нересентиментальні літератори були знищені в СРСР: це так зване розстріляне відродження.

Хороший підбір слів: „завершилося трагедією“, „були знищені“ — пасивний спосіб. „Так зване розстріляне відродження“ — це точно ресентиментний термін — ясно що так званий! Це, нагадую, не просто трагедія. Це злочин. За який ніхто не те що не поніс покарання, а навіть не засуджений! Отакий він, український ресентимент, — забули й пробачили!

Українська "свідомість незалежності" відроджувалася в другій половині XX століття на ресентименті, який став основоположним знову через літературу. Тобто Дзюба, Яворівський, Драч просто відтворили попередній ресентимент.

Так, митці-колабораціоністи, які писали як добре нам живеться в тюрмі народів у той час, коли мордували Стуса — вони відтворили! Мабуть, саме тому український ресентимент є таким беззубим. Але навіть і беззубого ресентименту московські посіпаки бояться, що лише про нього й ведуть мову! Мабуть, це і є правильне мислення — не те, що якась там емоційна воля! Тут системність!

Підозра-заздрість-помста-ненависть в українській літературі накопичувався і набули космічного масштабу. Це справжня трагедія української літератури, яка продовжує нівечити душі дітей та неофітів.

Літературний ресентимент вплинув на боротьбу за незалежність. Але якщо боротись за незалежність можна на одному ресентименті, то для державності треба мислення. І саме з мисленням була трагедія.

Так, точно, підводка до того, що треба все забути і все пробачити — альтернативи нема.

В 1990-ті роки на початку незалежності можна пригадати вживану тоді філософську іронію щодо націоналістичного проекту України: "хтонічний хтонус хтонує", тобто абсолютизація, бездумна замкненість і повна ізоляція хтонічного як тотальна незалежність.

А може то не іронія була — ні про це краще й не думати! Адже всім відомо, що 1990-ті роки в Україні — це райські часи — нічого хтонічного просто за вікном — що ви! Знову сарказм — не можу втриматися!

Покоління 60-ників, які отримали державну незалежність та намагалися розбудовувати державу за всіма традиційними напрямками, виявилися стратегічно неспроможними через традиційне нехтування мисленням задля ресентиментальної волі.

А це вже пішла пряма брехня. Відбулося рівно навпаки: покоління 60-ників, з яких вижили найбільш беззубі, повністю відкинуло всякий ресентимент, прийняли декларацію незалежности як довершену реальність і відмовилися від влади на користь комуно-більшовицьких окупантів під жовно-синім прапором. Ось, як це сталося насправді.

Вся новітня філософія України була російськомовною. Філософи Булгаков С.М., Шестов, Бердяєв, Шпет, Голосовкер, які вчилися у Київському університеті, націоналістичним проектом були відкинуті від українського мислення. Українська література продовжувала виконувати світоглядні та політичні функції, відтак як мисленнєво слабка спричинила катастрофу. Філологи завели Україну на манівці.

Мені так подобається ця безапеляційність! Але звернімося до простого факту реальности, яка так заважає промосковським наративам. Серед філософів, літераторів і мислителів новітньої епохи, що походять з України, найбільш відомими в світі є зовсім не оті російськомовні пани, при всій моїй повазі до них, а зовсім инші: Леопольд фон Захер-Мазох і Станіслав Лем. Щоправда писали вони неросійською, тому це не рахується! Адже всім відомо, що не важливо, якою мовою пише справжній українець®, якщо це мова російська© — не сарказм! Тому брехня про „всю російськомовну філософію“ — це вже й не брехня, а цілком нормальний дискурс — оце вже сарказм!

На початку державної незалежності її творцям здавалося дуже вдалою думкою: перевести енергетику класової підозри-заздрості-помсти-ненависті у енергетику націоналістичної підозри-заздрості-помсти-ненависті – без будь-якого масштабного мислення. Ані перший, ані другий Майдани не змінили цю ситуацію.

Так, класова підозра в окупованій декласованій країні, де панівним класом були окупанти та колабораціоністи — це страшна сила! Як же її невміло використали без масштабного мислення. От якби мислили масштабно, тоді, мабуть, зрозуміли, що єдиним виходом є збереження оновленого Совєцього Союзу, ну, або, принаймні, входження Митного Союзу — саме за це насправді стояв Майдан! Принаймні, це випливає з вищенаписаного...

Після Майдану (нереволюції) Гідності, під час війни Росії з Україною, націоналізм перетворюється на націонал-патріотизм, тобто коли патріотизм прив'язується не до ідеї свободи, соборності, політичної єдності, широкої солідарності, спільності етичних настанов та естетичних орієнтацій, а до націоналізму, етніцизму, трайбалізму та мовного фетишизму.

Майдан, на якому стояли (і гинули) вихідці з Вірменії та Білорусі, представники народів Криму та Ічкерії, і навіть етнічні росіяни та євреї, призвів до того, що патріотизм став трайбалізмом. І саме тому президентом обрали єврея Зеленського — мабуть це такий хитрий план українських фашистів, які готують нові погроми! Втім, тут, насправді, все зрозуміло. Весь цей брехливий пафос заради останніх слів про мовний фетишизм. Ну, тобто коли кляті націонал-патріоти вимагають, щоб нащадки окупантів і колабораціоністів, які є панівним класом у так званій незалежній Україні, хоч би позірно, на офіційних церемоніях згадували, якою є мова місцевого населення!

Відтак безліч людей вважаються непатріотами, якщо вони ненаціоналісти, тобто неправильні українці. Благородство проти імперців, поневолювачів, окупантів зберігати набагато легше, ніж благородство серед неправильних українців. Благородство швидко втрачається, коли настає вибір: між здирниками, корупціонерами, олігархами, але правильними українцями, та інтелектуалами, професіоналами чи звичайними обивателями, але неправильними українцями.

Отже, в трьох реченнях ми маємо такі маніпуляції: фальшиве твердження про те, що ненаціоналісти є неправильними українцями з подальшою підміною тези про поневолювачів, якими вже стали всі, хто не є націоналістом, а потім ще й хибна дилема про те, що вибір є між здирниками, які, звісно ж, є націоналістами, та професіоналами-інтелектуалами, які ними не є. Це бінґо, по-моєму. Здається, бракує лише заклику в бік московських боліт: Якунєвіч вєрнісь!

В гаслах націонал-патріотів "Армія. Мова. Віра" кожне слово є помилковим або розуміється спрощено. Бо не армія, а осмислена воля через армію, добробати, волонтерів і територіальну оборону. Не мова, а мислення, яке творить мову. І віра, яка не церква і не конфесія. Тому "Армовір" це архаїзація та ментальне виродження незалежності України.

Так, чорт забирай, в гаслах доводиться спрощувати ідеї! Але це зовсім не означає, що ці ідеї є помилковими. Дещо архаїчні — це правда, але для країни, яка ніяк не може вийти з середньовіччя і яка оточена такими, які звідти взагалі виходити не бажають, я не впевнений, що це так погано. Але це розмова взагалі ні про що, бо ніяких конкретних претензій нема. Що не так, наприклад, з добробатами й волонтерами, які підтримують цю саму армію, очевидно, не досить осмислено? Відповіді нема...

Окрім того націонал-патріотизм загострює ресентимент: все, що не виглядає націонал-патріотичним, мисленню не підлягає, і, більше того, підозрюється як вороже, ненавидиться як вороже, заслуговує на помсту як вороже в прихованій заздрості до нього.

Саме в незалежній Україні стався ресентиментальний колапс мислення. Це описується як неспроможність націонал-патріотів не те що до критичного мислення, а до мислення як такого. Більше того, інакше мислення націонал-патріотами оголошується як чуже, чужомовне, вороже. Ресентимент руйнує мислення і не дозволяє його повернути.

Оголошується, чи воно таким і є? Це просто дивовижний збіг: вороже мислення та ідеї виголошуються ворожою мовою! Як же ж так сталося?! Знову відповіді нема!

Відсутність стратегічного мислення та відмова від власних теоретичних гуманітарних досліджень призвели до того, що зрештою переміг націонал-патріотичний ресентимент, який ввів уже жорстку заборону на мислення, на масштабні смисли та на довготривалу перспективу. Ресентимент проник у більшість гуманітарних інститутів України і по суті паралізував їх змістовну роботу.

Переміг? Серйозно? Уже навіть ідіоту очевидно, що якби гуманітарні інститути в Україні були націонал-патріотичними, а не старими совєцькими, то й результат був би такий, як в Естонії або в Латвії. За збігом обставин на них московити сунути не посміли!

Ресентимент дає нетривалий злет мобілізації, а потім провал і відкат. Отже в проекті незалежності України протягом 30 років ресентимент призвів до провалу. Націонал-патріотичний ресентимент, як виявилось у війні з Росією, воює не з зовнішнім ворогом, а з ворогом внутрішнім – російськомовними українцями. Власне це і призвело до втрати єдності і розколу серед українців.

