Юрій Андрухович позавчора видав черговий текст про те, як Україна гине через те, що український народ зробив неправильний вибір на користь нового преЗе!денета. Стороння людина, яка не знає нічого про хохляцький спосіб життя, прочитавши цей лемент, може подумати, що до вибору «31 березня, 21 квітня і 21 липня» Україна була сильна, незалежна і керувалася патріотами. А якщо така людина ще щось чула про так звану революцію гідности, головним фактичним здобутком якої було утвердження неписаного правила, що кримінальна відповідальність не розповсюджується на керівний бандитський клас, то може подумати, що лиха доля спіткала неньку — а винуваті в усьому меми.
Я, звісно, розумію, що перша частина про меми — це така наживка, щоб привабити читача. Але бісить мене те, що до викривлення понять в українському інформаційному просторі вже приєднався, свідомо чи несвідомо, ще й пан Андрухович. Цілком можливо, що несвідомо, бо споживання інформації з джерел, де кожне друге поняття викривлене аж до своєї протилежности, до добра не доводить. І це ніяке не перебільшення: українці вже давно звикли називати бандюків у формі правоохоронцями. А ось свіжий приклад: виявляється, тепер „донецькі сепаратисти“ виступають за обʼєднання ОРДЛО з Україною! Тобто спочатку московських окупантів і колабораціоністів стали називати сепаратистами, а тепер, коли, за новим планом Путіна©, ці маріонетки мають бути вживлені в політичне тіло України, вже пізно переназивати їх „уніяністами“ (слово „уніяти“ вже зайняте) — і коло замкнулося! Припускаю, що нові сепаратистські рухи українців, яким не сподобається новий совок зі столицею в Києві, але під повним московським контролем, будуть мати нові смішні назви. Принагідно пропоную називати цих сепаратистів засоюзниками®. І це навіть логічно: вони ж бо, напевне, будуть виступати за Європейський Союз як противагу Москві. Думаю, що вся ця термінологія і її утворення в майбутньому буде предметом дослідження окремої дисципліни — історичної психіатрії.
Але повернімося до мемів.
Почну з того, що «червонії лінії», «дорожні карти», всякі «вектори» і навіть розмови про те, що «обʼєднує або розʼєднує Україну» — це ніякі не меми, а звичайні кліше, як правильно згадав пан Андрухович. І популярність цих кліше, які спочатку запускають і розкручують, а потім тупо повторюють, ґрунтується на тому, що інтелектуальній більшості людей дуже важко формулювати свою думку, особливо якщо її нема, але відносно легко згадати пару колись почутих звучних фраз. Уміння згадати такі фрази, власне, вирізняють українського інтелектуала з поміж звичайного люду, в якого від пивасика та горілки мозок стає більш вузькоспеціалізованим і памʼятає лише прості слова, імена та маршрут з роботи до дому. Окрім цього, примітивні фрази і словосполучення працюють як маркери, які, зпосеред українських інтелектуалів, дозволяють легко відрізнити порохобота від зебіла, а патріота від ватника.
