Чому комуністична ідеологія є людиноненависницькою?

Ча­с­то до­во­ди­ть­ся чу­ти, що ко­му­ніс­тич­на ідея са­ма по со­бі хо­ро­ша, але, на жаль, її ре­а­лі­за­ція бу­ла не най­кра­щою. Ко­ли лю­ди та­ке ка­жуть, то не за­мислю­ю­ть­ся, як та­ке мог­ло ста­ти­ся. Що не спро­ба ре­а­лі­за­ції “хо­ро­шої” ідеї — а ви­хо­дить чер­го­вий ан­тилюд­сь­кий ре­жим... Я ду­маю, вар­то по­яс­ни­ти суть ко­му­ніс­тич­них ідей, щоб їх лю­ди­но­не­на­вис­ни­ць­ка на­прав­ле­ність ста­ла оче­вид­ною. На жаль, на сор­тах лай­на я зна­ю­ся пога­но, то­му де­які те­зи мо­жуть бу­ти не точ­ни­ми. Але, спо­ді­ва­ю­ся, це не над­то си­ль­но уск­лад­нить їх­нє ро­зу­мін­ня.

Про­ти­при­род­на ідея

Ко­му­ніс­тич­ні ідеї бе­руть свій по­ча­ток від ідей Кар­ла Мар­к­са, який на­ма­гав­ся опи­са­ти ін­ду­с­т­рі­я­ль­ний ви­роб­ни­чий про­цес. Він вва­жав про­ду­к­тив­ним фак­то­ром пра­цю ро­біт­ни­ка, який ство­рює до­дат­ко­ву вар­тість кін­це­вої про­ду­к­ції. А спо­сте­рі­гав от що: бу­ржуй-фаб­ри­кант най­мав про­ле­та­рів-ро­біт­ни­ків пра­цю­ва­ти на йо­го ус­тат­ку­ван­ні, пла­тив їм ма­ло, а со­бі при­влас­ню­вав ре­зуль­та­ти їх­ньої пра­ці. Та­кий стан ста­ли на­зи­ва­ти ек­сп­лу­а­та­ці­єю ро­бо­чої си­ли най­ма­них ро­біт­ни­ків, про­ти якої бо­ря­ть­ся всі без ви­нят­ку ко­му­ніс­ти. У ті ча­си кар­ти­на ви­гля­да­ла та­ким чи­ном:

1. Фаб­ри­кант мав мо­но­по­ль­ні пра­ва на за­со­би ви­роб­ниц­т­ва (на фаб­ри­ку і на ус­тат­ку­ван­ня).
2. Ро­біт­ник зму­ше­ний був най­ма­ти­ся на ро­бо­ту на умо­вах фаб­ри­кан­та або по­мер­ти від го­ло­ду.
3. Ос­кіль­ки фаб­ри­кант мі­ні­мі­зу­вав ви­дат­ки, ро­біт­ник от­ри­му­вав най­гір­ші мож­ли­ві (най­де­шев­ші для фаб­ри­кан­та) умо­ви пра­ці та най­мен­шу мож­ли­ву за­ро­біт­ню плат­ню.

Ос­кіль­ки фаб­ри­кант мав за­со­би ви­роб­ниц­т­ва, яких ро­біт­ник не мав, Мар­кс ро­бить ви­сно­вок, що про­б­ле­ма по­ля­гає в то­му, що за­со­би ви­роб­ниц­т­ва зна­хо­дя­ть­ся у при­ват­ній влас­нос­ті. Як­що за­со­би ви­роб­ниц­т­ва пе­ре­с­та­нуть бу­ти при­ват­ною влас­ніс­тю, ек­сп­лу­а­та­ція бу­де не­мож­ли­вою.