Так, а Росія їх захищає від насильницької українізації. Саме так Хуйло і заявляє. А це всього лише повторення його тез — нічого нового.

Декомунізація, десовєтізація, дерусифікація – процеси нігілізму та негативізму в Україні, які призвели до неспроможності присвоїти будь-які надбання СРСР. Історичний досвід Західної України став насаджуватися решті Україні, яка самостійно обрала анархізм, більшовизм, боротьбізм. В Україні оприявнилися два консенсуси – Київський та Галцицький. Стигматизація недавнього минулого як окупації, таврування безлічі українців як колаборантів фактично зруйнувала позитивну енергетику творення незалежної України.

Я знав, що мені неодмінно згодиться цей допис про позитивну енергетику творення совєцької України, яке так жахливо стигматизують!

Присвоєння суть осмислення того, як включити в своє ціле будь то мову, частину історії, традицію або норму. Якщо наше ціле не вміє присвоювати занадто багато і плодить дуже багато чужого або ворожого, то ми самі розколоті. Присвоїти значить включити в свою ойкумену в тому чи іншому позитивному сенсі. Наприклад, незалежна Україна не може присвоїти СРСР ніяк. І обезсмислення чи негація радянської історії підриває колективну пам'ять.

Я перекладу простою селянською мовою. Заліз злодій до вас у хату й розпоряджається нею: вирішує в які кімнати вам можна заходити, якою мовою говорити, що їсти і коли лягати спати, а ви, селюки недолугі, не здатні осмислити цей унікальний досвід, присвоїти його, зробити частиною свого життя. Ви плодите до злодія відчуження та ворожість! Припиніть це негайно!

Націоналістична парадигма принципово не може зрозуміти різницю між імперією як мислительною установкою, яка може надбудовуватись над різними ідеями, в тому числі і над націоналістичною, від комуністичної ідеї, яка є по суті гуманістичною. Питання "хто творив в Україні голодомор та репресії: імперці чи комуністи" є надто складним і важливим, щоб ним нехтувати і продовжувати мати таку мислительно слабку парадигму. Не осмислені чи погано осмислені вади повторюватимуться нескінченно в різних формах, якщо не зрозуміти їх справжні причини.

Так, нам дуже важливо зараз зʼясувати, ким же були ті убивці-нелюди, які влаштували Голодомор, і за що ніхто не поніс жодного покарання! То ким же вони передусім були, імперцями чи комуністами? Це складно, але надто важливо! Нумо зʼясовувати! — це я продовжую переклад.

Мовний ресентимент набув в Україні масштабу масового мовного психозу. Якщо українська мова втратить привабливість і зникне, то лише через мовний психоз. Українцям важко відмовитися від омани лінгвоцентризму XX століття, але мова не є генетичним (правильніше – цивілізаційним) кодом української спільноти.

Мова може бути як завгодно змінною, може бути багато мов, може бути штучна мова – все це неважливо. Цивілізаційним кодом будь-якої спільноти є взаємопов'язана четвірка: мислительні установки, творча уява, етичні настанови та естетичні орієнтації.

Все-таки, пан Вʼятрович сформулював геніяльно: нам пропонується не тільки і не стільки мова загарбників замість української, але й їхні мислительні установки, етичні настанови та естетика. І про це вже відверто пише пан Дацюк!

Якщо коротко, цивілізаційний код позитивної перспективи: ускладнюване мислення, відв'язана уява, мотивації без ресентименту, естетика повсякденності.

Символом болючої приземленості уяви українців є мем Петренка-Шевченка: "Чому мені, Боже, ти крила не дав? Я б землю покинув і в небо злітав?" Адже Бог дав нам крила: це наше мислення і наша уява – просто ми тримаємося за землю і літати боїмося.

Майдан Гідності став неосмисленим кінцем проекту незалежності. Українці не взяли, не беруть і не збираються брати відповідальність за свою історичну долю. У бідах українців винуваті всі, окрім них самих: Росія, Польща, Угорщина, Білорусь, Німеччина, Франція, США і навіть весь колективний Захід чи взагалі весь світ і вся їх історія.

Під гаслом "не все так погано" ми намагаємося зазвичай приховати справжній стан справ, будучи не в силі змінити концепти та парадигми розбудови держави та розвитку країни. Відтак насьогодні ментальна катастрофа України очевидна для нащадків і неочевидна для тих, хто знаходиться в стані ресентименту.

А це вже не ми, а ви намагаєтеся!

Політична та економічна катастрофа

Незалежність в уяві прибічників незалежності малювалася тоді за чіткою схемою: "Україна це все, що у нас є від СРСР, але без диктату Москви".

Усвідомлення того, що до всього, що у нас є від СРСР, потрібно було докладати мислення, стратегію, програмування, проектування, не було.

Війна — це мир, свобода — це рабство, незалежність — це збереження диктату Москви! У мене погані новини для пана Дацюка: Орвел це сформулював раніше і краще!

Українська влада віддала всю промисловість та інфраструктуру олігархам і корупціонерам-чиновникам, які фактично продали ті фрагменти, що не давали швидкого прибутку, вичавили те, що давало швидкий прибуток, гроші вивели за межі України, а у відтворення та інновації фактично нічого не вклали. Українські чиновники перенаправляли бюджетні гроші в сфери, де їх можна було вкрасти, при цьому знижували бюджетне фінансування науки, освіти, медицини та спорту, поки всі ці гуманітарні сфери не були зруйновані. Українська влада продала і знищила свою обороноздатність, і навіть на фоні війни не здатна її відновити.

Україна сьогодні це аграрна країна, з якої тікають молодь та спеціалісти. Інакшою вона в найближчі роки не буде, бо у нас немає бачення інакшого світу, немає стратегії перетворень щодо цього інакшого світу, немає очевидно наявних загальнонаціональних проектів та програм розвитку. Якість влади в незалежній Україні невпинно знижувалася, поки ми не отримали політичний вибір настільки поганий, що фактично вибирати вже сенсу немає.

Це одна інтерпретація. Але є инша: все це відбулося і відбувається через те, що влада лишилася совєцькою, оті самі стратегії мислення і проєктування теж, і мудрий український народ, слухаючи — ні не дацюків, а звичайних бандюків — відтворює цей морок, щоразу обираючи совок на виборах.

Україна втратила важку та легку промисловість, доволі розвинуте сільське господарство, якось зрівноважену соціальну структуру.

Україна втратила світового рівня науку, розвинуту повсюдну і безоплатну медицину, найвищого світового рівня освіту, високорозвинений спорт, а також суднобудування, боєздатну армію та ядерну зброю. Україна майже втратила літакобудування і ракетобудування.

Зате ми маємо позірну свободу; олігархізацію і корупцію; декомунізацію і українізацію; безвіз з Європою і толерантність щодо різних меншин.

Одне в обмін на інше. І чи можна це порівнювати?

Цей відвертий фашизм я залишу без коментарів — щось не доберу цензурних слів...

Ми маємо безліч політичних партій, які не ведуть і не замовляють гуманітарних досліджень. Владні партії це по суті лобістські структури. Жодна з партій не має стратегій, програм та проектів розвитку країни.

Про стратегії правда, але пан Дацюк нарікає трохи нещиро. Всі більш-менш крупні партії серйозно займаються гуманітарними питаннями, і саме так, як це робить пан Дацюк!

Ми пройшли два Майдани, результати яких суперечливі. І при цьому ми маємо безпрецедентне розкрадання народного багатства і вивезення капіталів за межі України.

А ця безсоромна брехня, на мою думку, вже трошки запізнилася: порівняння з Білоруссю нам дає наочну беззаперечну ілюстрацією здобутків українських Майданів.

За 30 років українці не змогли не те що вийти на розвиток, але навіть повноцінно відновити радянську економіку – як за шириною охопності сфер господарювання, так і за рівнем ВВП, як би його не рахувати.

Дивно, а я думав, що навпаки: ковбаси стали виробляти значно більше і краще, а набоїв навпаки — значно менше. Якщо саме цю „ширину охопності“ має на увазі пан Дацюк, то тут важко не погодиитися — виробництво засобів знищення московських окупантів Україні потрібно як ніколи! Але, звісно, це була підводка до прямо протилежного висновку...

Катастрофа незалежності України не в тому, що Україна після здобуття незалежності зазнала демографічної регресії, економічного руйнування, політичної примітивізації, олігархічного здирництва, корупційного розтління. Катастрофа незалежності навіть не в девальвації патріотизму, інтелектуальній деградації еліти, ментальному виродженні націонал-патріотизму, агресуванні суспільної свідомості.

