Міфи про Захід

Прочитав оце цікаву статтю, де запропонована хороша аналогія між кількістю проблем, що їх створює державна корупційна машина і концентрацією чадного газу в повітрі. На мою думку, аналогія дуже симпатична, оскільки стосується переконання людей, які не бажають цивілізації і просто намагаються раціоналізувати це своє небажання. Вибити ґрунт під цією недолугою раціоналізацією — хороша справа. Проте коментар від «соціального журналіста» kermanich я вважаю ще цікавішим. Бо це вже не раціоналізація бажань, а дуже поширений міф.

Міф полягає в тому, що західні держави буцімто живуть добре за рахунок дешевої робочої сили та ринків збуту в країнах третього світу. Корені цього міфу знаходяться, очевидно, в лівацьких уявленнях про те, що люди — це ресурс, який слід використовувати правильно (а не як кляті капіталісти). І, як завжди, міф підтримується ліваками за допомогою свідомої брехні. Насправді, дешева робоча сила робить прямо протилежне — цивілізовані країни вповільнюють свій розвиток, а відтак і збагачення, натомість збагачуються саме нещасні країни третього світу (або тільки правляча верхівка, як в деяких особливо прекрасних місцях).

Для того, щоб переконатися в тому, що це так, достатньо прослідкувати прогрес у побутовий сфері — прання, прибирання, миття посуду, приготування їжі сьогодні вже суттєво автоматизоване, порівняно навіть із тим, що було років 20 тому. І видно це неозброєним оком навіть у відсталій Україні. Ну а товарне виробництво, замість ще більшої автоматизації, просто було здебільшого перенесено до відсталих країн. На нещастя цивілізованих країн, бізнесу стало дешевше найняти китайців, ніж вкладати гроші в автоматизацію. Як це впливає на прогрес, і хто від цього більше виграє — європейці з американцями чи китайці, — думаю, очевидно. І стрімке зростання Китаю тому хороше підтвердження.

Проте, наявність на полицях величезної кількости товарів з маркуванням «Made in China», при тому, що китайці досі живуть бідно, підтримує цей дурний міф, апелюючи до ірраціонального. Це і робить подібні міфи дуже небезпечними, адже люди, на жаль, не люблять вмикати мозок... Що ж, тим гірше для них. Адже роботів все одно не спинити, і коли вони захоплять світ стануть справді масовим явищем, необхідність (для виробництва) в людях, які живуть, не вмикаючи мозок, остаточно відпаде...

Далі...

Цікаві досліди ©

Остання “сенсація” про катування щурів на уроці біології, на мою думку, піднімає градус неадекватности на новий рівень — літературна гіпербола стає реальністю. Думаю, не варто обговорювати моральне питання, яке я сформулював би приблизно так: чи можна катувати тварин на уроках біології і який педагогічний ефект очікується від цього? Особисто я думаю, що очікувати слід нових „забавних полювань“, але коментатори, очевидно, зі мною не згодні: обурені якістю чіпсів громадяни однозначно вважають, що катувати не тільки можна, але й необхідно! Підозрюю, це ті самі громадяни, які вимагають якнайшвидше заборонити насильство на телебаченні, а головне — у цих наших інтернетрях.

Та найбільше мені сподобалося те, що займалася “дослідами” саме вчителька біології, а не якого-небуть БЖД. Виявляється, я ще не все забув з уроків біології, бо пам'ятаю, що для нормального життя потрібне збалансоване харчування. І якщо людина цілими днями буде їсти навіть не страшні “отруєні ворогами” чіпси, а свіжу корисну рибку, багату на вітамін B, наслідки будуть невтішні. Зокрема від рибної дієти моряки хворіли на цингу й навіть умирали через нестачу вітаміну C. Ну а в Китаї, я колись чув, була навіть така страта — ув'язнених годували виключно м'ясом, і вони гинули протягом того таки місяця чи двох. Тому мене абсолютно не дивує, що нещасні пацюки, будучи підсаджені на дієту з чіпсів чи сухарів, відправилися в кращий світ, у той час як ті, які харчувалися природною для себе їжею, почувалися добре.