В цій те­о­рії є не­сут­тє­ва по­мил­ка, на яку вка­зу­ють всі при­хи­ль­ни­ки ві­ль­н­о­го рин­ку в супе­реч­ці з ко­му­ніс­та­ми. На­віть як­що вва­жа­ти пра­цю єди­ним ви­роб­ни­чим фак­то­ром, не­об­хід­но вра­ху­ва­ти, що для ство­рен­ня фаб­ри­ки та ус­тат­ку­ван­ня не­об­хід­на пра­ця. Ви­клю­чен­ня ці­єї пра­ці з роз­гля­ду ав­то­ма­тич­но спо­тво­рює кар­ти­ну. Фаб­ри­ка пе­ре­тво­рю­є­ть­ся на кай­да­ни, в які за­ко­ва­ні ра­би-про­ле­та­рі, то­ді як ціл­ком оче­вид­но, що во­на теж є ви­роб­ни­чим фак­то­ром, не­об­хід­ним для ви­роб­ниц­т­ва. Без фаб­ри­ки, ро­біт­ни­кам про­с­то не бу­де де пра­цю­ва­ти і ство­рю­ва­ти до­дат­ко­ву вар­тість.

Чо­му ця по­мил­ка є не­сут­тє­вою? Уя­ві­мо, що ро­біт­ни­ки, при­хо­дя­чи на ро­бо­ту, при­но­сять з со­бою свої влас­ні за­со­би ви­роб­ниц­т­ва. Чи зник­не при цьо­му “ек­сп­лу­а­та­ція”? Оче­вид­но, що ні. Лю­ди­на, яка ор­га­ні­зо­вує ро­бо­чий про­цес, за­куп­ляє си­ро­ви­ну, пла­тить ро­біт­ни­кам зар­п­лат­ню, зви­чай­но ж, бу­де при­влас­ню­ва­ти со­бі кін­це­вий про­дукт.

І цей про­цес не є уяв­ним — при­клад лег­ко знай­ти. Ко­жен мо­же за­про­си­ти ро­біт­ни­ків, щоб во­ни зро­би­ли ре­монт у ва­шій квар­ти­рі за до­по­м­о­гою ін­с­т­ру­мен­тів, які на­ле­жать їм. Во­ни от­ри­ма­ють за це зар­п­лат­ню, а влас­ник квар­ти­ри — до­дат­ко­ву вар­тість, ос­кіль­ки те­пер він має мож­ли­вість про­да­ти свою квар­ти­ру до­рож­че, ніж во­на кош­ту­ва­ла до ре­мон­ту. Де­ма­г­огія ко­му­ніс­тів при роз­гля­ді да­н­о­го при­кла­ду по­ля­гає в то­му, що ко­ли ре­монт квар­ти­ри ро­би­ть­ся для влас­них по­треб, це не є ек­сп­лу­а­та­ці­єю. Ек­сп­лу­а­та­ці­єю ре­монт є то­ді, ко­ли квар­ти­ра по­тім про­да­є­ть­ся за біль­шу ці­ну, на­че ро­біт­ни­кам, які ро­би­ли ре­монт, не все од­но, що ро­бить госпо­дар із квар­ти­рою піс­ля за­кін­чен­ня ро­біт.

Ко­ли ж і ким на­справ­ді ство­рю­є­ть­ся до­дат­ко­ва вар­тість? На на­ве­де­но­му ви­ще при­кла­ді лег­ко зро­зу­мі­ти, що квар­ти­ра з ре­мон­том по­криє ви­дат­ки на ре­монт то­ді, ко­ли та­кий ре­монт бу­де до­ці­ль­ним та ефек­тив­ним з точ­ки зо­ру по­куп­ця. Про­с­ті­ше ка­жучи, як­що ре­монт ці­єї квар­ти­ри у цей спо­сіб бу­де по­тріб­ною спра­вою. Та­ким чи­ном, при­хо­ди­мо до ви­снов­ку що до­дат­ко­ва вар­тість іс­нує за­вдя­ки при­ват­ній іні­ці­а­ти­ві

• ко­ли ви­роб­ниц­т­во є до­ці­ль­ним;
• як­що ор­га­ні­за­ція ви­роб­ниц­т­ва є ефек­тив­ною.

