На захист мемів

Юрій Ан­д­ру­хо­вич по­за­в­чо­ра ви­дав чер­го­вий текст про те, як Ук­ра­ї­на ги­не че­рез те, що ук­ра­їн­сь­кий на­род зро­бив не­пра­ви­ль­ний ви­бір на ко­ристь но­в­о­го пре­Зе!де­не­та. Сто­рон­ня лю­ди­на, яка не знає ні­ч­о­го про хох­ля­ць­кий спо­сіб жит­тя, про­чи­тав­ши цей ле­мент, мо­же по­ду­ма­ти, що до ви­бо­ру «31 бе­рез­ня, 21 квіт­ня і 21 лип­ня» Ук­ра­ї­на бу­ла си­ль­на, не­за­леж­на і ке­ру­ва­ла­ся пат­рі­о­та­ми. А як­що та­ка лю­ди­на ще щось чу­ла про так зва­ну ре­во­лю­цію гід­нос­ти, го­лов­ним фак­тич­ним здоб­ут­ком якої бу­ло утвер­джен­ня не­пи­са­н­о­го пра­ви­ла, що кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність не роз­по­всю­джу­є­ть­ся на ке­рів­ний бан­дит­сь­кий клас, то мо­же по­ду­ма­ти, що ли­ха до­ля спіт­ка­ла не­нь­ку — а ви­ну­ва­ті в усьо­му ме­ми.

Я, звіс­но, ро­зу­мію, що пер­ша ча­с­ти­на про ме­ми — це та­ка на­жив­ка, щоб при­ва­би­ти чи­та­ча. Але бі­сить ме­не те, що до ви­крив­лен­ня по­нять в ук­ра­їн­сь­ко­му ін­фор­ма­ці­й­но­му про­с­то­рі вже при­єд­нав­ся, свідо­мо чи не­свідо­мо, ще й пан Ан­д­ру­хо­вич. Ціл­ком мож­ли­во, що не­свідо­мо, бо спо­жи­ван­ня ін­фор­ма­ції з дже­рел, де кож­не дру­ге по­нят­тя ви­крив­ле­не аж до своєї про­ти­леж­нос­ти, до доб­ра не до­во­дить. І це ні­яке не пе­ре­біль­шен­ня: ук­ра­їн­ці вже дав­но звик­ли на­зи­ва­ти бан­дю­ків у фор­мі пра­во­о­хо­рон­ця­ми. А ось сві­жий при­клад: ви­яв­ля­є­ть­ся, те­пер „до­не­ць­кі се­па­ра­тис­ти“ ви­ступа­ють за обʼ­єд­нан­ня ОР­Д­ЛО з Ук­ра­ї­ною! Тоб­то спо­чат­ку мос­ков­сь­ких окупан­тів і ко­ла­бо­ра­ці­о­ніс­тів ста­ли на­зи­ва­ти се­па­ра­ти­с­та­ми, а те­пер, ко­ли, за но­вим пла­ном Пу­ті­на©, ці ма­рі­о­не­т­ки ма­ють бу­ти вжив­ле­ні в по­лі­тич­не ті­ло Ук­ра­ї­ни, вже піз­но пе­ре­на­зи­ва­ти їх „уні­я­ніс­та­ми“ (сло­во „уні­я­ти“ вже за­й­ня­те) — і ко­ло за­м­к­ну­ло­ся! Припус­каю, що но­ві се­па­ра­тис­т­сь­кі ру­хи ук­ра­їн­ців, яким не спо­д­об­а­є­ть­ся но­вий со­вок зі сто­ли­цею в Киє­ві, але під пов­ним мос­ков­сь­ким кон­т­ро­лем, бу­дуть ма­ти но­ві сміш­ні на­зви. При­на­гід­но про­по­ную на­зи­ва­ти цих се­па­ра­тис­тів за­со­юз­ни­ка­ми®. І це на­віть логіч­но: во­ни ж бо, на­пев­не, бу­дуть ви­ступа­ти за Єв­ро­пей­сь­кий Со­юз як про­ти­ва­гу Мос­к­ві. Ду­маю, що вся ця тер­мі­но­л­огія і її утво­рен­ня в май­бут­ньо­му бу­де пред­ме­том до­с­лі­джен­ня ок­ре­мої дис­цип­лі­ни — іс­то­рич­ної пси­хі­ат­рії.

Але по­верні­мо­ся до ме­мів.