Проте висновки, які робить учителька біології, зовсім инші. Вона вважає, що довела “смертельну шкідливість” чіпсів. І цьому я бачу два можливих пояснення. Перше — вчителька свідомо бреше, підло вводячи в оману своїх учнів. Шкоду від цього, на мою думку, важко переоцінити, позаяк відтепер учні вважатимуть, що саме так і проводяться наукові досліди і саме таким чином робляться з них висновки. Але найімовірнішим є друге пояснення — вчителька сама щиро переконана, що все правильно. І в обох випадках ми можна зробити невтішний висновок про стан української науки та освіти — Табачнику руйнувати нічого не лишилось.

Далі...

Герої...

Сьогодні це нарешті сталося. Рішення так званого суду так званої “незалежної” України набуло законної сили. Відтепер ім'я Степана Бандери офіційно вилучено з ганебного списку так званих героїв України. Я вважаю, що йому там не місце поряд з такими “героями”, як, наприклад, Герасимов Іван Олександрович.

Деякі патріоти звичайно заперечуватимуть: мовляв, то все ворожий режим кучмізму в усьому винен... Тому пропоную перейти зразу до героїв, яких призначив “народний” президент (червоним виділено найсмачніші моменти біографії):

1. Момотенко Олександр Іванович

   В 1937 году, как секретарь рабкома ВЛКСМ был выдвинут в депутаты районного совета по Ульяновскому избирательному округу и избран им. В начале 1939 года переехал в Николаев. Работал завотделом крестьянской молодежи обкома комсомола.
   В 1941 году, когда началась Великая Отечественная война, первый секретарь обкома был призван в армию и на эту должность был избран Момотенко.
   С декабря 1941 года находился в Красной Армии и воевал на фронтах Отечественной войны. В мае 1945 года возвратился из госпиталя после тяжелого ранения в свой родной город. Через некоторое время приступил к работе в областном комитете партии, сначала инструктором в военном отделе, затем заместителем заведующего отделом.
   В 1951 году был избран первым секретарем Центрального райкома партии, а в 1954 году — секретарем обкома Компартии Украины. 12 лет работал председателем областного комитета народного контроля — до 1986 года.
   С 1987 года и по настоящее время — председатель Николаевской областной организации ветеранов Украины, г. Николаев.

2. Дерев'янко Кузьма Миколайович

   С 1922 года — в Красной Армии, где получил основное образование: Киевская, а затем Харьковская военные школы, через 10 лет — военная академия.
   Будучи в 1936 году всего лишь капитаном, к началу войны с Германией К.Деревянко выдвинулся по службе, выполняя ряд ответственных специальных поручений.
   Во время советско-финской войны (1939—1940) доброволец майор К. Деревянко — начальник штаба Отдельной особой лыжной бригады. Это было разведывательно-диверсионное подразделение, сформированное в основном из студентов Ленинградского института физкультуры им. Лесгафта. Сам Деревянко занимался не только планированием.

3. І, нарешті, солодка парочка Павличко Дмитро Васильович і Драч Іван Федорович. Їхні біографії я навіть цитувати не буду...
   

Список можна продовжувати (я навмисне вибирав “кавалерів” Золотої Зірки). Цілком очевидно, що серед таких “героїв” бути просто ганебно, і не тільки Степану Бандері, а будь-якій порядній людині, з чим я і вітаю всіх “нагороджених” спортсменів.

Сподіваюся, відтепер стане трохи більше українців, які розумітимуть, що так звана держава Україна є їхнім ворогом незалежно від того, хто є президентом чи прем'єром. А це вже перший крок до усвідомлення необхідности введення миротворчих сил NATO.

Далі...