Катастрофа у тому, що ми не змогли: створити самовизначення України в рамках світу та вічності; переосмислити українську історію поза рамками націонал-патріотичного наративу; створити нову еліту зі стратегічною компетенцією; запустити процес масштабного стратегування; впровадити загальнонаціональні програми та проекти розвитку; вийти на договірне самоврядування.

Сьогодні це вже можна формулювати одним словом, яке зрозуміло всім, хто перебуває у відповідному дискурсі, — федералізація. Час забути про націонал-патріотизм і починати переосмислення наративу в напрямку, в якому цього вимагає Хуйло!

Війна України з Росією як катастрофа

Війна Росії з Україною це російська катастрофа, тому що фактично це визнання кінця імперії, відсутності стратегічного мислення, морального падіння і безпорадності.

А от війна України з Росією це також катастрофа, українська катастрофа.

У війні Росії з Україною є лише одна причина – обопільна відмова від мислення Росії та України, відтак неспроможність вийти на цивілізаційний аналіз, творення нових смислів та перспектив. Тобто ані Росія, ані Україна не запропонувала жодних гуманітарних концептів бачення світу множинних екзистенцій, де старі гуманітарні концепти вже не працюють.

Ну нащо оце словоблудство?! У війні винні обоє: агресор і жертва агресії. Коротко і ясно! Але далі буде краще...

Сьогодні у війні Росії з Україною воюють російський імперський ресентимент та націонал-патріотичний український ресентимент. Найбільшими злочинами української еліти часів незалежної України є відмова політично назвати війну війною, відмова від ведення війни в режимі мобілізації, відмова від загальногромадянського консенсусу щодо деолігархізації та знищення корупції на тлі війни, відмова від судового переслідування здирництва та розкрадання під час війни.

Які гарні і правдиві слова, правда? Але правда тут потрібна лише щоб збрехати:

Саме щоб прикрити свої злочини, українська еліта була так зацікавлена у війні з Росією та у колаборації з нею під час війни. Відмова від визнання та ведення війни українською елітою призвела до того, що вся енергетика і агресія, яка мала бути спрямована на супротивника, переключилася всередину України на неправильних українців. Тепер хейтерство в соціальних мережах, установка на ненависть і агресію щодо неправильних українців в 30-ту річницю незалежності України це прикра реальність.

Тобто здирництво і розкрадання треба переслідувати, а відвертих колабораціоністів навіть хейтити не можна! Оце так мислення! Чи тепер неправильні українці вже означають щось третє? Бо, якщо чесно, я вже заплутався з постійною підміною понять...

Проміжні результати війни України з Росією це втрата Криму та ТОТ ДЛО, а також перехід України у пряме зовнішнє управління з боку Західних країн (США, Великобританія, Німеччина, Франція) та наддержавних структур (МВФ, НАТО і т.п.). Тобто це катастрофа з точки зору Декларації про державний суверенітет України: "державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах".

Десь я це вже чув...

Найбільш показовий приклад: нинішній закон про мову не відповідає стратегії реінтеграції Криму та ТОТ ДЛО. Але ж якби у мовних фетишистів було стратегічне мислення.

Зверніть увагу: знову мова муляє!

Отже у війні Росії з Україною є окрема війна України з Росією, і от саме за дурість цієї війни українці мали б нести відповідальність. Мали б! Але у нас не вистачає мудрості, щоб взяти відповідальність українців за війну з Росією. Мудрий у конфлікті бачить і свою відповідальність, дурний бачить лише провину противника. Відповідальність бере на себе мудріший, а не той, хто винуватий.

Памʼятаєте про те, що винні обоє? Це продовження... Мудріший (а це, звісно, жертва) бере відповідальність на себе! Як вам стратегічне мислення?! Хіба ж „мовним фетишистам“ таке зрозуміти?!

Естетична катастрофа

Найбільше людину гнітить потворність навколишнього життя. За Достоєвським, якщо світ спасає краса, то потворність це те, що нищить нас зсередини.

Памʼятаєте про естетику? Ось це вона і є, достоєвщина! Але тут теж уже трохи запізно. РуSSкій мір породив значно краще: моторольщину та гоблінщину.

Вже років 20, як українці їздять по Європі і бачать європейську естетику повсякденності. Це не архітектура, не парки, не сквери. Естетика повсякденності це естетичні настанови до багаторівневого і детального втілення краси навколо себе.

Європейці це бачать, коли виїжджають зі своїх країн до України і розповідають нам, що у нас кругом брудно, негарно, потворно.

Українці, бачачи гарну Європу, не бажають творити красу навколо себе. Вочевидь крім віри, яка дає етичні мотивації; мислення, яке створює початки та орієнтації наших уявлень; волі, яка нас рухає за бажаннями чи цілями; має бути ще потяг до краси, який має патичну природу симпатії та антипатії.

Естетика повсякденності це те, що діє підсвідомо, але так само невідворотно, ніби незбувна краса Всесвіту.

Українцям в естетичному плані не можна вірити нікому – ні бідності, які брудна і потворна, ні багатству, яке свої паскудство та несмак вкриває позолотою та розкошами.

Мистецтво як інноваційна естетика непотрібне за відсутності естетики повсякденності. Катастрофа Майдану Гідності полягає у тому, що Революція Гідності не відбулася перш за все у естетиці.

Як би українські націонал-патріоти не принижували революцію 1917 року, естетична революція була її складовою. Майдан Гідності 2013-2014 років не став Революцією Гідності, тому що не призвів до революції мислення і до естетичної революції.

Потворна Україна не має шансу відбутися. Нас не спасе природа, яку ми плюндруємо. Нас не спасуть ліси, які ми вирубаємо. Нас не спасуть річки, які ми бруднимо. Нас не спасуть парки чи сквери, які ми смітимо. Нас не спасуть потворні міста, архітектуру яких ми знищуємо.

Де діти візьмуть уявлення про красу, якщо навколо них все потворне? Звідки діти перейматимуть уявленнями про благо, якщо навколо них все лише корисне чи некорисне?

Такі діти литимуть кров свою та чужу за примітивні цінності ресентименту: імперського чи націонал-патріотичного, бо бруд та потворність неодмінно заливаються кров'ю. Нічого дивного, бо кров не бруднить уже брудне. Потворне тягнеться до потворного. Лише краса вберігає від крові контрастом повсякденної естетики.

Золоті слова, золоті! Отже, естетика, що її нам накинули більшовики після революції 1917 року, мʼяко кажучи, незадовільна. По-моєму, тут пан Дацюк трохи перестарався з апологетикою УРСР і написав трохи не те, що хотів. Не бачити йому премії, ой не бачити! Хоча, цілком можливо, що куратори до цього місця і не дочитають, або ж не зрозуміють — хтозна!

Після катастрофи

Багато країн намагалися стати незалежними. Але серед них є два радикально протилежні приклади.

Є євреї з їх державою Ізраїль, яких постійно в їх історії намагалися поневолити, завоювати, розсіяти по землі, знищити як державу. В Другу світову війну проти них влаштували Голокост. Відтак євреям важко, часто майже неможливо, позбавитися ресентименту. Тим більше, що ресентимент як їх історично виправдана поведінка зафіксований в їх священних книгах.

Є Індія, яку поневолювали британці, яка внутрішньо неймовірно строката, різноманітна, у розколах і суперечках. Але яка своїми пророками була проведена через ахімсу і морально вистояла. Тепер Індія має хінді як офіційну мову та англійську як допоміжну офіційну і наслідує структуру розвитку західних країн. І ніхто там особливих кампаній щодо хіндізації населення і заборони англійської не веде. І локального та групового ресентименту там теж багато. Але ресентимент там не є ані офіційною політикою, ані широким громадським активізмом, не розколює країну.

Теж можна погодитися, але очевидний висновок, що Україна — не Індія (я вже не кажу про сміховинність порівняння цивілізованих британців і московських нелюдей), нам не підходить, тому просто зробимо вигляд, що його не існує...

Тієї України, яка була проголошена в Декларації про державний суверенітет України, нема. Є щось інше: залежне, деградоване, частково окуповане, розколоте. Як називати це інше і чи є в нього перспектива – це питання, на які поки що немає відповіді.

Чорна діра ресентименту поглинула українську еліту. Саме це не дозволяє ані бачити, ані осмислювати зовнішнє управління та цілий набір катастроф України.

...Адже, як ми памʼятаємо, на відміну від Ізраїля, нам від ресентименту позбутися дуже просто — робити як каже Хуйло і ніякого зовнішнього керування!

Доволі довго після Майдану Гідності здавалося, що націонал-патріотів можна якось переконати, вийти з ними на сутнісну розмову про цивілізаційні перспективи України.

Та ні, деякий час ви просто прали штани після того, як обісралися від страху, що зараз вас будуть тупо вішати, як це давно треба було зробити!

