Про самоспалення

Сь­о­год­ні ви­пов­ню­є­ть­ся 30 ро­ків від дня са­мо­спа­лен­ня Ге­роя Ук­ра­ї­ни Олек­си Гір­ни­ка на знак про­те­с­ту про­ти ра­дян­сь­кої окупа­ції. По­при те, що вчи­нок, без­пе­реч­но, ге­ро­їч­ний, я вва­жаю, що це не ме­тод бо­ро­ть­би про­ти зло­чин­н­о­го ре­жи­му. З окупа­ці­єю слід бо­ро­ти­ся зі зброєю в ру­ках, так са­мо, як до бан­ди­тів, які по­ва­жа­ють тіль­ки си­лу, слід за­сто­со­ву­ва­ти си­лу. І як­би він під­па­лив при­най­м­ні од­н­о­го пар­ті­й­н­о­го ро­біт­ни­ка, бу­ло б на­ба­га­то біль­ше ко­рис­ті, то­му що ця сво­ло­та, яка зна­хаб­ніла від своєї без­кар­нос­ти, по­ча­ла б хоч тро­хи бо­я­ти­ся на­род­н­о­го гні­ву. А страх — це прак­тич­но єди­не по­чут­тя, на яке здат­ні по­ки­дь­ки!

Далі...