Є лише один бог

Нарешті одержав веселий спам!

Настав час тобі засвоїти щось важливе.
Ти забув, чого вчить релігія?
Не гріши!

Але ти згрішив, і не раз. І ми маємо фотографії, у нас є відео, і не одне.
І ще щось, що доводить твою провину. Знаєш, що ми зробимо з усіма цими матеріалами?
Ми їх опублікуємо.

Щоб усі відвернулися від тебе, і люди на вулиці вказували на тебе пальцем, як тебе побачать. Грішник, який мастурбує, дивлячись брудні відео на сайтах, не набуде нічиєї симпатії!

Якби ти міг бачити своє обличчя… І навіщо ти взагалі відкриваєш рота, роблячи це?

Але хто ми такі, щоб судити тебе – нехай люди дивляться ці відео та особисто кажуть тобі, що вони про тебе думають.
Ми розуміємо, що ти засмучений, але таке іноді трапляється - все в руках Божих, і винен тут тільки ти! Ти грішник, а грішникам місце в пеклі. І ми перетворимо твоє життя на справжнє пекло.
Ти збився зі шляху…» Надто далеко від Бога у цьому житті. Ми розповімо і покажемо людям все, що знаємо про вас і ваші гріхи, і повірте, ми знаємо дуже багато.

І скоро ви самі в цьому переконаєтесь.
І ні, ми не зупинимося. Ніколи. Не до тих пір, поки ви не викупите свої гріхи.

І ми почнемо з тих, хто вас бачив та знає.
Звичайна пошта, як і раніше, відмінно працює, а роздрукування кращих фотографій може сказати більше слів.
А як щодо електронних засобів зв'язку між людьми? Це справді диво нашого часу.

Ми розповімо нашим братам, які мешкають поряд з вами, про ваш гріх, і вони особисто подбають про те, щоб ваші колеги дізналися про це, і таке інше. Ми хочемо дати вам останній шанс врятувати себе та свою душу.

Вам потрібно зробити пожертву, яка буде відправлена до благодійної організації.
Ми виберемо організацію, яка найбільше потребує допомоги на даний момент.
Сума на ваш розсуд, але вона повинна становити не менше ніж 1590 доларів США. Знаючи, яка ви людина, ми турбуємося про власну безпеку, тому ми приймаємо платежі лише у BTC.
Такі реалії сьогоднішнього дня, і ми нічого не можемо з цим вдіяти.

Ми даємо вам 4 години, починаючи з моменту відкриття цього листа, та адресу для перекладу:

bc1qtu75g4vyxx6uy6p65rqc8c8ev3ufdjhg2lsz4e

Зверніть увагу, що ми віднімемо невелику комісію з цієї суми, яку виплатимо фахівцям, які знайшли вас і тривалий час відстежували вашу активність, збираючи всю цю інформацію, перш ніж передати нам.

І зараз вони стежать за тим, щоб ви не зробили нічого дурного.
Зворотний відлік розпочався.
Спокутуйте свої гріхи і допоможіть людям, які відчайдушно потребують вашої допомоги.
Не пропустіть свій єдиний шанс на порятунок.

Дякую, я сам оберу. Я знаю кілька благодійних організацій, які роблять справжні дива — допомагають перетворювати русню на хороших русскіх! Що може бути важливіше за це?!

Далі...

OpenAI

Сьогодні закінчив, нарешті, пробну версію свого класу для публікацій статей в LaTeX. Ну, тобто, chatGPT закінчив, бо насправді я програмувати для LaTeX не вмію взагалі. Це був мій перший проєкт, в якому я повністю некомпетентний, а всю работу за мене виконав ШІ. Почалося все з того, пан бібліотекар підказав мені про Prism. Тоді я вирішив спробувати пристосувати його до такого проєкту. Думаю, якби я мав тоді більше часу, то за пару тижнів закінчив би ще в березні з допомогою безплатної версії. Зараз же я повернувся до задачі на платній Astra 5.6, встановленій на локальному компʼютері. Прогрес за пів року такий, що та робота, яку я думав зробити за два тижні, я зробив за два вечори, паралельно дивлячись розважальні ролики поки ШІ працює.

Тоді, пів року тому, я думав, що він робить роботу, яку я би не подужав навіть якби навчився програмувати ті класи як боженька Кнут, — просто тому, що мені би ліньки було перевіряти валідність архівних номерів і тому подібних штук. Я вже не кажу про коректну підтримку різних файлів bib для різних статей в межах одного документа. Але зараз йому вже нічого не потрібно докладно пояснювати. Він сам знаходить проблеми, причому такі, про які я би навіть не подумав. Наприклад, коли резюме таке довге, що вилазить на наступну сторінку, або якщо користувач запхає виноску в імʼя автора. Якщо йому сформулювати задачу, то він сам пропонує розвʼязки, які можна скоректувати й запропонувати застосувати — тоді він це зробить, сам протестує і розкаже про результат!

Загалом, він не просто робить роботу швидше, ніж в принципі може зробити ціла купа людей, а ще й може її зробити саме так, як я хочу, і врахувати те, що навіть на думку не спадає! Простіше кажучи, швидше за людину, якісніше за людину і надійніше за людину. Коротше, я і раніше вважав, що від людей мало користі — тільки інфекційні хвороби, — і тому взаємодію з ними необхідно мінімізувати. Зараз, здається, я бачу той самий шлях мінімізації до найменшого. До нуля!

Далі...