Націонал-патріотам здається, що критика незалежності неодмінно може бути лише проросійською, проімперською, зрадницькою. Катастрофа патріотичного мислення дійшла до такого рівня, що осмислена розмова з націонал-патріотами стала неможлива.

Або не здається. Або, станом насьогодні, ніякої иншої критики просто не існує! Таке може бути?

Зараз вже очевидно, що націонал-патріотичний ресентимент має пережити повне банкрутство разом з руйнуванням України. Катастрофа має унаочнитися і стати очевидною.

В катастрофі розвитку не буває. Розвиток це розвій наявного. Так от нинішня Україна розвитку не підлягає через засадничі вади колективних мислення, уяви, пам'яті, уваги та сприйняття, через банкрутство націоналістичних, націонал-патріотичних, етнічно-мовних смислів та перспектив.

Це теж можна, в принципі, можна було скоротити до „Украіни больше нєт!!!“© Але, мабуть, так було би занадто відверто...

Але катастрофа це не кінець. Україна має пережити фундаментальне і перспективне перетворення. Без української ахімси та подолання ресентименту України не буде.

Через руйнацію, історичну травму та переосмислення перспективи має постати Інакша Україна.

Потрібні не просто нові ідеї самовизначення. Потрібні переосмислення, переустановка і переорієнтація.

Хто погодиться на це, той і створить Інакшу Україну.

Очікуйте частину 2 "Інакший світ".

Так, хотілося б дожити до иншої України, України без дацюків і їхніх кураторів, з усім тим, що вони називають зовнішнім управлінням, і без усього того, що вони називають стратегічним мисленням, але будьмо реалістами — народ обирає терпіти...

Далі...

Suum cuique

Довічною ганьбою цієї країни буде те, що нас розпинали на хресті не за якусь радикальну громадську позицію, а за самі наші бажання мати почуття самоповаги, людської і національної гідности.
Василь Стус

У звʼязку з останніми подіями в Афганістані, я помітив, що навіть далекі від академізму люди почали хвилюватися про долю програми Ґендерних Штудій у Кабульському університеті. Хочу всіх заспокоїти: оскільки з білим пануванням і токсичною маскулінністю незабаром буде покінчено, то й необхідности для такої програми більше не буде. Звільнені від американської воєнщини афганські жінки отримають чоловіків з числа талібів і відтак повернуться до виконання природних обовʼязків — народжувати воїнів Аллаха!

У цей час Україна готується до святкування тридцятої річниці так званої незалежности. За кілька місяців до цієї чудової дати навіть вдалося „реабілітувати“ Івана Гончарука, якого було розстріляно за злочини проти совєцької влади вже після того, як він відбув за ці „злочини“ каторгу. Борис Палахтій, що присудив цей розстріл, є суддею у відставці, представником цілої династії суддів, які судять уже нащадків розстріляних і замордованих українців. Усі вони є поважними людьми й, очевидно, дуже пишаються своєю „роботою“. Про долю стукачів, слідчих і прокурорів не повідомляється, але, припускаю, що їм і їхнім родичам теж живеться непогано...

Думаю, якби мені довелося обирати між Україною і Афганістаном, то я обрав би Афганістан. Краще вже стояти на колінах перед Аллахом і його воїнами, аніж перед московськими недолюдками та їхніми посіпаками!

Далі...

Формування української ідентичности

СБУ звітує про боротьбу проти сепаратизму. Думаєте, мова йде про московських посіпак, яких чомусь називають сепаратистами? А от і ні!

Один із фігурантів провадження — 39-річний мешканець Дніпра Анатолій Балахнін, який називає себе “ідеологом” цього руху. Не маючи юридичної освіти, він самотужки вивчив українські закони та Конституцію, і почав трактувати їх на свій розсуд.

Зараз він є фігурантом кримінального провадження за особливо тяжкою 109 статтею Кримінального Кодексу — “дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”.

Думаю, що за таке можна й довічне дати. Холоп посмів вивчати українські закони й Конституцію! Це практично послідовник Медведчука, про що, до речі, теж згадується у повідомленні. Щоправда, до самого Медведчука СБУ ніяких претензій не має. І це зрозуміло, адже той є одним з хазяїв так званої незалежної України...

От і Юлія Мендель пише про те саме:

Доля лідера - брати відповідальність і рухати вперед країну, попри критику та зниження рейтингів. І Володимир Олександрович формує нові ціннісні смисли для України, відкидаючи спрощені формулювання української ідентичності, які намагалися створити попередні президенти.

Він бачить і розуміє усе розмаїття, складність, суперечливість, багатозначність, строкатість українського суспільства. І пропонує переосмислення нас самих заради примирення та єдності, заради самоусвідомлення нашої справжньої ідентичності. Це шлях складний, але вартий того, щоб ним іти.

Особисто я не бачу нічого нового (як для України) у таких цінностях, але, думаю, така ідентичність є досить новаторською в глобальному вимірі. Коли онуки вбитих і замордованих за свої податки платять спецпенсії вбивцям, які, власне, і є уособленням строкатости українського суспільства, це справді має бути дещо несподівана ідентичність! Можливо, саме завдяки строкатості стає можливим обирати владу, яка відправляє українців на фронт, де бійцям заборонено стріляти у відповідь. І це зрозуміло, адже частина строкатого українського суспільства вважає «ту сторону» своїми. І дуже тішаться, коли оті їхні трохи зменшують розмаїття українського суспільства... Отаке суперечливе суспільство! Отож, панове нестрокаті спрощувачі, відкидайте свій неправильний сепаратизм, стуліть писок і платіть податки, а якщо щось не подобається — то на фронт!

Далі...

Теорія 1984

Виявляється, що сучасний лівацький активізм намагаються систематизувати. І хоча його подають, як новітнє явище, так звану Теорію без назви, особисто я не знайшов для себе нічого нового. Ось основні риси, що протиставляють так звану Теорію і класичний лібералізм. А нижче, для наочности, цитати, що описують світ роману «1984», написаного 72 роки тому...

• Лібералізм розглядає знання як те, що ми можемо дізнатися про реальність більш-менш об’єктивно; Теорія розглядає знання як повністю створені людьми — історії, котрі ми розповідаємо собі, здебільшого в несвідомому сприянні збереженню нашого власного соціального становища, привілеїв та влади.

  Дійсність це те, що всередині черепу. Ти вивчиш це поступово, Вінстоне. При цьому немає нічого чого б ми не були в змозі зробити. Невидимість, левітація – будь-що. Я можу пропливти над цією підлогою наче мильна бульбашка якщо я тільки забажаю цього. Я не бажаю цього, оскільки Партія не бажає цього. Ти повинен позбавитися цих ідей з дев'ятнадцятого сторіччя про ті закони Природи. Ми створюємо ці закони Природи.

• Лібералізм передбачає точну категоризацію і ясність розуміння та дослідження; Теорія розмиває кордони та стирає категорії, насолоджуючись штучною невизначеністю.

  ...Cпеціальна функція певних слів з Новосуржу, одним з яких був СТАРОДУМЕЦЬ, була не стільки у тому аби виразити значення, скільки у тому аби знищити їх. Дані слова, неодмінно нечисленні у кількості, розширювали свої значення допоки вони не вміщували разом із собою цілі батареї слів які, як тільки вони у достатньому обсязі покривалися за допомогою єдиного всеосяжного терміну, могли бути тепер вискоблені та забуті.

• Лібералізм цінує індивідуальні та загальнолюдські цінності; Теорія відкидає обидві на користь групової ідентичності та політики ідентичності.

  Ти думаєш що я кажу про владу, а проте я навіть не здатен запобігти цьому занепаду свого власного тіла. Хіба ти не в змозі зрозуміти, Вінстоне, що це особисте є лише клітиною? Ця втома даної клітини є тою життєдайною силою усього цього організму. Хіба ти помираєш коли ти підстригаєш свої нігті? ...Ми є жерцями влади, бог це влада. Але даної миті влада є лише словом, оскільки це має відношення до тебе. Вже час тобі дійти висновку щодо певної ідеї того, що ж таке влада. Найперша річ яку ти повинен усвідомити у тому, що влада є колективною.

• В той час як лівоспрямовані ліберали, як правило, схиляються на користь невдах, лібералізм без обмежень ставить у центр людську гідність; Теорія зосереджується на жертовності.