Поч­ну з то­го, що «чер­во­нії лі­нії», «до­рож­ні кар­ти», вся­кі «век­то­ри» і на­віть роз­мо­ви про те, що «обʼ­єд­нує або розʼ­єд­нує Ук­ра­ї­ну» — це ні­які не ме­ми, а зви­чай­ні клі­ше, як пра­ви­ль­но зга­дав пан Ан­д­ру­хо­вич. І попу­ляр­ність цих клі­ше, які спо­чат­ку запус­ка­ють і роз­кручу­ють, а по­тім тупо по­вто­рю­ють, ґрун­ту­є­ть­ся на то­му, що ін­те­лек­ту­аль­ній біль­шос­ті лю­дей ду­же важ­ко фор­мулю­ва­ти свою ду­м­ку, особ­ли­во як­що її не­ма, але від­нос­но лег­ко зга­да­ти па­ру ко­лись по­чу­тих звуч­них фраз. Умін­ня зга­да­ти та­кі фра­зи, влас­не, ви­різ­ня­ють ук­ра­їн­сь­к­о­го ін­те­лек­ту­а­ла з по­між зви­чай­н­о­го лю­ду, в як­о­го від пи­ва­си­ка та го­ріл­ки мо­зок стає більш ву­зь­ко­спе­ці­а­лі­зо­ва­ним і па­мʼя­тає ли­ше про­с­ті сло­ва, іме­на та мар­ш­рут з ро­бо­ти до до­му. Ок­рім цьо­го, при­мі­тив­ні фра­зи і сло­во­спо­лучен­ня пра­цю­ють як мар­ке­ри, які, зпо­се­ред ук­ра­їн­сь­ких ін­те­лек­ту­а­лів, дозво­ля­ють лег­ко ві­д­різ­ни­ти по­рох­о­бо­та від зе­бі­ла, а пат­рі­о­та від ват­ни­ка.

Ме­ми — це зо­всім ин­ша шту­ка. В люд­сь­кій куль­ту­рі іс­ну­ють з дав­ніх ча­сів пев­ні на­ра­ти­ви, які від­по­ві­да­ють пев­ним ти­пам сто­сун­ків і си­ту­а­цій, що по­вто­рю­ю­ть­ся не ли­ше в жит­ті, але й в мис­тец­т­ві. Так от ме­мом ста­ли на­зи­ва­ти­ся ві­зу­аль­ні спо­со­би, які, за­вдя­ки сво­їй упіз­на­ва­нос­ті, дозво­ля­ють швид­ко і точ­но пе­ре­да­ти цей кон­текст. На­при­клад, ко­ли лю­ди­на зга­дує про ста­рі доб­рі ча­си і до­дає до цьо­го “Pepperidge Farm Remembers” — це є ви­ко­рис­тан­ня ме­ма, який дозво­ляє на­справ­ді пе­ре­да­ти ве­ли­ку кіль­кість ін­фор­ма­ції, що її до­во­лі склад­но ви­ра­зи­ти за до­по­м­о­гою ин­ших за­со­бів. Це вклю­чає нос­та­ль­гію за тим ча­сом, ус­відом­лен­ня то­го, що ро­ки ми­на­ють то­що. Мож­ли­во, ви­ко­рис­тан­ня ме­мів — це но­вий твор­чий жанр, як по­е­зія чи ка­ри­ка­ту­ра. А мо­же це та­кий твор­чий при­йом, що йо­го мож­на ви­ко­рис­то­ву­ва­ти в ба­га­тьох жан­рах. Мож­на зга­да­ти, що ана­л­оги то­го, що за­раз на­зи­ва­ють ме­ма­ми, вже дав­но ви­ко­рис­то­ву­ва­ли жи­во­пис­ці та ску­ль­п­то­ри, ко­ли на­д­а­ва­ли сво­їм пер­со­на­жам і си­ту­а­ці­ям пев­ні ат­ри­бу­ти, які дозво­ля­ли їх іден­ти­фі­ку­ва­ти. Ду­маю, мож­на знай­ти ме­ми і в лі­те­ра­ту­рі, про що пан Ан­д­ру­хо­вич має зна­ти кра­ще за ме­не. Вза­га­лі то, по-хо­ро­шо­му, це він має роз­по­ві­да­ти про но­ві куль­тур­ні яви­ща, а я — про чор­ні ді­ри та гра­ві­та­ці­й­ні хви­лі, але ма­є­мо те, що ма­є­мо... Ба­чи­те, як я іро­ніч­но за­сто­су­вав клі­ше — але це зно­ву не мем. А ось це мем:

Далі...