Ефект Фліна

Оце подивився інтервʼю з Максом Кідруком, другу частину «Нових темних віків» якого я зараз читаю. Він сказав про те, що зумери вперше за історію тестування інтелекту показали гірші результати, порівняно з попередніми поколіннями. Я вирішив перевірити і спитав chatGPT про обʼєктивні дані тестувань. Насправді хороші дані про тести IQ знайти дуже важко. Памʼятаю, що колись зацікавився на яких даних будується відома мапа розподілу IQ по країнах, за якою Україна посідала чи не останнє місце в Європі, до речі. Я поліз шукати у першоджерелах і зʼясував, що дані по Україні отримані за двома тестами у двох школах — одна в Києві, а друга — це ліцей-інтернат десь під Києвом. Тести проводив заїжджий московський професор — а хто ж іще? — десь на початку 90-их. Ці дані були помножені на понижуючий коєфіцієнт — через що саме, я вже не вчитувався. Одним словом, дуже цікаве і корисне дослідження, з якого я, будучи представником низькоінтелектуальної нації, позитивної інформації видобути не зміг...

Але, оскільки в деяких країнах тестування інтелекту проводиться регулярно, деякі закономірності, здається, встановити вдалося. Перша — це так званий ефект Фліна, який полягає в історичному збільшенні тестових балів. Оскільки тести на IQ нормуються на 100, то людина, що одержала таку кількість балів у 1980 році, одержала би більше, якби проходила тест у 1930 році. Оригінальні оцінки цього ефекту варіюються, але chatGPT мені знайшов останні метадані з яких випливає, що в середньому це збільшення приблизно на 0.22 бали щороку. Це означає, що якби людину, що у 1930 році мала IQ 100, заморозили і протестували знову в 1980, то тест би показав, що її IQ є приблизно 89. Але все це дуже усереднені значення, з яких дуже важко видобути динаміку, що стосується поколінь. На жаль, регулярні тести проводяться лише кількох країнах, і тільки тести фінських призовників chatGPT знайшов у вигляді щорічної таблички. Результати по Данії і Норвегії він приблизно видобув з графіків, які знайшов. Для зручности, я попросив вивести їх за датою народження, а потім відняв рівень 1990 року в кожній країні, оскільки нормалізовані вони були на різні роки.

Виглядає це приблизно так:



Як бачимо, для Норвегії і Фінляндії результати між 1975 і 1990 роками виявилися досить близькими попри те, що це дуже різні країни з дуже різними народами, які навіть розмовляють мовами з різних мовних сімей. Для Данії є результати за багато років, але чомусь chatGPT їх не знайшов між найбільш цікавими 1960 і 1985 роками. Але для всіх трьох країн виглядає так, що у другій половині 70-их років минулого століття настав перелам: замість стабільного покращення результатів тестування інтелекту ми бачимо стабільне погіршення приблизно з тою самою швидкістю. Очевидно, пан Кідрук сплутав рік народження з роком тестування, а отже, помилився на одне покоління. Схоже, що першим поколінням, яке показало погіршення результатів є міленіали, а далі — то вже тренд.

Далі...

Побачив картинку і не зміг не підписати

Далі...

ChatGPT

Діма Малєєв так гарно прорекламував ChatGPT, що я вирішив і собі спробувати. Виявилося, що цей штучний інтелект насправді багато знає, і навіть може видати секрет приготування жабобуру!

Як приготувати жабобур?

Щоб приготувати жабобур, вам потрібно виконати наступні кроки:

1. Почистіть жабобур, видаливши шкірку та нарізавши його на куски.
2. Розморозіть жабобур, якщо він заморожений. Можна розморозити його у мікрохвильовій печі або у воді.
3. В каструлі або сковороді розпарюйте невелику кількість масла і поставте увесь жабобур.
4. Додайте сіль та інші приправи за вашим бажанням. Ви можете додати перець, часник, цибулю і т.д.
5. Тушійте жабобур на невеликому вогні приблизно 15 хвилин, постійно перемішуючи.
6. Переконайтеся, що жабобур розморожений і зрозуміло, тоді він готовий до сервірування. Ви можете подати його з різними салатами і різними соусами.

Смачного!

Можна було би, звісно, покритикувати за часом неправильні відмінки і навіть граматичні помилки, але, якщо згадати, як пишуть українчики в їхніх соціяльних мережах, то всі претензії зразу зникають. Тушійте жабобур на здоровʼя!

Далі...

Це Європа...

На початку XIX століття Ернст Теодор Амадей Гофман пише про Франфурт:

...У відповідь на свого листа він зразу ж отримав наказ стежити за розбійником і докласти всіх зусиль, щоб знайти принцесу і заволодіти нею, хоч чого б це коштувало. До цього наказу був доданий ввічливий лист до міської управи з проханням якомога посприяти таємному радникові Кнарпанті в його пошуках, на його вимогу заарештувати розбійника і вчинити над ним суд. Оце й був той папір, який Кнарпанті передав на аудієнції членам управи і від якого він сподівався величезного ефекту.

Члени управи відповіли, що чутку про викрадення значної дами спростовано як таку, що не має під собою ніяких підстав; навпаки, твердо з'ясовано, що взагалі ніхто нікого не викрадав, а тому про пошуки викрадача не може бути й мови, і пан таємний радник Кнарпанті, звільнений від подальших розслідувань, ніякого сприяння не потребує.

Кнарпанті вислухав усе це з самовдоволеною усмішкою і сказав, що він, завдяки своєму винятково гострому розумові, уже зумів вистежити злочинця. Коли йому нагадали, що про злочинця може бути мова тільки тоді, як зроблено самий злочин, Кнарпанті заявив, що спершу треба знайти злочинця, а зроблений злочин уже й сам знайдеться. Тільки поверховий, легковажний суддя, якщо навіть головне звинувачення не доведене через упертість звинуваченого, не може повести допит так, щоб не знайти у звинуваченого хоч якоїсь плями, достатньої для його арешту. І він зараз таки змушений поставити клопотання про якнайшвидший арешт викрадача його принцеси, а той викрадач — не хто інший, як пан Перегрінус Тис, якого він уже давно знає як вельми підозрілу особу і папери якого просить негайно конфіскувати.

