Суспільне повітря

Пан Андрій дивується, як мені не набридають покидьки. А я не уявляю, як таке можна пропустити. Це ж просто поезія в прозі! Особливо мені сподобалося про повітря. І я зробив відкриття! Відкриття причини поразки світової революції. Причина поразки в тому, що ніхто не контролює повітря, яке належить суспільству, що звичайно уособлюють найкращі його представники! І якщо в куркулів можна відібрати націоналізувати землю, у буржуїв — «заводи, газети й пароходи», а в мільярдерів — гроші (перед тим, як поставити до стінки), то повітрям всякі саботажники та вороги народу можуть користуватися нахаляву!

Инша справа була б, якби в кожного начальника перевіреного товариша був такий краник, який перекривав би кисень ворогам! Ну, тобто окремий краник для кожного потенційного ворога — на той випадок, якщо саботувати захоче... І нормувати їм постачання кисню! От тоді світова революція точно перемогла би! Так і уявляю розпорядження про особливий порядок постачання кисню членам ЦК і їхнім сім'ям! Антиутопія вийшла б не гірша за 1984!

А другий висновок, який я зробив, стосується всіх тих, кому пощастило жити за межами Російської Федерації — най ніколи не буде фальсифікована історія її, окрім як в інтересах її! Висновок випливає з того, що комунофашизм є єдиною реальною опозицією в цій країні. Тому любімо режим Путіна-Медведєва-Білої Тари і бажаймо йому многая літа!

Далі...

Текіла

Коли я приїхав у Ґвадалахару, мені сором'язливо сказали, що дивитися тут нема чого. Це не Ме­хі­ко — провінція. Але в результаті я ледь встиг за тиждень оглянути найцікавіше... А в суботу мене повезли в знамените місто Текіла. Власне, про місто я не знав, але про напій чув. Цей напій назвали на честь міста, де його почали виробляти. Текілою називається тільки напій, вироблений в певному реґіоні з правильним кліматом і застереженими авторськими правами...

В самому місті багато магазинів, де продають текілу. І навіть дають продегустувати. Як годиться: з лаймом і сіллю. Вона мені дуже не сподобалася. А потім я взнав, що це вони так знущаються з туристів, тому що нормальну текілу так не п'ють! Нормальну текілу я спробував на дегустації безпосередньо на заводі — набагато смачніша! Її п'ють так: спочатку тримають у роті, потім треба набрати повітря в груди і проковтнути. На видих можна відчути післясмак, який залежить від типу текіли. Роблять текілу, витримуючи у діжках, подібно до того, як виробляють коньяк. Також роблять “білу” текілу — без особливого смаку. Її п'ють, як горілку, залпом. Втім, хорошу горілку теж залпом не п'ють. Отаке...

«Текільським експресом» я не їздив, але за розповідями я зрозумів, що виходити з нього особливого сенсу нема — там наливають усю дорогу.  Хіба що комусь цікаво побачити процес виробництва текіли... Нічого особливого в ньому нема. Та я мав змогу скуштувати саму аґаву — дуже непогано. На смак схоже на мед, тільки доводиться обсмоктувати тверді волокна. А ще з текіли роблять коктейль «Маргарита» — він мені сподобався найбільше...

Далі...

Комунофашизм без прикрас

В чому специфіка комунофашизму? Чим відрізняється він принципово від усіх инших видів фашизму? Дамо слово самим комунофашистам.

На мой взгляд, за наличие миллиардов долларов надо человека расстреливать, а не в космос возить.

arvi

І розгорнуто:

Ну не может быть у одного человека миллиарда.
Это должно означать, что он создал товаров или услуг на миллиард.
Физически невозможно.

asocio

З контексту ясно навіть і про кого йде мова. А мова йде зовсім не про російських мільярдерів, які свої мільярди нажили, грабуючи російський народ! Мова йде, наприклад, про Чарльза Сімоні, який є одним із засновників Microsoft. Його комунофашисти хочуть розстріляти просто за те, що він має мільярд. Обґрунтовується це тим, що студент-соціолог asocio не може створити товарів і послуг на мільярд. А значить ніхто не може! Правда логічно?