  Ми не задовольняємося негативною покорою, навіть не задовольняємося з тої найбільш мерзенної і ницої покірності. Коли зрештою ти здасися нам, це має бути за твоєю власною доброю волею. Ми не знищуємо єретика саме тому що він опирається нам: допоки він опирається нам ми ніколи не знищимо його. Ми перетворюємо і навертаємо його, ми захоплюємо його духовний та потаємний розум, ми переформовуємо його. Ми випалюємо усе зло і усі ілюзії геть з нього; ми змушуємо його змінити свою думку на нашу користь, і не поверхово, але щиро і непідробно, усім серцем та душею. Ми робимо його одним з нас перш ніж ми вбиваємо його. Це нестерпно для нас, що неправильна думка може існувати будь-де у цьому світі, хай там яка потаємна та безсила вона може бути. Навіть у випадку смерті ми не можемо дозволити жодних відхилень. У ті старі дні єретик йшов до стовпу все ще єретиком, виголошуючи свою єресь, зловтішно тріумфуючи нею. Навіть та жертва Російських чисток могла виношувати повстання приховане у її черепі доки вона йшла вниз по коридору очікуючи на кулю. Але ми робимо мозок досконалим перш ніж ми вибиваємо його геть. Стрижневою командою того старого деспотизму була "Ти не будеш". Стрижневою командою тоталітарників була "Ти будеш". Нашою ж стрижневою командою є "ТЕБЕ НЕМА". Жоден з тих кого ми привели до цього місця ніколи не виступить супроти нас. Кожен вимивається начисто. Навіть ті три жалюгідні зрадники у чию невинність ти одного разу повірив – Джонс, Ааронсон та Резерфорд – зрештою ми зламали і їх. Я приймав участь у їх допиті особисто. Я бачив їх поступовий розклад, скиглення, плазування, ридання – і з рештою це сталося не через біль або страх, а лише через каяття і жаль. До того часу як ми закінчили з ними вони вже були лише людськими шкаралупами. При цьому анічогісінько не лишилося в них окрім смутку через те що вони зробили і любові до Старшого Брату. Це було дуже зворушливо бачити як сильно вони люблять його. Вони благали бути застреленими швидко, щоб вони могли померти допоки їх розум був все ще чистим.

• Лібералізм заохочує розбіжності та дискусії для досягнення істини; Теорія відкидає їх як способи посилення домінуючих дискурсів, котрі придушують певні перспективи і наполягає, що ми не здатні досягти істини «взагалі», тільки «нашої особистої» істини, що має коріння в наших цінностях.

  ...Ідеї ворожі та шкідливі щодо Інгсоцу могли бути виношені лише у тьмяних безсловесних формах, і могли бути йменовані лише у дуже загальних термінах які були змішані та загрузлі у загальній масі і викривали цілі групи єресей без жодного надання їм точного визначення при цьому. Хтось міг би, фактично, використати Новосурж для неортодоксальних цілей лише за допомогою незаконного перекладу деяких слів назад на Старосурж. Наприклад, УСІ ЧОЛОВІКИ Є РІВНИМИ було можливим реченням на Новосуржі, але лише у тому самому сенсі у якому УСІ ЧОЛОВІКИ Є РУДОВОЛОСИМИ є можливим реченням на Старосуржі. Воно не містило граматичних помилок, але воно виражало очевидну неправду – тобто що усі чоловіки є однакового розміру, ваги або сили. Дане поняття політичної рівності вже більше не існувало, і дане похідне значення було відповідно вичищено вщент зі слова РІВНИЙ.

• Лібералізм приймає відповідну теорію істини, що висловлювання істинне, якщо воно точно передає реальність; Теорія просуває ідею, що істина це тільки «мовна гра» і що слова, зрештою, тільки вказують на інші слова, і ніколи не відповідають конкретно реальності, якщо тільки вони не описують пригноблення. Лібералізм приймає критику, навіть до себе, і тому самокориґується; Теорію не можна критикувати. Лібералізм вірить у проґрес; Теорія радикально цинічна по відношенню до можливості проґресу

  Коли ми станемо всемогутніми ми вже більше не матимемо жодної потреби у науці. При цьому не буде жодної різниці поміж красою та потворністю. При цьому не буде жодної цікавості, жодного задоволення від перебігу життя. Геть усі конкуруючі насолоди буде винищено. Але завжди – не забувай цього, Вінстоне – завжди буде ця інтоксикація владою,яка постійно зростає і постійно загострюється. Завжди, будь-якої миті, при цьому буде цей глибоко радісний жах перемоги, це відчуття розтоптування ворога який є безпорадним. Якщо ти жадаєш побачити картину майбутнього, то уяви чобіт, що чавить людське обличчя – вічно.

Ласкаво прошу в світ нових ідей!

Далі...

Право в УРСР

З приводу нещодавнього рішення суду про відмову встановлювати законність маю один коментар. Ні, це не про хитросраких клоунів™, які перейменували адміністрацію на офіс тільки для того, щоб садити своїх людей на теплі місця в обхід закону про люстрацію. Я також не коментуватиму суди, що були так успішно реформованй патріотом Петром™. Я звернув увагу на сам підхід до права, з якого виходить і законодавство УРСР, успішно перейменованої на Україну, і весь її так званий правочин, який не має нічого спільного не те що з правом, а взагалі зі здоровим глуздом!

Насправді формулювання просто суперове: громадянка України Тетяна Козаченко, яка платить податки на утримання і Нового Гаранта, і його радника, і так званий Касаційний адмінсуд, і так званий Верховний суд у повному складі «не є учасником правовідносин з призначення Андрія Богдана главою Адміністрації президента». А отже не її кріпацьке діло, кого вельможні пани куди вирішили призначити! Її справа податки платити вчасно і сидіти тихенько...

Втім, я помиляюся: це навіть не кріпацтво. Бо за феодальної системи, як мені здається, не було такої ідеї, що кріпаки не мають правовідносин з тими, хто з них данину збирає. Не додумалися — кажуть, аж Бога придумали, аби обґрунтувати сакральне право цю саму данину збирати! А це просто чергова геніяльна совєцька „правова“ новинка. Такий закон, чорт забирай, і „суд“ за ним „судить“! Бо закон, як казали латиняни, dura lex!

Не забудьте заплатити податки, панове! ® Чи то пак данину... Миздобули! ©

Далі...

На захист мемів

Юрій Андрухович позавчора видав черговий текст про те, як Україна гине через те, що український народ зробив неправильний вибір на користь нового преЗе!денета. Стороння людина, яка не знає нічого про хохляцький спосіб життя, прочитавши цей лемент, може подумати, що до вибору «31 березня, 21 квітня і 21 липня» Україна була сильна, незалежна і керувалася патріотами. А якщо така людина ще щось чула про так звану революцію гідности, головним фактичним здобутком якої було утвердження неписаного правила, що кримінальна відповідальність не розповсюджується на керівний бандитський клас, то може подумати, що лиха доля спіткала неньку — а винуваті в усьому меми.

Я, звісно, розумію, що перша частина про меми — це така наживка, щоб привабити читача. Але бісить мене те, що до викривлення понять в українському інформаційному просторі вже приєднався, свідомо чи несвідомо, ще й пан Андрухович. Цілком можливо, що несвідомо, бо споживання інформації з джерел, де кожне друге поняття викривлене аж до своєї протилежности, до добра не доводить. І це ніяке не перебільшення: українці вже давно звикли називати бандюків у формі правоохоронцями. А ось свіжий приклад: виявляється, тепер „донецькі сепаратисти“ виступають за обʼєднання ОРДЛО з Україною! Тобто спочатку московських окупантів і колабораціоністів стали називати сепаратистами, а тепер, коли, за новим планом Путіна©, ці маріонетки мають бути вживлені в політичне тіло України, вже пізно переназивати їх „уніяністами“ (слово „уніяти“ вже зайняте) — і коло замкнулося! Припускаю, що нові сепаратистські рухи українців, яким не сподобається новий совок зі столицею в Києві, але під повним московським контролем, будуть мати нові смішні назви. Принагідно пропоную називати цих сепаратистів засоюзниками®. І це навіть логічно: вони ж бо, напевне, будуть виступати за Європейський Союз як противагу Москві. Думаю, що вся ця термінологія і її утворення в майбутньому буде предметом дослідження окремої дисципліни — історичної психіатрії.

Але повернімося до мемів.

Почну з того, що «червонії лінії», «дорожні карти», всякі «вектори» і навіть розмови про те, що «обʼєднує або розʼєднує Україну» — це ніякі не меми, а звичайні кліше, як правильно згадав пан Андрухович. І популярність цих кліше, які спочатку запускають і розкручують, а потім тупо повторюють, ґрунтується на тому, що інтелектуальній більшості людей дуже важко формулювати свою думку, особливо якщо її нема, але відносно легко згадати пару колись почутих звучних фраз. Уміння згадати такі фрази, власне, вирізняють українського інтелектуала з поміж звичайного люду, в якого від пивасика та горілки мозок стає більш вузькоспеціалізованим і памʼятає лише прості слова, імена та маршрут з роботи до дому. Окрім цього, примітивні фрази і словосполучення працюють як маркери, які, зпосеред українських інтелектуалів, дозволяють легко відрізнити порохобота від зебіла, а патріота від ватника.