Члени управи були дуже здивовані таким зухвалим звинуваченням у злочині їхнього тихого земляка з бездоганною репутацією і обурено відхилили клопотання Кнарпанті.

Тітушок, тітушок треба було найняти, вломитися, забрати ті папери — та й по всьому! От же ж німці дурні...

Далі...

Нездійснені мрії

Почитав оце коментарі до інтервʼю з Олександром Маховим. Ну зовсім емпатія в людей відсутня! Ну, добре, син мріє, щоб мати ним пишалася — це зрозуміло! Але поставте себе на її місце. Ти мрієш очистити цю землю від хохляцьких свиней, які заважають твоєму щастю своєю смішною мовою, якою инколи навіть не соромляться розмовляти... Ти чекаєш на братушок, які мають прийти різати рагулів-бандерівців, або, як зараз там кажуть, укропів, — і ось твоя мрія збувається! А укропи раптом цей наступ братушок зупиняють. І братушкам доводиться різати не в Києві та Львові, а прямо тут, на місці, хто попадається під руку. Тобто таких самих любителів руССкава міра. І навіть поскаржитися не можна — зразу на подвал відправлять. І ти розумієш, що зупинили їх завдяки таким як твій власний син! І що власний син брав у цьому участь... Хіба ж він не каратель?!

Далі...

Про мальви

Я оце подумав, що, мабуть, саме класичною баладою

надихався Жадан, коли складав оце:

По-моєму, це так тонко, що навіть товсто...

Далі...

Про цифрові сліди

Все-таки корисно инколи переглядати архіви. Сьогодні зʼясував, що від закриття Google Pages минуло всього десять років. За цей час довелося поміняти хостінг пʼять разів! Я маю на увазі заміну домену, а не дрібні проблеми, такі як раптова втрата всіх даних. Особливо відзначився 000webhost, який під час оновлення даних загубив доступ до мого домену, потім попросив вибрати час доби, коли він відключатиме доступ, а кілька днів тому взагалі без попередження знищив мій обліковий запис, тому що припинив надавати доступ до доменів з коротким іменем на безоплатній основі. Думаю, що платні послуги є трохи стабільнішими, але припиняються зразу після несплати.

Це я до того, наскільки смішними є дискусії про цифрові сліди й доступи до даних після смерти. Вам ще памʼятника постійного на могилі встановити не встигнуть, а ваші цифрові сліди вже будуть недоступними! Якщо ваші онуки питатимуть ваших дітей про вас, то вони скажуть: «Ось вам ваші прадіди й прабабки: їхні фотки, листи, особисті речі, а з цим нічим не допоможу: все десь у хмарах. Якщо пориєтеся в моїх контактах, може знайдете ще якийсь живий сервіс. Але як двохфакторний пароль відновити — біс його знає!»

Жартую. Швидше за все вони скажуть: «Годі вже зуби забалакувати. Ідіть-но краще знайдіть якихось тарганів на вечерю, поки дракони на полювання не вилетіли. І лічильник Ґейґера не забудьте, бо набридло вже ваш одяг від брудного болота чистити!»

Далі...

Бути початківцем

(переклад публікації Пола Ґрема)

Коли я був молодим, я думав, що старі люди знають усе. Тепер, коли я сам старий, я знаю, що це не є правдою.

Я постійно почуваюся початківцем. Здається, я завжди розмовляю про стартапи, що працюють у новій сфері, про яку я не знаю нічого, або читаю книгу про щось, що я недостатньо розумію, або ж відвідую якусь нову країну, в якій не знаю, як усе влаштовано.

Почуватися початківцем неприємно. І слово „початківець“, безумовно, не є компліментом. Проте сьогодні я зрозумів дещо обнадійливе для початківців: що більше ви початківець локально, то менше ви ним є ґлобально.

Наприклад, якщо ви лишаєтесь у своїй країні, ви почуватиметеся початківцем значно менше, ніж якщо ви переїдете до Далекокраю, де все влаштовано инакше. Зате ви зʼясуєте більше, якщо їздитимете. Отож, почування себе початківцем обернено корелює з фактичною малоінформованістю.

Але якщо почуватися початківцем — це добре для нас, то чому нам це не подобається? Якій еволюційній меті могла служити така неприязнь?

Я думаю, відповідь полягає в тому, що існують дві причини почуватися початківцем: глупота та відкриття для себе чогось нового. Наша неприязнь до відчуття себе початківцем — це стимуляція для мозку, мовляв, ну ж бо, мерщій, розбирайся з цим. Це було правильним підходом протягом чи не всієї історії людини. Життя мисливців-збирачів було складним, але воно не мінялося так сильно, як тепер. Їм не доводилося раптово зʼясовувати, що робити з криптовалютою. Тож було доцільніше мати компетентність у наявних проблемах й упередження проти пошуку нових. Люди мали підставу не любити почуватися початківцем, так само, як за постійної нестачі їжі, було доцільно не любити відчуття голоду.

Тепер, коли завелика кількість їжі є більшою проблемою, ніж її нестача, наша нелюбов до відчуття голоду лише збиває нас на манівці. І я вважаю, що наша нелюбов почуватися початківцем, так само.

Хоч воно і неприємно, і хоч люди иноді насміхатимуться з вас, що частіше ви почуватиметеся початківцями, то краще.

Далі...

