Виявляється, що передавати на письмі букву і як м'яку и (тобто ьи) — не зовсім правильно. Ще не так давно і пом'якшувала приголосну не завжди. Наприклад, у слові ніжність перша н пом'якшувалася, а друга — ні! Для позначення цього в позаминулому столітті навіть пропонувалося писати нїжність для поначення пом'якшення. Проте зараз, на скільки я розумію, ці звуки вже не розрізняються (принаймні я не можу). Це одночасно є ілюстрацією впливу правопису на мовлення, а також того факту, що ї — це саме йі, а не йи. Подібне явище відбувається також з и на початку слова. Після 70 років написання і, ми майже перестали розрізняти цей звук, хоч його ще й можна почути — досить порівняти вимову словосполучення з інформацією та з иншим.
Слід зауважити, що, оскільки для і та и зручно використовувати різні латинські літери, в транслітерації можна було б легко позначати пом'якшення (якщо воно є) буквою і за допомогою м'якого знака: ьі. Але це може бути цікавим хіба що для мовознавців.
В цьому контексті, думаю, цікаво буде згадати класифікацію голосних у португальській мові — там голосівок значно більше. А класифікують їх за ступенем закритости: є відкрита голосна a, яка вимовляється відкритим ротом, і є закриті голосні u та i, при вимові яких губи складають відповідно вертикально і горизонтально. Між a та u є два звуки: ó (подібний до українського о) і ô (який ближче до у) — останній є чимось середнім між о й у, але чуємо ми його звичайно як у. Так São Paulo ми вимовляємо, як Сан-Паулу, хоча останній звук насправді ô.
Букви ó й ô — це абсолютно окремі букви, які бразильці розрізняють на слух. Більше того, є слова, які відрізняються тільки отим значком над o: наприклад, avô (дідусь) і avó (бабуся). Те саме з иншою закритою голосною i, яка утворює послідовність a-é-ê-i. Причому é читається як е, а ê читається звичайно як щось середнє між е й и. До того ж, ступінь закритости ê може бути різним: від têm (мають), де навіть бразильці вже не відрізняють закриту e від відкритої в слові tem (має), до porquê (чому), де практично чується и! Таким чином, українські літери теж можна класифікувати за такою ж схемою: у-о-а-е-и-і. Плюс, звичайно, всі вони, окрім и, можуть бути йотованими...
Слід зауважити, що, оскільки для і та и зручно використовувати різні латинські літери, в транслітерації можна було б легко позначати пом'якшення (якщо воно є) буквою і за допомогою м'якого знака: ьі. Але це може бути цікавим хіба що для мовознавців.
В цьому контексті, думаю, цікаво буде згадати класифікацію голосних у португальській мові — там голосівок значно більше. А класифікують їх за ступенем закритости: є відкрита голосна a, яка вимовляється відкритим ротом, і є закриті голосні u та i, при вимові яких губи складають відповідно вертикально і горизонтально. Між a та u є два звуки: ó (подібний до українського о) і ô (який ближче до у) — останній є чимось середнім між о й у, але чуємо ми його звичайно як у. Так São Paulo ми вимовляємо, як Сан-Паулу, хоча останній звук насправді ô.
Букви ó й ô — це абсолютно окремі букви, які бразильці розрізняють на слух. Більше того, є слова, які відрізняються тільки отим значком над o: наприклад, avô (дідусь) і avó (бабуся). Те саме з иншою закритою голосною i, яка утворює послідовність a-é-ê-i. Причому é читається як е, а ê читається звичайно як щось середнє між е й и. До того ж, ступінь закритости ê може бути різним: від têm (мають), де навіть бразильці вже не відрізняють закриту e від відкритої в слові tem (має), до porquê (чому), де практично чується и! Таким чином, українські літери теж можна класифікувати за такою ж схемою: у-о-а-е-и-і. Плюс, звичайно, всі вони, окрім и, можуть бути йотованими...
Нема коментарів
Дописати коментар