Меми — це зовсім инша штука. В людській культурі існують з давніх часів певні наративи, які відповідають певним типам стосунків і ситуацій, що повторюються не лише в житті, але й в мистецтві. Так от мемом стали називатися візуальні способи, які, завдяки своїй упізнаваності, дозволяють швидко і точно передати цей контекст. Наприклад, коли людина згадує про старі добрі часи і додає до цього “Pepperidge Farm Remembers” — це є використання мема, який дозволяє насправді передати велику кількість інформації, що її доволі складно виразити за допомогою инших засобів. Це включає ностальгію за тим часом, усвідомлення того, що роки минають тощо. Можливо, використання мемів — це новий творчий жанр, як поезія чи карикатура. А може це такий творчий прийом, що його можна використовувати в багатьох жанрах. Можна згадати, що аналоги того, що зараз називають мемами, вже давно використовували живописці та скульптори, коли надавали своїм персонажам і ситуаціям певні атрибути, які дозволяли їх ідентифікувати. Думаю, можна знайти меми і в літературі, про що пан Андрухович має знати краще за мене. Взагалі то, по-хорошому, це він має розповідати про нові культурні явища, а я — про чорні діри та гравітаційні хвилі, але маємо те, що маємо... Бачите, як я іронічно застосував кліше — але це знову не мем. А ось це мем:

Далі...

Чому мені не по дорозі з українцями

Час від часу мене питають про моє ставлення до українців і про моє бачення звʼязку з Україною в майбутньому. Я звичайно відповідаю, що я категорично не погоджуюсь з майбутнім, що його обирає для себе український народ, і докладатиму зусиль, щоб моя доля була геть иншою. Тому з Україною, попри нещастя мати український паспорт, мене насправді ніщо не повʼязує і, думаю, не повʼязуватиме в майбутньому, окрім жахливих спогадів. На жаль, мені здається, що така відповідь часто сприймається як ексцентричний жарт, хоча насправді є щирою правдою.

Сьогодні, нарешті, я знайшов соціологічне дослідження з дуже наочною картинкою, на якій навіть можна розгледіти частку моїх однодумців серед українського народу.

Бачите одиноку найбільш праву точку внизу? Це я. Точніше: я і мої однодумці. Одна особа на тисячу опитаних — статистична похибка. Трохи лівіше і нижче у правому нижньому квадраті є ще кілька точок, що відповідають так званим релігійним традиціоналістам, які, в цілому, проти державного втручання, особливо щодо їхнього богом даного права бити дітей і/або осіб з неправильною статевою орієнтацією. Деякі з них, щоправда, мають сміливість бити також і московську нечисть, за що я їх дуже поважаю. Втім, думаю, якщо їх навіть усіх зібрати, то, і відсоток не набереться. Це потенційний абсолютний електоральний максимум партії на кшталт «Нового Вогню». Щоправда, китайський шлях (верхній правий квадрант), здається, обирає ще менше народу. Трохи більше, очевидно за рахунок молоді, любителів травички, вільного кохання — за умови лікування венеричних хвороб за державний кошт — і, звичайно ж, матеріяльної допомоги — ці люди представлені в лівому нижньому квадранті. Але найбільше, звісно, кондових невиліковних совків усіх кольорів і форм — лівий верхній кут.

На відміну від дослідників, яких, цитую: «результати опитування шокували», я не здивувався, бо приблизно так і уявляв загальну картину. Зате тепер буде що сказати і показати на підтвердження своєї думки!

Далі...

Президентознавство

Democracy is a device that ensures we shall be governed no better than we deserve.
Bernard Shaw

Отже, за результатами виборів, Україна міняє президента. Тому я вирішив скласти свій персональний рейтинг.

1. Віктор Ющенко. Найкращий президент за всю історію країни. Не дуже розумний, зате безвільний, особливо після отруєння. Переважно займався своїми бджолами та глечиками, і не дуже заважав людям, що, власне, і має робити президент. Ну, було трохи ширкування, і були в нього любі друзі та ще й куми — а хто без гріха? Якщо порівняти з рештою цього списка, — то пречудовий голова держави, а якщо з пересічним українцем — так узагалі свята людина! Якщо його президентство обійшлося без ЦРУ, то, напевно, треба подякувати нашому богу і спасителю Діонісу за те, що послав президента, на якого українці явно не заслужили! До того ж, програв вибори — і просто пішов.
2. Петро Порошенко. В принципі, єдиний насьогодні президент, який має хоч якісь реальні здобутки. Я не хочу сказати, що вони переважають договорняки, свинарчуків і медведчуків, підкилимні розбірки та гібридну капітуляцію, але, на мою думку, незастосування адмінресурсу та відмова від фальсифікацій виборів — це вже великий прогрес, як на одного з засновників Партії Регіонів.
3. Леонід Кравчук. Слизька комуняцька потвора, яка, втім, не корчила з себе царя, а в основному виконувала волю народу: ну, не хотіли українці вилазити з совкового болота, а хотіли совок зі столицею в Києві — на те й існує народовладдя! Саме тому всякий стогін знедолених пенсіонерів, які все життя пропрацювали заради забезпечення добробуту комуняцьких катів на пенсії, я слухаю сьогодні з чималою зловтіхою. Це ви обрали для себе майбутнє, в якому зараз живете. Тримайтеся там, як то кажуть, всього вам найкращого, хорошого настрою і доброго здоровʼя!
4. Леонід Кучма. Автор так званого кучмізму і безпосередньо відповідальний за десятирічний рух “багатовекторний” України в бік сірої буферної зони, безпросвітної і безперспективної порожнини на мапі посередині Європи. Для гарантії своєї особистої безпеки привів у владу відвертих бандюків. Хоча, слід віддати належне, не дозволив Росії захопити ні Крим, ні, навіть, острів Тузла. Втім, загальне змосковщення України і базування Чорноморського Флоту — це теж завдяки його політиці.
5. Михайло Грушевський. Хоча він і був, формально, не президентом, а головою Центральної Ради, але, фактично, очолював державу. З ним також усе зрозуміло: просрав армію, союзників і, зрештою, країну. Ну, а до чого хорошого може довести орієнтація на Москву?
6. Віктор Янукович. Ну, тут теж усе ясно: бандит і московський колабораціоніст. І цей номер в рейтингу йому пасує особливо. Тут слід окремо зазначити, що таких підлих запроданців неважко знайти в будь-якій країні, але президентом його обрали саме в Україні. І тому я наполягаю, що провина за всі смерті, каліцтва і поламані життя лежить на кожному з більше десяти мільйонів покидьків, які проголосували за цього виродка. І відповідати за це теж доведеться, так чи инакше. Жителі Донбасу, приміром, уже почали, але це лише квіточки — почекаємо ягідок...

Тепер можна подумати про місце новообраного президента у цьому списку. Думаю, навіть пану Зеленському буде неважко увійти в першу трійцю. Звісно, що до Рейгана, з яким його люблять порівнювати, йому як до неба рачки, але ж і на перших місцях у списку далеко не вашингтони. Думаю, якщо буде виконано хоча б третину цієї програми, то його можна ставити хоч на нульове. Навіть якщо Приватбанк повернуть Коломойському. Втім, я б не розраховував на такий оптимістичний сценарій, зважаючи на те, що є всі підстави вважати, що ту програму не читали навіть ті, хто її складав.

З иншого боку, думаю, що треба докласти неабияких зусиль, щоб пробити те дно, яке досяг двічі несудимий легітимич, тому сьоме місце теж можна виключати. Хоча це не дуже полегшує ситуацію, зважаючи на те, що в нас на пʼятому місці і який результат цієї політики. Проте мені здається, що навіть розбудова нового кучмізму Україні не світить, бо в майбутнього президента для цього нема ні ресурсів, ні досвіду роботи в компартійному серпентарії, ні відповідних зовнішньополітичних обставин. Тому, думаю, найбільш реалістично буде розраховувати на те, що Кучму таки буде посунуто з четвертого місця. Втім, побачимо...

Далі...

Діалог

Надихнувшись прикладом пана Франчука, вирішив оце і собі зберегти тут свою розмову в коментарях для майбутніх поколінь, щоб моя мудрість не пропала марно. Відео, до речі, теж рекомендую переглянути, хоч я і не поділяю лютого оптимізму Єгора Соболєва, — але там цікаві речі обговорюють...

Sok:

Все моментально стає ясно з людиною, щойно вона скаже "провина за корумпованість влади лежить на простих українцях" і "корупція це хабарі, які ви даєте". Корупція це розкрадання найвищими посадами держави десятків і сотень мільйонів з грошей простих людей, платників податків, яке розкрадання відбувається без жодного впливу чи згоди з боку самих платників. А хабарі це симптоми трохи інших захворювань, це в частині випадків зловживання владою, а також пристосування до нелюдськи маленьких заробітних плат у ряді професій.
Будь-яка мова про боротьбу з корупцією має стартувати з очільників держави. В нас бодай один депутат знав би як жити на мінімальну платню, що й казати про інших..