Новаторство і єресь

(переклад публікації Пола Ґрема)

Якщо ви відкриваєте щось нове, є великий шанс, що вас звинуватять у якійсь формі єресі.

Щоб відкрити нові речі, ви маєте розробляти ідеї, які є хорошими, однак неочевидними; якщо ідея очевидно хороша, инші люди, найбільш імовірно, вже працюють у цьому напрямку. Зазвичай, хороша ідея не є очевидною тоді, коли вона прихована в тіні якогось помилкового припущення, що його розділяє дуже багато людей. І все, що ви виявите, працюючи над такою ідеєю, буде суперечити помилковому припущенню, що її приховувало. Тому ви отримаєте запеклий спротив від людей, прихильних до помилкового припущення. Галілео і Дарвін — найбільш відомі приклади цього явища, проте, можливо, воно завжди є складником опору новим ідеям.

Отже, для організації чи суспільства особливо небезпечною є культура нападок на єресі. Коли ви придушуєте єресі, ви не лише заважаєте людям суперечити помилковому припущенню, що його ви намагаєтеся захистити. Ви також пригнічуєте будь-яку ідею, яка виходить з того, що припущення помилкове.

Кожне виплекане помилкове припущення має навколо себе мертву зону недосліджених ідей. І чим безглуздішим є припущення, тим більше мертвої зони воно створює.

Втім, це явище має й позитивний бік. Якщо ви шукаєте нові ідеї, один із способів їх знайти — це шукати єресі. Якщо поглянути під таким кутом, гнітюче великі мертві зони навколо помилкових припущень стають для нас надзвичайно великим полем для пошуку нових ідей.

Далі...

На захист мемів

Юрій Андрухович позавчора видав черговий текст про те, як Україна гине через те, що український народ зробив неправильний вибір на користь нового преЗе!денета. Стороння людина, яка не знає нічого про хохляцький спосіб життя, прочитавши цей лемент, може подумати, що до вибору «31 березня, 21 квітня і 21 липня» Україна була сильна, незалежна і керувалася патріотами. А якщо така людина ще щось чула про так звану революцію гідности, головним фактичним здобутком якої було утвердження неписаного правила, що кримінальна відповідальність не розповсюджується на керівний бандитський клас, то може подумати, що лиха доля спіткала неньку — а винуваті в усьому меми.

Я, звісно, розумію, що перша частина про меми — це така наживка, щоб привабити читача. Але бісить мене те, що до викривлення понять в українському інформаційному просторі вже приєднався, свідомо чи несвідомо, ще й пан Андрухович. Цілком можливо, що несвідомо, бо споживання інформації з джерел, де кожне друге поняття викривлене аж до своєї протилежности, до добра не доводить. І це ніяке не перебільшення: українці вже давно звикли називати бандюків у формі правоохоронцями. А ось свіжий приклад: виявляється, тепер „донецькі сепаратисти“ виступають за обʼєднання ОРДЛО з Україною! Тобто спочатку московських окупантів і колабораціоністів стали називати сепаратистами, а тепер, коли, за новим планом Путіна©, ці маріонетки мають бути вживлені в політичне тіло України, вже пізно переназивати їх „уніяністами“ (слово „уніяти“ вже зайняте) — і коло замкнулося! Припускаю, що нові сепаратистські рухи українців, яким не сподобається новий совок зі столицею в Києві, але під повним московським контролем, будуть мати нові смішні назви. Принагідно пропоную називати цих сепаратистів засоюзниками®. І це навіть логічно: вони ж бо, напевне, будуть виступати за Європейський Союз як противагу Москві. Думаю, що вся ця термінологія і її утворення в майбутньому буде предметом дослідження окремої дисципліни — історичної психіатрії.

Але повернімося до мемів.

Почну з того, що «червонії лінії», «дорожні карти», всякі «вектори» і навіть розмови про те, що «обʼєднує або розʼєднує Україну» — це ніякі не меми, а звичайні кліше, як правильно згадав пан Андрухович. І популярність цих кліше, які спочатку запускають і розкручують, а потім тупо повторюють, ґрунтується на тому, що інтелектуальній більшості людей дуже важко формулювати свою думку, особливо якщо її нема, але відносно легко згадати пару колись почутих звучних фраз. Уміння згадати такі фрази, власне, вирізняють українського інтелектуала з поміж звичайного люду, в якого від пивасика та горілки мозок стає більш вузькоспеціалізованим і памʼятає лише прості слова, імена та маршрут з роботи до дому. Окрім цього, примітивні фрази і словосполучення працюють як маркери, які, зпосеред українських інтелектуалів, дозволяють легко відрізнити порохобота від зебіла, а патріота від ватника.

Меми — це зовсім инша штука. В людській культурі існують з давніх часів певні наративи, які відповідають певним типам стосунків і ситуацій, що повторюються не лише в житті, але й в мистецтві. Так от мемом стали називатися візуальні способи, які, завдяки своїй упізнаваності, дозволяють швидко і точно передати цей контекст. Наприклад, коли людина згадує про старі добрі часи і додає до цього “Pepperidge Farm Remembers” — це є використання мема, який дозволяє насправді передати велику кількість інформації, що її доволі складно виразити за допомогою инших засобів. Це включає ностальгію за тим часом, усвідомлення того, що роки минають тощо. Можливо, використання мемів — це новий творчий жанр, як поезія чи карикатура. А може це такий творчий прийом, що його можна використовувати в багатьох жанрах. Можна згадати, що аналоги того, що зараз називають мемами, вже давно використовували живописці та скульптори, коли надавали своїм персонажам і ситуаціям певні атрибути, які дозволяли їх ідентифікувати. Думаю, можна знайти меми і в літературі, про що пан Андрухович має знати краще за мене. Взагалі то, по-хорошому, це він має розповідати про нові культурні явища, а я — про чорні діри та гравітаційні хвилі, але маємо те, що маємо... Бачите, як я іронічно застосував кліше — але це знову не мем. А ось це мем:

Далі...