Особливої пікантности додає той факт, що ймовірність того, що автори цитат користувалися і користуються продукцією Microsoft, практично дорівнює одиниці. Иншими словами, вони хочуть розстріляти людину саме за те, що вона створила корисну продукцію, якою користуються ці самі розстрілювачі!

Це, на мою думку, є головною відмінністю комунофашизму від усіх инших видів фашизму. Звичайний фашизм ґрунтується на бажанні нікчем винищити инших нікчем, які відрізняються від них кольором шкіри, або релігійними переконаннями, або просто пикою не вийшли. Комунофашизм є особливим! Комунофашисти бажають винищувати найкращих людей. Найпрацелюбніших, найталановитіших — тих, які приносять найбільше користі суспільству. В тому числі самим комунофашистам.

Чи треба пояснювати, що після розстрілу мільярдерів вони почнуть розстрілювати мільйонерів? Потім — власників автомобілів. А там і до “куркулів” дійде... Головне — роздати зброю нікчемам і невдахам і дозволити їм стріляти “буржуїв” — тобто всіх успішних людей. Історична справедливість тут полягає в тому, що шарикови, в решті решт, завжди дістаються до швондерів. Але “буржуям” від того не легше...

Далі...

Мексика

Коли я приїхав у Ґвадалахару і побачив у центрі чисті прямі вулиці, в мене стався невеличкий культурний шок після Бразилії. Але остаточно я переконався, що Мексика цивілізованіша країна, коли мені запропонували каву не з пластикових стаканчиків, а з пінопластових. Звичайно, околиці мексиканських міст мало відрізняються від околиць бразильських, але принаймні мексиканці намагаються не будувати вулиці на схилах...

Комп'ютерні клуби в Ґвадалахарі мене вразили особливо. Всі комп'ютери стоять екранами до стіни, а робоче місце обмежене перегродками. Так що не зазирнеш на екран сусіда. Я вже був подумав, що це всюди так, але вже в Тлакепаке (це поряд з Ґвадалахарою), а також і в Мехіко, приватність уже не ґарантована. Схоже, що в Ґвадалахарі живуть дуже сором'язливі люди, або ж мені просто пощастило з сервісом...

Ще мексиканці навчилися “поводитися з туристами”. Це означає, що иноді чіпляються дуже нав'язливо (особливо ті, хто перепродає сувеніри вдвічі дорожче, ніж у кіоску поряд). І до бразильської привітности та ввічливости вони явно не дотягують, хоч у цілому, на мою думку, досить милі люди. Крім того, в мене склалося враження, що расово-соціяльні проблеми в мексиканців не стоять так гостро, як у бразилійців. Місцеві індіанці не живуть у трущобах, а розподілені між усіма суспільними шарами, в тому числі викладають в університетах.

Не знаю, чи лишилося в індіанців щось від древньої ацтецької цивілізації, проте деяку культурну автентичність вони явно мають. Порівняно з бразилійцями, звичайно. Так індіанські танці посеред Мехіко-Теночтітлана, хоч і влаштовуються явно для туристів, але недвозначно натякають, хто в країні господар. Освічені верстви індіанців намагаються зберегти культурну неперервність. Наприклад, мені розказали про традицію називати дітей індіанськими іменами на додачу (а може вже й замість?) до звичайних християнських. Отож мене не здивувало, що дуже багато станцій метра, особливо в центрі, носять індіанські назви. Втім, у Бразилії теж багато індіанських топонімів — назв, значення яких більшість бразильців уже не знає...

Окремо слід розказати історію про те, як я міняв гроші. Знаючи, що гіршого курсу, ніж у Бразилії, мені ніде не запропонують, я поміняв трошки, розраховуючи доміняти в Мексиці. Мені слід було звернути увагу на те, що Мексика не є країною, куди бразильці часто їздять. Це було ясно вже з того, що в моєму улюбленому Ельдорадо, мексиканські песи мені продати відмовилися... Через це в Мексиці у тих поодиноких пунктах обміну, які працюють з реалами, мені пропонували просто грабіжницький курс, хоч єври та фунти, не кажучи вже про долари (навіть австралійські), міняють нормально чи не на кожному кроці... Але я знайшов місце — підозрюю що це єдине місце в Мексиці! І там мені поміняли реали за вищим курсом, ніж у Бразилії! В аеропорті Мехіко...

Далі...