OpenAI

Сьогодні закінчив, нарешті, пробну версію свого класу для публікацій статей в LaTeX. Ну, тобто, chatGPT закінчив, бо насправді я програмувати для LaTeX не вмію взагалі. Це був мій перший проєкт, в якому я повністю некомпетентний, а всю работу за мене виконав ШІ. Почалося все з того, пан бібліотекар підказав мені про Prism. Тоді я вирішив спробувати пристосувати його до такого проєкту. Думаю, якби я мав тоді більше часу, то за пару тижнів закінчив би ще в березні з допомогою безплатної версії. Зараз же я повернувся до задачі на платній Astra 5.6, встановленій на локальному компʼютері. Прогрес за пів року такий, що та робота, яку я думав зробити за два тижні, я зробив за два вечори, паралельно дивлячись розважальні ролики поки ШІ працює.

Тоді, пів року тому, я думав, що він робить роботу, яку я би не подужав навіть якби навчився програмувати ті класи як боженька Кнут, — просто тому, що мені би ліньки було перевіряти валідність архівних номерів і тому подібних штук. Я вже не кажу про коректну підтримку різних файлів bib для різних статей в межах одного документа. Але зараз йому вже нічого не потрібно докладно пояснювати. Він сам знаходить проблеми, причому такі, про які я би навіть не подумав. Наприклад, коли резюме таке довге, що вилазить на наступну сторінку, або якщо користувач запхає виноску в імʼя автора. Якщо йому сформулювати задачу, то він сам пропонує розвʼязки, які можна скоректувати й запропонувати застосувати — тоді він це зробить, сам протестує і розкаже про результат!

Загалом, він не просто робить роботу швидше, ніж в принципі може зробити ціла купа людей, а ще й може її зробити саме так, як я хочу і врахувати те, що навіть на думку не спадає! Простіше кажучи, швидше за людину, якісніше за людину і надійніше за людину. Коротше, я і раніше вважав, що від людей мало користі — тільки інфекційні хвороби, — і тому взаємодію з ними необхідно мінімізувати. Зараз, здається, я бачу той самий шлях мінімізації до найменшого. До нуля!

Далі...