Чому мені не по дорозі з українцями

Час від часу мене питають про моє ставлення до українців і про моє бачення звʼязку з Україною в майбутньому. Я звичайно відповідаю, що я категорично не погоджуюсь з майбутнім, що його обирає для себе український народ, і докладатиму зусиль, щоб моя доля була геть иншою. Тому з Україною, попри нещастя мати український паспорт, мене насправді ніщо не повʼязує і, думаю, не повʼязуватиме в майбутньому, окрім жахливих спогадів. На жаль, мені здається, що така відповідь часто сприймається як ексцентричний жарт, хоча насправді є щирою правдою.

Сьогодні, нарешті, я знайшов соціологічне дослідження з дуже наочною картинкою, на якій навіть можна розгледіти частку моїх однодумців серед українського народу.

Бачите одиноку найбільш праву точку внизу? Це я. Точніше: я і мої однодумці. Одна особа на тисячу опитаних — статистична похибка. Трохи лівіше і нижче у правому нижньому квадраті є ще кілька точок, що відповідають так званим релігійним традиціоналістам, які, в цілому, проти державного втручання, особливо щодо їхнього богом даного права бити дітей і/або осіб з неправильною статевою орієнтацією. Деякі з них, щоправда, мають сміливість бити також і московську нечисть, за що я їх дуже поважаю. Втім, думаю, якщо їх навіть усіх зібрати, то, і відсоток не набереться. Це потенційний абсолютний електоральний максимум партії на кшталт «Нового Вогню». Щоправда, китайський шлях (верхній правий квадрант), здається, обирає ще менше народу. Трохи більше, очевидно за рахунок молоді, любителів травички, вільного кохання — за умови лікування венеричних хвороб за державний кошт — і, звичайно ж, матеріяльної допомоги — ці люди представлені в лівому нижньому квадранті. Але найбільше, звісно, кондових невиліковних совків усіх кольорів і форм — лівий верхній кут.

На відміну від дослідників, яких, цитую: «результати опитування шокували», я не здивувався, бо приблизно так і уявляв загальну картину. Зате тепер буде що сказати і показати на підтвердження своєї думки!

Далі...

Губно-зубні фрикативи

Нещодавно в Science зʼявилася контраверсійна стаття, в якій висувається гіпотеза про те, що поява губно-зубних фрикативних звуків ([f] та [v]) повʼязана з переходом людей від мисливсько-збиральницького способу життя до аграрного господарювання, завдяки чому люди стали вживати більше вареної їжі, яка сприяла збереженню такого (дитячого) прикусу, при якому верхні зуби виступають над нижніми. Це, в свою чергу, спрощує вимову губно-зубних фрикативів, які витісняють з ужитку губні звуки. Хоча багато тверджень, що їх роблять автори, вважаються сумнівними, в цілому висновок виглядає досить логічним, і, схоже, підтверджується мовною статистикою а також біомеханічним моделюванням. Справді, розповсюдження губно-зубних фрикативів добре фіксується серед індоєвропейських мов, історію розвитку яких вивчено найкраще. Разом з тим, як ми знаємо, розповсюджується і аграрний спосіб господарювання — навіть ті народи, що кочували ще 200 років тому, зараз практично всі стали осідлими.

У звʼязку з цим дуже цікаво згадати, що в українській мові донедавна спостерігався зворотній процес: давні губно-зубні фрикативи витіснялися апроксимантами або навіть повністю губними звуками! Так [f] було повсюдно замінено на [ɸ] (з подальшим переходом до /хв/, а відтак до /х/) та, подекуди, [p] (як, наприклад, в імені Пилип). Що стосується звуку [v], то його в українській мові нема й досі: натомість вживається апроксимант [ʋ] — і то лише перед голосними. В инших випадках буква в читається як повністю губний [β] (як у слові Київ).

Оскільки ми знаємо, що українці якось не дуже переходили в цей час від аграрного способу життя до мисливсько-збиральницького, можна припустити, що феномен переходу від губно-зубних до губних фрикативів повʼязаний з масовим захворюванням на бруксизм. Проте я маю кращу гіпотезу: в цей час українська мова формувалася таким чином, щоб легко було розмовляти з набитим ротом — отож і випадали всі звуки, що заважають жувати сало.

А якщо серйозно, то ясно, що найпростіше пояснення — це вплив тюркських мов, який, очевидно, збільшився завдяки навалі монгольської орди. Іронія є в тому, що процес повторного засвоєння губно-зубних фрикативів відбувається знову через навалу орди, тепер уже московської. Таким чином, схоже, що фонетичну євроінтеґрацію рухають ті самі чинники, що й економічну...

Далі...

WinEdt і пробний період

Я вже давно користуюся одним єдиним текстовим редактором — WinEdt, який я відпочатку використовував лише для роботи з LaTeX. Але відколи туди додали підтримку Unicode, стало зрозуміло, що нічого більше мені не потрібно: він годиться і для звичайних текстів, і для HTML. На жаль, бʼюрократи чомусь дуже полюбляють формат doc, який инколи, через особливості форматування, доводиться відкривати за допомогою OpenOffice, проте таке буває кілька разів на рік. Зазвичай Google Docs цілком достатньо, і нема необхідности додатково встановлювати якихось офісних монстрів.