В наш час, ко­ли іс­нує мож­ли­вість взя­ти в бан­ку кре­дит і ор­га­ні­зу­ва­ти влас­не ви­роб­ниц­т­во (з ек­сп­лу­а­та­ці­єю про­ле­та­рі­а­ту зви­чай­но ж), ці те­зи ма­ють бу­ти оче­вид­ни­ми кож­но­му кре­ти­ну. Але при­хи­ль­ни­ки ко­му­ніс­тич­них ідей на­по­ля­га­ють на шко­ді від при­ват­ної іні­ці­а­ти­ви. Та­ким чи­ном, ко­му­ніс­тич­на ідея бо­ре­ть­ся про­ти ефек­тив­н­о­го ви­роб­ниц­т­ва до­ці­ль­ної про­ду­к­ції. Як­що по­с­лідов­ни­ків ко­му­ніс­тич­них ідей мож­на за­підоз­ри­ти про­с­то в на­їв­нос­ті, то про­па­ган­дис­ти ці­єї ги­до­ти є злов­мис­ни­ка­ми. Точ­но та­ки­ми, яки­ми є про­па­ган­дис­ти ин­ших лю­ди­но­не­на­вис­ни­ць­ких іде­о­л­огій.

Бан­дит­сь­ка прак­ти­ка

Ідеї Мар­к­са бу­ли логіч­но роз­ви­не­ні та впер­ше за­сто­со­ва­ні на прак­ти­ці бан­дою біль­шо­ви­ків на чо­лі зі все­світ­ньо відо­мим те­ро­рис­том В. І. Улья­но­вим, як­о­го в на­ро­ді та­кож на­зи­ва­ють «дє­душ­ка Лє­нін». Яким був роз­ви­ток цих ідей? Пе­ре­дусім, Мар­кс не при­ду­мав ко­му пе­ре­да­ти влас­ність на за­со­би ви­роб­ниц­т­ва. Біль­шо­ви­ць­ка бан­да це пи­тан­ня ви­рі­ши­ла про­с­то — пе­ре­да­ти у влас­ність де­ржа­ві. А ос­кіль­ки ке­ру­ван­ня де­ржа­вою бу­ло узур­по­ва­не ці­єю бан­дою, фак­тич­но, вся при­ват­на влас­ність пе­ре­хо­ди­ла в їх­ні ру­ки. Дру­гою про­б­ле­мою був ме­ха­нізм пе­ре­да­чі пра­ва влас­нос­ти. Як спра­вед­ли­во за­зна­чив дє­душ­ка Лє­нін, труп як­о­го ви­ста­ве­но в якос­ті го­лов­н­о­го експо­на­ту на Чер­во­ній Пло­щі, ні­хто доб­ро­ві­ль­но за­со­би ви­роб­ниц­т­ва не від­дасть — їх тре­ба ві­ді­бра­ти си­лою.

Ця ідея бу­ла ду­же зруч­ною для біль­шо­ви­ць­ких бан­ди­тів з огя­ду на те, що за­со­ба­ми ви­роб­ниц­т­ва мож­на ого­ло­си­ти будь-що — від круп­н­о­го за­во­ду до ку­хон­н­о­го но­жа. Та­ким чи­ном ко­му­ніс­тич­на іде­о­л­огія на прак­ти­ці про­де­мон­с­т­ру­ва­ла свою бан­дит­сь­ку сут­ність, яка по­ля­гає в то­му, щоб ві­ді­бра­ти в лю­ди­ни її май­но.

Будь-який вид ко­му­ніс­тич­ної іде­о­л­огії по­ля­гає в то­му, щоб ві­ді­бра­ти ту чи ин­шу ча­с­т­ку за­роб­ле­ною лю­ди­ною май­на. А да­лі — за­кін­чує ти­по­вий біль­шо­вик Ша­рі­ков — по­ді­ли­ти. Па­ра­докс по­ля­гає в то­му, що ця ти­по­во ра­бо­влас­ни­ць­ка ідея об­ґрун­то­ву­є­ть­ся уне­мож­лив­лен­ням ек­сп­лу­а­та­ції ро­біт­ни­ка!