Меми — це зовсім инша штука. В людській культурі існують з давніх часів певні наративи, які відповідають певним типам стосунків і ситуацій, що повторюються не лише в житті, але й в мистецтві. Так от мемом стали називатися візуальні способи, які, завдяки своїй упізнаваності, дозволяють швидко і точно передати цей контекст. Наприклад, коли людина згадує про старі добрі часи і додає до цього “Pepperidge Farm Remembers” — це є використання мема, який дозволяє насправді передати велику кількість інформації, що її доволі складно виразити за допомогою инших засобів. Це включає ностальгію за тим часом, усвідомлення того, що роки минають тощо. Можливо, використання мемів — це новий творчий жанр, як поезія чи карикатура. А може це такий творчий прийом, що його можна використовувати в багатьох жанрах. Можна згадати, що аналоги того, що зараз називають мемами, вже давно використовували живописці та скульптори, коли надавали своїм персонажам і ситуаціям певні атрибути, які дозволяли їх ідентифікувати. Думаю, можна знайти меми і в літературі, про що пан Андрухович має знати краще за мене. Взагалі то, по-хорошому, це він має розповідати про нові культурні явища, а я — про чорні діри та гравітаційні хвилі, але маємо те, що маємо... Бачите, як я іронічно застосував кліше — але це знову не мем. А ось це мем:
Я, звісно, розумію, що перша частина про меми — це така наживка, щоб привабити читача. Але бісить мене те, що до викривлення понять в українському інформаційному просторі вже приєднався, свідомо чи несвідомо, ще й пан Андрухович. Цілком можливо, що несвідомо, бо споживання інформації з джерел, де кожне друге поняття викривлене аж до своєї протилежности, до добра не доводить. І це ніяке не перебільшення: українці вже давно звикли називати бандюків у формі правоохоронцями. А ось свіжий приклад: виявляється, тепер „донецькі сепаратисти“ виступають за обʼєднання ОРДЛО з Україною! Тобто спочатку московських окупантів і колабораціоністів стали називати сепаратистами, а тепер, коли, за новим планом Путіна©, ці маріонетки мають бути вживлені в політичне тіло України, вже пізно переназивати їх „уніяністами“ (слово „уніяти“ вже зайняте) — і коло замкнулося! Припускаю, що нові сепаратистські рухи українців, яким не сподобається новий совок зі столицею в Києві, але під повним московським контролем, будуть мати нові смішні назви. Принагідно пропоную називати цих сепаратистів засоюзниками®. І це навіть логічно: вони ж бо, напевне, будуть виступати за Європейський Союз як противагу Москві. Думаю, що вся ця термінологія і її утворення в майбутньому буде предметом дослідження окремої дисципліни — історичної психіатрії.
Але повернімося до мемів.
Почну з того, що «червонії лінії», «дорожні карти», всякі «вектори» і навіть розмови про те, що «обʼєднує або розʼєднує Україну» — це ніякі не меми, а звичайні кліше, як правильно згадав пан Андрухович. І популярність цих кліше, які спочатку запускають і розкручують, а потім тупо повторюють, ґрунтується на тому, що інтелектуальній більшості людей дуже важко формулювати свою думку, особливо якщо її нема, але відносно легко згадати пару колись почутих звучних фраз. Уміння згадати такі фрази, власне, вирізняють українського інтелектуала з поміж звичайного люду, в якого від пивасика та горілки мозок стає більш вузькоспеціалізованим і памʼятає лише прості слова, імена та маршрут з роботи до дому. Окрім цього, примітивні фрази і словосполучення працюють як маркери, які, зпосеред українських інтелектуалів, дозволяють легко відрізнити порохобота від зебіла, а патріота від ватника.
Меми — це зовсім инша штука. В людській культурі існують з давніх часів певні наративи, які відповідають певним типам стосунків і ситуацій, що повторюються не лише в житті, але й в мистецтві. Так от мемом стали називатися візуальні способи, які, завдяки своїй упізнаваності, дозволяють швидко і точно передати цей контекст. Наприклад, коли людина згадує про старі добрі часи і додає до цього “Pepperidge Farm Remembers” — це є використання мема, який дозволяє насправді передати велику кількість інформації, що її доволі складно виразити за допомогою инших засобів. Це включає ностальгію за тим часом, усвідомлення того, що роки минають тощо. Можливо, використання мемів — це новий творчий жанр, як поезія чи карикатура. А може це такий творчий прийом, що його можна використовувати в багатьох жанрах. Можна згадати, що аналоги того, що зараз називають мемами, вже давно використовували живописці та скульптори, коли надавали своїм персонажам і ситуаціям певні атрибути, які дозволяли їх ідентифікувати. Думаю, можна знайти меми і в літературі, про що пан Андрухович має знати краще за мене. Взагалі то, по-хорошому, це він має розповідати про нові культурні явища, а я — про чорні діри та гравітаційні хвилі, але маємо те, що маємо... Бачите, як я іронічно застосував кліше — але це знову не мем. А ось це мем:
Нема коментарів
Дописати коментар