Але повернімося до WinEdt. Цей редактор цікавий тим, що автори приділяли основну увагу розширенню функціоналу, а не монетизації. Хоча вони й пропонують, і то дуже наполегливо, придбати WinEdt через 31 день після початку використання. Однак ці набридливі пропозиції можна відключити, що цікаво, за допомогою зовнішніх скриптів, що їх підтримує сам редактор. Мова скриптів настільки багата, що дозволяє не лише автоматизувати певні дії при роботі з текстом, але й виконувати зовнішні операції, що дуже зручно, оскільки (La)TeX — це окрема програма, що обробляє вхідний файл і видає результат у зверстаному вигляді, який можна бачити за допомогою третіх програм. Запуск усього цього зоопарку, власне, й автоматизує WinEdt.

Звісно, що це є ознакою не лише великих можливостей скриптів, але й простоти захисту таймера, що відраховує 31 день. Перші версії досить було інсталювати, попередньо встановивши дату десь на 2030 рік, або, якщо ти забув це зробити, просто виправити відтак запис у реєстрі. У шостій версії (чи навіть у сьомій — не памʼятаю) у реєстрі зʼявився додатковий ключ @HKEY_CURRENT_USER\Software\WinEdt (номер версії)\Inst, в якому справжня дата зберігалася в зашифрованому вигляді. Цю дату, до того ж, перед початком роботи, програма звіряла з поточною, і, якщо бачила, що відмінність дуже велика, запускала процес нагадування про платну реєстрацію. Проте якщо цей ключ видаляти в кінці роботи, то кожного наступного разу програма думала, що це перший запуск, тому, додавши відповідну команду до скрипта сценарію виходу, можна було щодня працювати, наче вперше. Таке було можливо робити аж до десятої версії, в яку автори додали подвійну перевірку: один зашифрований ключ зберігався у реєстрі, а инший — у файлі поточного стану WinEdt.dnt. Причому в останньому, очевидно, відраховувалася кількість часу від нуля, якому відповідало чарівне число 1089357896855742345, що його можна було знайти у файлі поточного стану зразу після інсталяції. Звісно, що за допомогою скриптів було неважко, замінити цей ключ ще й у файлі, що й зробили наші китайські друзі. Як на мій смак, зробили вони це поганенько, просто замінивши цифри у відповідних позиціях, тоді як замінювати треба було ціле число (що може мати иншу кількість цифр) у другому рядку. Припускаю, хоч і не перевіряв, що коли випадково це число маленьке, така заміна поламає відповідний рядок, що призведе до втрати всієї конфіґурації.

Мабуть, китайці розрекламували своє рішення аж занадто широко, оскільки, вже з версією 10.3, така операція не працює. Тому що, після виконання всіх скриптів, програма ще раз перевіряє чарівне число у файлі, і заміняє його на правильне. Вирішення цієї проблеми я знайшов випадково, звернувши увагу на проблеми, якщо файли конфіґурації копіюються з компакт-диска, який я використовую, щоб не інсталювати щоразу все це добро. Виявляється, що WinEdt не може змінювати (що абсолютно правильно) файли з атрибутом тільки для читання. Отже, виявляється цілком достатньо встановити цей атрибут зразу після того, як скрипт відновлює чарівне число нульового дня у файлі. Ну, а на початку роботи атрибут потрібно зняти.

Гадаю, фокус з атрибутами занадто неочевидний, проте є й цілком прямолінійне рішення: зберігати копію файла з правильним числом і відновлювати його при старті. Думаю, саме цим шляхом підуть китайці, потім про це довідаються автори, і своєрідна „гонка озброєнь“ триватиме. Що буде далі не дуже цікаво. Особисто я би на місці авторів додав перевірку контрольної суми файла WinEdt.dnt, щоб його не можна було так просто міняти. Але мова не про це.

Спостерігаючи за своєрідною еволюцією шарів захисту для дурного лічильника днів, можна з упевненістю сказати, що ці шари множаться, і відповідний код вставляється в різні, мало повʼязані між собою модулі — я вже нарахував принаймні чотири такі вставки. Усі ці перевірки не лише сповільнюють, але незабаром призводитимуть до просто некоректної роботи, бо відслідкувати їхню взаємодію між собою, а також з різними сценаріями виходу й запуску, ставатиме дедалі важче. Це дає поживу для роздумів про людську природу взагалі і шлях сучасної цивілізації зокрема. І найголовніше: я не розумію, на що сподіваються автори. Невже вони думають, що ті, хто бавиться з їхніми шифруваннями, заплатить їм нарешті за реєстрацію? Хоч би пожертви запропонували робити, якщо аж так грошей хочеться!

Далі...

Кохайтеся...

Коли я читаю такі натуралістичні замальовки, то розумію, що ніякий парфьонов і ніякий невзоров, ніяка пародія і ніяка сатира, і навіть найуїдливіші статті на «Рагулях» ніколи й близько не зрівняються з банальною хохляцькою реальністю.

Бесіда пройде в просторій кімнаті з абажуром, великим українським прапором, кріслами і диваном з малахітовою шкірою, масивними темно-коричневими меблями. Їх перевезли з офісу екс-президента Ющенка, який раніше розташовувався поруч главку СБУ.

У кімнаті багато фотографій усієї його родини, поставлених на рушник з написом: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями".

Я ще не дивився відео, але, переконаний, що там теж усе прекрасно...

Думаю, що тут є два варіанти: або Ющенко тупо стібається, розмірковуючи про національне питання і про національне відродження, або ж він каже серйозно. Тільки уявіть: він віщає, сидячи під отим рушником з Царського Села „в історичній частині Києва“ — і він це серйозно!