Як зви­чай­но кри­ти­ку­ють цей під­хід? Опо­нен­ти ко­му­ніс­тів по­чи­на­ють ка­за­ти про об­ме­жен­ня сво­бо­ди, на що ко­му­ніс­ти про­с­то за Фрой­дом від­по­ві­да­ють, що за­бо­ро­на вби­ва­ти лю­дей — це теж об­ме­жен­ня сво­бо­ди. Мов­ляв, об­ме­жен­ня пра­ва влас­нос­ти ро­би­ть­ся для уне­мож­лив­лен­ня ек­сп­лу­а­та­ції ро­біт­ни­ків. Але суть по­ля­гає в то­му, що ек­сп­лу­а­та­ція ро­біт­ни­ків бу­ває тіль­ки то­ді, ко­ли ви­роб­ниц­т­во ор­га­ні­зо­ва­но ефек­тив­но. Як­що ви­роб­ниц­т­во ор­га­ні­зо­ва­но не­ефек­тив­но, до­дат­ко­вої вар­тос­ти не бу­де, а от­же, не бу­де й ек­сп­лу­а­та­ції. Са­ме то­му ко­му­ніс­тич­на прак­ти­ка по­ля­гає в ор­га­ні­за­ції не­ефек­тив­н­о­го ви­роб­ниц­т­ва.

Є, оче­вид­но, ин­ший спо­сіб по­збу­ти­ся при­ват­ної влас­нос­ти — пе­рей­ти до спі­ль­ної влас­нос­ти. Тоб­то до жит­тя (або тіль­ки ро­бо­ти) в ко­му­ні (ко­о­пе­ра­ти­ві). Про­те, на­скіль­ки ме­ні відо­мо, та­кий спо­сіб госпо­да­рю­ван­ня не ду­же роз­по­всю­дже­ний, хо­ча са­ме цих лю­де пра­ви­ль­но бу­ло б на­зи­ва­ти ко­му­ніс­та­ми. Але при­кол в то­му, що ко­му­ніс­ти в ко­му­ні не жи­вуть і не пра­цю­ють, хоч це і не за­бо­ро­не­но, — са­мим не ці­ка­во! Во­ни бо­ря­ть­ся за вла­ду для то­го, щоб усіх зму­с­и­ти жи­ти в ко­му­ні, яка в та­ко­му ви­пад­ку ав­то­ма­тич­но пе­ре­тво­рю­є­ть­ся в ба­рак із ра­ба­ми, що праг­нуть звід­ти втек­ти...

Фа­шис­т­сь­ка де­ржа­ва

Та­ким чи­ном, стає оче­вид­но, що ко­му­ніс­тич­на іде­о­л­огія має на ме­ті то­таль­не на­сил­ля для вне­мож­лив­лен­ня при­ват­ної іні­ці­а­ти­ви. Ме­ха­нізм та­к­о­го на­сил­ля вже при­ду­ма­но — це де­ржа­ва, при­чо­му де­ржа­ва то­та­лі­тар­на. Во­на зо­бо­в'я­за­на бу­ти то­та­лі­тар­ною, то­му що по­вин­на регулю­ва­ти при­ват­ні від­но­си­ни. Во­на має за­зир­ну­ти в кож­ну до­мів­ку, щоб пе­ре­ві­ри­ти, чи не­ма там ек­сп­лу­а­та­ції!

Для об­ґрун­ту­ван­ня пра­ва де­ржа­ви на та­ке, не­об­хід­но ви­зна­ти прі­о­ри­тет­ність де­ржа­ви над осо­бою. Біль­ше то­го, ін­те­ре­са­ми осо­би не­об­хід­но по­с­ті­й­но не­х­ту­ва­ти зад­ля ре­а­лі­за­ції де­ржав­ної ме­ти. То­му та­ка де­ржа­ва не мо­же не бу­ти фа­шис­т­сь­кою. Ста­лін­сь­кий ре­жим — це не ви­пад­ко­вість, а за­ко­но­мір­ний роз­ви­ток ко­му­ніс­тич­них ідей. Са­ме то­му всі ко­му­ніс­тич­ні де­ржа­ви пе­ре­тво­рю­ю­ть­ся на ста­лін­сь­кі кон­цен­т­ра­ці­й­ні та­бо­ри!