Myroslav Rys:

Ой! Ми не винні. То вони все самі. То тільки вони винуваті що беруть. А ми ні за те що даємо. Як дістало. Як малі діти. Ні винні ми усі. І поки це не усвідомите і будемо жити в дупі. І це те на що ми заслуговуємо.

Sok:

@Myroslav Rys І що ж це ви усвідомили? Розтлумачте, як це пересічний громадянин може вплинути на пограбування його особисто і всієї держави з боку влади? В країні немає чесного суду, немає незалежної поліції! Це ви усвідомили вже? Кожен посадовець вважає за норму зловживати владою, і вимога хабаря йде згори, тому нижчі вимагають зі ще нижчих, і так до найдрібніших. Хто що отримує, передає частину нагору. То що має робити людина, в якої життя залежить від якогось питання, що треба вирішити? Зробити ж нічого не можна. Ті кабаняки-мільйонери не мають гадки як люди живуть, а їх величезні зарплати, оборудки і інші захтянки йдуть з наших грошей, з податків. В теорії влада має обов'язки і відповідальність перед народом, з чиїх грошей вони живуть, на практиці вони недоторкані і з них немає жодного спросу. Чи хтось із них взагалі думає, що щось винен людям? Все, що від них чуть, це "зробіть самі, почніть із себе", ну точнісінько і ваша риторика. Ще раз: їм народ платить гроші за те, щоб вони піклувалися державою, містом, галузями, добробутом на ділянках, безпекою, слідкували за виконанням усіх норм і законів іншими посадовцями! На все, що вони кажуть робити людям самим, є посада, яка отримує величезну зарплатню за це щомісяця, плюс премії. Це усвідомили?
І народ цю незліченну ораву утримує навіть без власного вибору, нема опції платити їм стільки, скільки заробили, чи платити мінімальну зарплатню. Немає жодної можливості також притягти їх до відповідальності. Наприклад, неможна політикам утримувати бізнес, а вони усі бізнесмени. Хоч за руку схопи - тільки посміються. Вони крадуть мільярди, і в найсуворішому випадку виплатять пару тисяч гривень штрафу (які ще й можуть потім повернути), а пересічних громадян за дрібні хабарі на місцях саджають ЗА КОРРУПЦІЮ на довгі роки з божевільними штафами.

Тож досить того гівна про починання з себе. Я в житті хабаря не давав і не брав, але я бачу звідки ноги ростуть у цих явищ. Як чесна людина має себе почувати у країні з такою системою? У народа з владою зараз ніякий не симбіоз, влада просто і відверто паразитує і поступово вбиває країну.
Тож вимоги Майдану нікуди не ділись. Люстрація, незалежні чесні суди, незалежна поліція, відміна недоторканості, механізми народовладдя. Дякую.

Олександр Жиденко:

@Sok, я перепрошую, а хто своєю політичною волею підтримує цю всю систему "піклування державою і добробутом" на всіх рівнях? Піклування та зарегульованість, що вже козу не можна легально ввезти в Україну, — це саме те, за що голосує народ на кожних виборах! Люди тупо підтримують тих, хто більше обіцяє про них подбати. Це звісно не симбіоз, а всього лише експлуатація банальної інфантильности. Два яскравих епізоди: в 1992 комуняцька бандота помахала жовто-синім прапором в обмін на продовження перебування біля корита, а в 2014 вони знову повторили те саме вже з червоно-чорним прапором. Цікаво, скільки ще разів цей примітивний трюк проканає?..

Sok:

@Олександр Жиденко А ви вважаєте, що народ якимось чином має змогу впливати на щось при цій системі? Вас не дивить, що в політиці немає людей, націлених на добробут країни? Бо хіба ж ви можете якось впливати на те, ПОМІЖ КОГО ви "вибираєте"? Партії це банди, які щільно контролюють процес потрапляння людей до владних кіл. Тому вибори в нашій країні це ілюзія, а механізм їх проведення настільки ненадійний, що нема про що й казати. Так само як законодавча система, судова і багато інших - вони всі функціонують виключно формально, і ніхто навіть не обіцяє це змінити.
Народ свою справжню волю регулярно виявляє на Майданах, люди хочуть чесного прозорого управління державою, чесних незалежних судів, чесної незалежної поліції, законодавства і економіки, спрямованих на підвищення добробуту країни, а не окремих каст владців.

Олександр Жиденко:

@Sok з усього, що ви написали, можу погодитися хіба що про виявлення волі на Майдані. Але це не єдиний спосіб волевиявлення. Волевиявлення відбувається і на виборах, і на ухилянні від сплати податків, і під час викопування бурштину, і при паркуванні посеред тротуару... Одним словом, народ має багато способів виявити свою волю... І, кінець кінцем, він її виявляє!

Але з чим я категорично не погоджуюся, то це з вашим уявленням про те, чого хочуть люди, які вийшли на Майдан. Ні, я не заперечую, що серед тих, хто був на Майдані є такі, які хочуть чесних судів і незалежної поліції, але правда в тому, що відповідні Майдани регулярно проходили: і проти катування в міліції, і проти суддівського свавілля — і ці Майдани збирали аж по дві сотні людей у вихідні дні. Оце і є приблизна кількість тих, кому воно справді потрібно аж до такої міри, що вони виходять на Майдан.

А Майдан 2013 року, нагадую, зібрав людей з дещо иншими вимогами. Наприклад, популярною була вимога Євроінтеґрації, яку переважна більшість українців теж розуміла і досі розуміє зовсім не так, як вам здається.

Думаю, має сенс робити висновки, виходячи з обʼєктивної реальности, а не наших з вами бажань.

Sok:

@Олександр Жиденко Щодо того, чого хотіли люди на Майдані, можна судити з того, як вони реагували на те, що казали зі сцени провладні маніпулятори. Дуже помітно було, що важливо громаді, а що ні. Коли кулявлоб казав про готовий проект нової конституції з народовладдям і сенсовними реформами, натовп аплодував, а коли, скажімо, гриценко закликав людей братися за справжню зброю, люди мовчали і навіть фукали. Як фукали і ганьбили заклики цих самозваних "лідерів" після втечі яника йти з Майдана і працювати, а вони типу далі розберуться. Скільки разів на Майдані лунало слово Люстрація, яке миттєво підхоплювалось усіма. Про те, як люди на Майданах були завжди задоволені міліцією і судами, здавалося б, не треба і казати... Все це вкладалося в Банду Геть.
Щодо окремих майданів про ті ж суди, я був на такому під Радою після Майдану, і знаєте що я побачив? Як окрім людей, що прийшли з плакатами і описаними на них чіткими і логічними вимогами про люстрацію і негайні зміни в судовій системі, там з'явився ще натовп чоловіків з обличчями тітушок, і кожного разу як люди починали вимагати судової реформи, ці морди перекрикували всіх, вимагаючи відміни якогось автомобільного акцизу чи щось. Це було надзвичайно зухвало і огидно. Там було немало і преси, і мені стало дуже цікаво в той момент, що вони напишуть. І майже всі найбільші новинні сайти написали, що це була демонстрація про відміну акцизу, словом не згадали основний мітинг. В той момент я закрив ті сайти назавжди, а згодом і інші зі схожих приводів.
Доречі, євроінтеграція саме і символізувала зміну напрямку, бажання більш прозорого управління державою і зовнішнього контролю над владою, що геть пустилася берега.

А якщо ви маєте на увазі якісь менші майдани до 13го року, то для малої кількості людей було безліч причин, як наприклад недостатнє поширення інформації. Скажіть, якщо я незадоволений чимось, чи я маю все життя проводити на вулиці, чекаючи, поки закипить таким як я і нас стане багато? А тут був сплеск, який актуалізував усе наболіле. І те, що я називаю основними вимогами майдану це узагальнення. Люди багато різних думок висловлювали, у кожного були свої міркування на Майдані, але були речі, які пітдтримували усі. Усі були максимально певні, що така система влади недопустима. Ніхто не казав, що треба залишити у руля всіх бандюків і корупціонерів, що можна жити з провладними судами, чи міліцією, яка захищає інтереси банди. Банду геть, міліція з народом, от які вимоги лунали.