Любі друзі, куда би нас ні бросіла судьбіна
І счастіє куда б ні павєло,
Всьо тє же ми: нам целий мір чужбіна;
Атєчєство нам Царскає Сєло!..
(*декламувати проникливим тоном пана Ющенка*)

Далі...

Альтернативи нема

Прочитав оце сьогоднішній допис вчоного кота, і вирішив теж докинути гімна на вентилятор, як той казав. Цікаво у вас виходить, парафіяни: напад чеченців на одного журналіста — це вже етнічна злочинність. Ну, ясно, що чеченці — це такий етнос, нехай. Зате систематичний терор українців з боку московських окупантів — це ніяка не етнічна злочинність, а сепаратистське підпілля! Ну, нехай ми домовимося не вважати московських нелюдів якимось певним етносом, а визнаємо нарешті їх свинособаками, що розповсюджують свою пошесть russische Schweinsgemeinschaft ©, чи як там вони це називають...

Ну, нехай московську окупацію ви звикли називати сепаратизмом на тій підставі, що ви досі вважаєте її частковою. Але відколи це відкритий абсолютно безкарний терор став у вас називатися підпіллям? Може ви ще назвете таємними конспіраторами суддів, які повідновлювалися на посадах після незаконного звільнення за так звані злочини, щоб і надалі спокійно леґалізовувати беркутню та відпускати на волю донбабвійських бойовиків? Таке враження, що українці почали підміняти поняття з такою швидкістю, що вже недалеко до повної анігіляції змісту. Думаю, незабаром психічно здорова людина взагалі не зможе зрозуміти, про що мова...

Будьмо уважні.

Далі...

Алегорія української журналістики

Сьогодні побачив шедевр мистецтва, таку собі рухому картину, в якій прекрасно все: естетика, деталі інтерʼєра, головний герой, питання „української“ „журналістки“ на тему, як нам глупим хохлам далі жити (ну, а які ще питання вона може задати?), відповіді московського гостя у перервах між тим, як він запихається їжею...

Цю картину можна було б назвати «алегорією української журналістики», але насправді це алегорія всього українського життя. Точніше, її половина — бо оборотну сторону, думаю, на youtube викладати не можна...

Далі...

Матеріяльна допомога та поезія

Переглядаючи “Boy meets world”, нарешті знайшов, де я чув цей прекрасний вірш:

Welfare

My uncle Ralph, he does not care,
'Cause twice a month he gets welfare.
My uncle Chuck has nylon hair,
He bought the rug with his welfare.
Old Corvair... long nose hair... electric chair...

У перекладі українською, який я дивився по ICTV років двадцять тому, якщо не зраджує пам’ять, він звучав приблизно так:

Матеріяльна допомога

Мій дядько Ральф клопоту не має,
Бо матеріяльну допомогу має.
Мій дядько Чак теж турбот не знає,
Бо матеріяльну допомогу має.
Вітер віє... птах літає... і сонце сяє.

По-моєму, геніяльно! Зверніть увагу на те, як римування з українськими дієсловами додає віршу цілісности та завершености картини, чого не було в оригінальному прочитанні.

Особисто я згадую про цей твір щоразу, коли бачу чергову новину про те, як ще більше українців отримують субсидії, пільги, ключі від квартири чи иншу матеріяльну допомогу від держави. Уже зараз цих щасливців більше половини населення. Але я вважаю, не треба зупинятися! Дайош безтурботне майбутнє для всіх українців!

Далі...

«Новий вогонь»

Дмитро Різниченко нарешті опублікував у відкритому доступі свою програмну книгу «Новий вогонь». Це подається як програма їхнього націонал-ліберального руху, яка по-суті є соціал-демократичною з типовими постсовковими особливостями, що стосуються міграції та «нетрадиційного» сексу. Якщо відкинути міркування про геополітику та мрії про те, що Україна стане рятівницею Європи, то залишається ось така програма:

1. Принципове заперечення можливого реформування поточної системи державного управління УРСР зсередини. Ставка на створення нових структур на основі волонтерських рухів, які перебирають на себе державні функції. Найголовніше — побудова силової системи, не повʼязаної з нинішньою, яка має «зламати об коліно» теперішні структури, починаючи з силових.
2. Розформування контролюючих органів і створення в разі необхідности нових з відповідними функціями з нуля. Залучення колишніх службовців, зокрема силових структур «окремим порядком, з детальним дослідженням діяльності кожного», і «через спеціальні комісії».
   
3. За «глибоку люстрацію — не лише кримінально-економічну, але й політичну. Ставимо задачею впровадити відповідальність (зокрема, позбавлення громадянства і депортацію) за публічне схвалення злочинів проти Майдану, за підтримку окупації української території, за демонстрацію ворожої символіки. Добитися покарання для всіх осіб, причетних до злочинів проти України та її народу, безвідносно строку давності... Відплата за злочини проти нації мусить бути екстериторіальною, тобто злочинці, які переховуються за межами України, отримають і суд, і виконання вироку (зокрема — смертельного)... Вважаємо необхідним притягти до колективної відповідальності всіх без винятку членів Партії Регіонів, Комуністичної Партії України, офіційних діячів Московського патріархату та інших відверто промосковських організацій. Ці люди мусять бути позбавлені права займати державні посади та займатися громадською діяльністю.» А також «люстрація суддів, причетних до протиправних рішень, і глибоко реформувати судову систему, запровадивши інститут „суду присяжних“.»
   
4. Широка декомунізація: «видалення, знищення, перейменування та відправлення до музеїв культурних пам’яток і назв, які прославляють комуністичний стрій, комуністичну ідеологію та період панування московського влади в Україні.»
   
5. Широка мілітаризація та створення сучасної професійної резервістської армії за прикладом Ізраїля.
   