Як уже бу­ло ска­за­но, за­со­бом ви­роб­ниц­т­ва мо­же бу­ти будь-що. То­му ціл­ком логіч­ною метою ко­му­ніс­тів є від­мо­ва від при­ват­ної влас­нос­ти вза­га­лі. Оче­вид­но, що як­що ро­біт­ник у ста­лін­сь­ко­му ба­ра­ку має не­ба­га­то мо­ти­вів для ро­бо­ти, то в “світ­ло­му май­бут­ньо­му” без при­ват­ної влас­нос­ти та­ких мо­ти­вів бу­де ще мен­ше.

Са­ме для цьо­го ко­му­ніс­ти, як і всі ин­ші фа­шис­ти, праг­нуть ство­ри­ти но­ву лю­ди­ну. Лю­ди­ну без его­їз­му, без іні­ці­а­ти­ви, без влас­нос­ти — вза­га­лі без усь­о­го то­го, що на­зи­ва­є­ть­ся осо­бис­тіс­тю. Фак­тич­но, все, що ро­би­ти­ме та­ка лю­ди­на, — пра­цю­ва­ти­ме на суспі­ль­с­т­во. Та­ке суспі­ль­с­т­во вже іс­нує в при­ро­ді — це суспі­ль­с­т­во му­рах. Та­ких со­бі біо­ме­ха­ніз­мів, ко­жен з яких фор­маль­но є ок­ре­мим ор­га­ніз­мом, але, фак­тич­но, є ча­с­ти­ною од­н­о­го ор­га­ніз­му — му­раш­ни­ка.

Як ство­рю­є­ть­ся та­ка лю­ди­на — теж відо­мо. За до­по­м­о­гою “ко­му­ніс­тич­н­о­го ви­хо­ван­ня”. Тоб­то ко­ли по­дав­ля­є­ть­ся вся­ка ін­ди­ві­ду­аль­ність та іні­ці­а­тив­ність, а ті, хто не за­до­во­ль­няє ці ви­м­оги, ра­но чи піз­но опи­ня­ю­ть­ся в ГУ­ЛАГу. Про­те ре­аль­ність є та­кою, що ко­му­ніс­тич­ним суспі­ль­с­т­вам до­во­ди­ло­ся кон­ку­ру­ва­ти з не­ко­му­ніс­тич­ни­ми. А кон­ку­ру­ва­ти без іні­ці­а­ти­ви во­ни не мог­ли. То­му іні­ці­а­тив­ні лю­ди, які доб­ро­ві­ль­но по­го­джу­ва­ли­ся з ко­му­ніс­тич­ною іде­о­л­огі­єю, яка (на­га­дую) бо­ре­ть­ся про­ти іні­ці­а­ти­ви, тоб­то, про­с­ті­ше ка­жучи, дво­ду­м­ні по­ки­дь­ки ви­су­ва­ли­ся для ке­ру­ван­ня та­ки­ми де­ржа­ва­ми-та­бо­ра­ми. Ці по­ки­дь­ки за­й­ма­ли­ся рег­ла­мен­та­ці­єю всіх сфер жит­тя, а та­кож роз­по­ді­лом ре­зуль­та­тів раб­сь­кої пра­ці. За­вдя­ки цьо­му, во­ни жи­ли від­нос­но доб­ре, і са­ме про це жит­тя мрі­ють но­віт­ні іні­ці­а­тив­ні про­па­ган­дис­ти ко­му­ніс­тич­них ідей. Ро­зу­м­ний про­па­ган­дист ко­му­но­фа­шиз­му сам не ві­рить у до­сяж­ність ко­му­ніс­тич­них іде­а­лів. Він бо­ре­ть­ся тіль­ки за пра­во роз­по­ді­ля­ти чу­же май­но...

Далі...