Заклики "почніть із себе" мають в собі частинку істини, але загалом вони огидні, бо найчастіше лунають від людей, які сидять за гроші народу на пишних посадах з певними обов'язками, і цими словами пояснюють свою відмову ці обов'язки виконувати.
Обов'язок громадянина - сплачувати податки. Обов'язок держслужбовців - ці кошти використовувати на благо країни. Цього не відбувається. У нас розвивається і квітне переважно провладний бізнес. А тим часом наші мінімальні зарплати і особливо пенсії - це майже вбивство, і навіть помічники депутатів не уявляють як воно жити на такі гроші, ще й регулярно без води, без газу. Як люди виявляють свою волю на це? Йдуть у жеки і відомства, дзвонять і пишуть в адміністрації, і знаєте що там? 2-3 приймальні години на тиждень, скажена бюрократія, байдужість і зневага, в найкращих випадках обіцянки чи "це від нас не залежить, ми самі залежимо від вищих інстанцій".

Ваші ідеї про те, що країна раптом стане кращою, якщо люди почнуть паркуватися де треба (хоча нема де, в нас міста не забезпечують парк-місцями, гадаю, і третини автівок, що в них є), не смітити (хоча урн переважно немає, а де є, міські служби не надто переймаються слідкуванням за ними, і подекуди сміття взагалі не вивозять, навіть з подвір'їв), чесно працювати і платити податки (не дивлячись на те, як держава ставить палки в колеса кожному видові бізнесу), а найголовніше, ставити правильні галки на виборах (хоч ми і не обираємо, хто потрапляє в ці списки) - то країна сама собою налагодиться - це суцільна маячня, вибачте на слові.
В людей апріорі є добра воля і більшість не стане нічого порушувати, якщо заохочувати і створювати умови. Проблеми паркінгу, сміття, доріг, ремонту і підновлення довкілля і так далі - все це можуть вирішувати самі люди. Але чому вони мають це робити, якщо вони платять податки, з яких спеціальні установи, що мають цим займатися, отримують зарплати набагато більші за пересічні? Що це за логіка така? І плати цим людям зарплати більші за твої, і сам ще роби їх роботу, так виходить?
В жодній з країн, де чисто і є сортування сміття, це не виникло знизу, це було державною ініціативою, з виділенням коштів і забезпеченням смітників, їх вивезенням, переробкою сміття і так далі, аж до штрафів за порушення. І це ставало нормою.
Доки в нас у подвір'ях на початку 2010х стояли роздільні смітники, більшість людей охоче сортувала сміття. Але дуже швидко стало ясно, що окремі смітники для пластикових пляшок, для скла, більше не вивозяться. А потім зникли взагалі.

Вирішення проблем знизу - це важка і невдячна праця, яка легко перекреслюється небажанням влади. Зверху (за наші колективні гроші) все вирішується швидко, за наявності волі до цього. Як рошенко казав до виборів, "зміни або відбуваються дуже швидко, або не відбуваються ніколи".

Олександр Жиденко:

@Sok ви хибно інтерпретуєте мої слова. Я зовсім не прибічник «теорії маленьких дій», яка полягає в тому, що якщо не смітити і не паркуватися на тротуарі, то й заживуть усі в добробуті. Тут инакша причинність: сміття і паркування — це ознака дикунської суспільної норми, а не причина, чому вона є такою.

Тепер про добру волю. Більшість людей є конформістами. Вони житимуть так, як їм скажуть. Сьогодні норма спалювати євреїв у крематоріях — будуть їх палити в крематоріях, завтра норма сортувати сміття — будуть сортувати сміття. Конформістська поведінка є нормою для нашого виду. Це, на жаль, означає, що більшість не має ніякої доброї (або злої) волі.

Але якщо ми обговорюємо зараз інтереси свідомої меншости, яка виходила на Майдан, то розмови про народ тут ні до чого. Потрібно зрозуміти, які ще активні групи діють в Україні, які їхні інтереси і як вони представлені. Моя теза полягає в тому, що в комуняцько-бандитської групи більше не тільки ресурсів, але й активних прихильників — не лише тітушок, хоча тітушок теж немало. Тобто якщо ми говоримо про народну волю, то саме вона і проявляється на виборах що Кучми, що Януковича, що Порошенка. Звісно, люди не кажуть прямо, що вони за корупцію. Вони це формулюють дещо инакше: наприклад, нам потрібні професіонали у владі. І вони не кажуть, що хочуть капітулювати перед Москвою, вони кажуть, що хочуть миру. Але суть від того не змінюється.

І якщо вам, тобто групі людей, які були на Майдані, справді не подобається домінування московсько-окупаційних сил в Україні, то, на мою думку, потрібно не за народовладдя хвилюватися, а через коліно ламати оту саму народну волю, що її виховали бандюки. Активна меншість українських патріотів, які боролися за майбутнє України на Майдані, а зараз захищають Україну від московитів на Донбасі, повинна зрозуміти, що їм не допоможе сплата податків у державі, яка по суті контролюється їхніми ворогами. Щоб сплачені державі податки йшли на користь вам, спочатку треба здобути владу в державі, чого Майдан, на жаль, так і не зробив... Тому „No taxation without representation“ — досі актуальне гасло.

Що стосується ваших міркувань про вирішення проблем зверху і знизу, то це абсолютно совкові категорії, які не мають стосунку до розвинених демократій. Так, сортування сміття вирішується на державному рівні. Але зовсім не тому що Меркель одного ранку прокинулася і вирішила, що треба сортувати, а тому що активна група, яка за це боролася, перемогла. Ця група складається зі звичайних активних громадян, а не з державних службовців, які просто так вирішили. Просто в розвиненій демократії, на відміну від України, існують несилові механізми конкуренції різних активних суспільних груп, але саме таким є спосіб утвердження суспільної норми, в тому числі такої, до якої примушує держава.

Sok:

@Олександр Жиденко Ви все вірно кажете, але у вас раз-по-раз проскакує оце про вибори.. Я не вірю у вибори. Не вірю у їх чесність, принаймні у цілковиту. З якого переляку влада мала б давати людям такий простий інструмент усе їм зіпсувати? Але якийсь процент правди у виборах є, і тому немає у політичних списках партій людей, які потрапили туди, бо щось зробили, чи хоча б хочуть зробити для суспільства. Не кажучи вже, що дуже багато партій, які позіціонують себе як вороги, насправді ростуть з одного тулуба. Ми вибираємо між різними бандюками, і важко вірити, що цей вибір на щось може впливати. Вибори це суцільна ілюзія, бо в країні немає механізмів притягнення держпосадовців до відповідальності. Немає поліції і судів як прозорих незалежних сил, підпорядкованих лише закону. З ними є нюанси у більшості країн, але щоб був такий жарт як оце в нас....
А без нормальної судової системи і охорони закону, жодні активістські групи не здатні завести хоч якісь зміни. Дивіться, в нас є журналістські розслідування, які викривають оборудки партій, чиновників, міністрів і президентів. Є докази, є все. Покарання немає, і немає важілів його добитися. Влада над законом, а в законі повно дірок, бо вони самі ті закони і пишуть. Тому у кожних реформах знизу є момент зупинки, і він там, де скаже влада, у різні способи.

Доречі, Майдан досяг би своєї мети, я певен, якби не таке зручне для нашого держапарату (і тому невипадкове) вторгнення росії, прикриваючись яким влада відкинула людей, що були на той момент на вершині самоусвідомлення і відповідальності, від влади і контролю над цією бандою.

Дикунські норми це частково наслідок втоми і розчарування, я гадаю. Мені прикро це бачити. Під час Майдану люди самостійно бралися ремонтувати те, що було пошкоджене, ставали регулювати дорожній рух, допомагали один одному, спільній меті, простягали руку незнайомим. Певний час після Майдану якщо хтось кликав на допомогу, люди збігалися допомогти. Хтось з жаху кричав у дворі - люди виходили втрутитись, замість сидіти вдома. Масштаби свідомості, відпоідальності і взаємопідтримки були вражаючі. Багато таких груп було зруйновано і дискредитовано через підстави, коли люди приїздили допомогти і потрапляли в халепи, чутки про це повзли і довіра зникала. Зараз свідомі люди, що не опинились на фронті, здебільшого сповзли назад у те, що було, пригнічені втратами, страхом війни, знову втратами і обманами. Але вони пам'ятають. Бо такого не забудеш. І вони готові допомагати і боротися.
Але я, наприклад, не бачу жодної громадської організації, якій міг би довіряти. Сподіваюсь, що вони є, і я колись про них почую.

Олександр Жиденко:

@Sok А я й не писав, що вибори в Україні є чесними. Чесність виборів це теж наслідок. Наслідок того, що в країні є демократичні способи розвʼязання конфліктів між різними суспільними групами. В Україні таких способів нема, тому лишається один — груба сила. Хотілося б, щоб коли громадяни створять ту організацію, про яку ви пишете, і яка ставитеме за мету перетворення України на нормальну країну, щоб ці громадяни добре усвідомлювали з ким і з чим їм доведеться боротися і які методи необхідно для цього застосовувати...

Sok:

@Олександр Жиденко Гарно сказано, друже.

Далі...