6. Легалізація зброї, приватних детективів, приватних силових структур.
7. Повне розірвання дипломатичних стосунків з Росією до закінчення війни та деокупації територій України. Наступальна війна проти Росії гібридними методами з залученням диверсійних загонів та підтримкою місцевих повстанців. Кінцева мета — знищення Росії як окремої держави та встановлення контролю над тими територіями, які стануть зоною впливу України в майбутньому (проект «Русь»).
   
8. Секуляризація, «відокремлення всіх релігійних конфесій від державної структури», що включає «скасування всіх податкових, митних, торгівельних та будь-яких інших пільг для релігійних структур.»
9. Легалізація легких наркотиків.
10. Обмеження пропаганди і продажу алкоголю, розвиток центрів реабілітації та взаємодопомоги алкоголіків.
11. Спрощення оподаткування, а також зниження податків.
12. Відкритість державних реєстрів і кадастрів. Впровадження електронного врядування і звітування державних службовців.
13. Обовʼязкове знання української мови та використання її не лише в офіційній, але в будь-якій публічній діяльності.
14. Відновлення ядерного статусу.
15. Контроль за міграцією лише з «країн, в яких не визнаються права людини». Заборона натуралізації «чоловіків від підліткового до зрілого віку», які прибувають з цих країн, «за виключенням особливих випадків — робота в українській науці, служба в українському війську, спортивні досягнення під українським прапором, тощо. Право натуралізації, отримання українського громадянства для мігрантів з таких країн ми визнаємо лише за жінками і дітьми.»

В принципі, на відміну від політичної діяльности деяких партій, по-моєму, таку програму вже можна обговорювати, а не лише посміятися. Деякі пункти хороші, деякі —дуже, а деякі — не дуже. Ну а першим сімом взагалі нема альтернативи, як це зараз модно казати. Але не в тому значенні, що його використовує однотуровий гарант, коли його тіньові доходи та залаштункові домовленості опиняються під загрозою. На мою думку, або ці пункти будуть виконані, або українцям слід готуватися до остаточного вирішення українського питання Москвою.

Та це лише поверхове прочитання. Якщо ж вчитатися в деталі, то ми побачимо суцільні пільги та протекціонізм, протекціонізм і державний контроль, державний контроль і регулювання. Ось такий він, український націонал-лібералізм:

• Податки зменшуємо, але не дуже — гроші ж бо потрібні! Не більше 20% від зарплати плюс прогресивне оподаткування прибутків. Також пропонується скасування «закону про уникнення подвійного оподаткування, щоб перекрити витікання коштів через офшорні компанії.» Зате будуть податкові та митні пільги для волонтерів та «підприємців, які жертвують волонтерам кошти».
• Можлива часткова «націоналізація великих стратегічних підприємств, перетворення їх на акціонерні товариства (відкриті чи закриті), в яких держав а в володіє часткою, але контрольний пакет акцій лишається у приватного власника». При цьому ні слова не сказано про перегляд злочинного розкрадання державного майна. Мабуть, великим власникам просто треба буде по-тихому домовитися з новою владою про пакети акцій — иншої інтерпретації я просто не маю. Взагалі ні слова про конфіскацію незаконного майна, а також компенсації та повернення майна законним власникам (реституції).
• Пропонується захист та привілеї високотехнологічному бізнесу — це «ІТ-компанії, інженерні корпорації та інші наукоємні підприємства». А ще — недопущення санкцій та обмежень з боку розвинених країн — мені особливо цікаво, як цього домогтися, з огляду на пункти 14-15!
• Найцікавішим, на мою думку, є формулювання про заохочення конкуренції, що включає створення альтернативних комунальних, ліцензувальних, освітніх, митних і регулювальних структур. З тексту не зрозуміло, чи буде дозволено приватні структури хоча б у комунальному та освітньому секторі, чи це буде конкуренція між різними державними структурами — мабуть, пропонується конкуренція між умовною митницею Саакашвілі, митницею Вілкула та митницею Садового. От буде хороший вибір, цитую: «кому нести гроші»!
• Свобода віросповідання та совісті визнається, але під державним контролем. Хоча не зовсім зрозуміло, яким чином держава зможе так нахабно втручатися у справи озброєних громадян для «організації регулярного фінансового аудиту діяльності» релігійних структур, а також для «запобігання шахрайству, діяльності деструктивних небезпечних культів або структур, чия ідеологія пропагує ворожість до наших громадянських цінностей.» Окрім цього пропонується державний контроль за ідеологічно виваженою версією історії: «визнаємо генеральною ту історичну лінію, в якій присутня наша національна суб’єктність — від отаманів Визвольних змагань до націоналістів-добровольців в локальних війнах після краху СРСР.» Ну, і мовні квоти на українську мають бути максимальними — це до купи.
• Найбільш ліберальний пункт програми — реєстрація гомосексуальних союзів, але лише гомосексуальних і без надання їм статусу шлюбу. До того ж пропонуються пільги та преференції гетеросексуальним сімʼям, навіть якщо вони не мають дітей. Одним словом, любителів зазирати в чуже ліжко наші націонал-ліберали поважають. Це також пояснює, чому не згадується легалізація проституції та скасування до смішного абсурдних законів про «розповсюдження порнографії».

...Проте навіть навіть таку, відносно беззубу програму підтримувати нікому. Я так розумію, окрім пана Резніченка до націонал-лібералів можна записати ще кільканадцять його друзів — я буду здивований, якщо їх кілька десятків, — які не мають ані грошей, ані впливу, ані можливостей популяризувати свої ідеї, які серед українського населення, очевидно, дуже непопулярні...

Далі...