День незалежности

Не можу не прокоментувати нарікання на те, що злі сили не дають бідним українцям святкувати день незалежности. Я вважаю, що це абсолютно правильно і логічно. Цілком очевидно, що якщо окупаційна адміністрація дозволяє святкувати незалежність, то це лише демонструє її слабкість. Ну а народ населення нарешті обрало собі справжніх хазяйственніків, які тепер міцно триматимуть всіх за хазяйство. Саме цього населення прагнуло всі роки так званої незалежности і нарешті здобуло. Уявлялося, щоправда, все це трошки инакше, але це є специфікою історичної справедливости, яка нарешті восторжествувала.

Що стосується незалежности, то за останні 30 років вона в України була кілька годин. Точно не скажу скільки, але їх можна полічити за архівними даними: початок незалежности був, коли було проголошено постанову про підняття жовто-синього прапора, а закінчилася вона зразу після того, як Кравчук розпорядився при цьому червоний прапор не знімати. Він сам потім хвалився цим по телевізору і практично нікого це не хвилювало та й не хвилює. Так що і святкувати, відверто кажучи, нічого.

Ну а людей, для яких незалежність — не порожній звук, таких людей буквально одиниці. Та що там незалежність, якщо, повторюю: проти катування у в'язницях вийшло протестувати в Києві трохи більше 500 людей. За гроші можна найняти ще кілька тисяч, щоб протестували проти ув'язнення головної опозиціонерки. А на людей, які протестують за власною ініціативою, — я впевнений — сусіди пальцями тикають. І біля скроні крутять — мовляв, усі люди як люди, а цей щось із себе строїть. Усі, значить, не в ногу крокують, а він в ногу...

І незалежности Україна не має вже давно не тому, що злі сили зі сходу чи заходу її не дають і силоміць тримають народ у кайданах, а тому, що ця незалежність потрібна такій маргінальній меншості, що її можна побачити хіба що під мікроскопом. Можна, звичайно, втішати себе тим, що кращих винищили за століття окупації, але факт лишається фактом — населенню не потрібна свобода, незалежність, права і тому подібна фігня. Їм потрібен хазяїн, суворий, але справедливий, який би не дуже сильно бив, щоб драв не більше трьох шкур за раз, а ще иноді підкидав трошки халявної гречки. Ну, і красти не дуже заважав, звичайно. Ідеальна ситуація — це коли дозволено красти тобі, але не дозволено в тебе самого — це і є українська національна ідея. Недосяжна, але цілком реальна...

Вона і працює!

Далі...

Країна можливостей

Користуючись нагодою, хочу висловити підтримку всенародно обраному президенту Уркаїни. Це справді країна можливостей! Я не маю багато прикладів для порівняння, тому розкажу про Бразилію. Якби Вітя Янукович народився в цій країні, то максимум, що йому світило б у житті, — це стати головним охоронцем у крупного наркоторгівця й охороняти його від поліції на бронетехніці. Життя, мабуть, захопливе, але не дуже довге. А Україна — це справді країна можливостей: ну де ще урка з інтелектом йолкі може посісти найвищу посаду в країні? А згадайте про діточок! У деяких варварських країнах їм доводиться тяжко працювати попри високу посаду батьків. А скільки нероб живе в комфортних умовах, ще й мають хліб і до хліба! Бразилія такої можливости надати не може, а от Україна — легко.

Проте є й деякі дрібні недоліки. Наприклад, середня зарплатня в Україні виявляється меншою за мінімальну в Бразилії. Але ж усім надати можливості неможливо! Думаю, через це кожна країна і визначається з пріоритетами. В Україні, очевидно, пріоритетом є бандити, пройдисвіти і нероби. І саме вони мають в Україні такі можливості, яких у них не було б ніде в світі. Ну а людям, які хочуть чесно працювати, доводиться виїжджати за кордон — туди де є можливості для цього. Кожному своє...

Далі...

Українська класика

Продовжуючи тему поезії, хочеться звернутися до класичних творів української літератури. Як на мене, прекрасна ініціатива FEMEN з озвучкою віршів

Франка

Лесі Українки

і Шевченка

Сподіваюся, вони продовжуватимуть плекання української культури і озвучать усі основні твори шкільної програми. Упевнений, що ефект буде значно кращим, ніж від усіх заходів міністерства освіти разом узятих.
Україна не бордель! Слава Україні!

Далі...

Суд

Усе в історії повторюється двічі: як трагедія та як фарс —

так казав філософ Карл Маркс.

Як відомо, класика на наших землях лишається винятково актуальною. Багато віршів Шевченка сприймаються сьогодні як цілком сучасні. Але, що стосується актуальних подій, думаю, якраз час звернутися до вірша тридцятих років, який я і спробував адаптувати:

Мєнти і журналісти...
Ми в задушній залі.
Судійський стіл.
Сталь прокурорських фраз:
— Отож, на скільки ви
Нас намахали
Із формулою для
Ціни на газ?
І злість в очах
Майнула та й загасла,
Підсудні вже не заперечують
провин:
— Так, я відрізав голову
Гонгадзе,
І це зробив я
сам-один...
— Ми гроші витрачали із бюджету,
На підкуп, фальшування
І брехню! —
Луценко,
Пукач,
Тимошенко,
Так кажуть справедливому суду.
Тоді зникають раптом риси
Їхніх облич людських на мить —
Потворні,
Диявольські
Мармизи
Перед собою бачиш мимохіть.

Далі...

Бідна Йуля

Основная проблема демократии в том, что быдло и электорат — одно и то же.

(совкова народна мудрість)

Коли я дивлюсь на камеру, в якій утримують Тимошенко, я уявляю собі навіть не камери для простого люду, а звичайні палати у звичайних лікарнях. У минулому році я мав «задоволення» зайти в онкологічне відділення обласної лікарні імені Мечникова. Там змушені жити люди, яких ні в чому не звинувачують. Просто вони мали нещастя захворіти, а грошей не вкрали. Не знаю, як їх там лікують, але житлові умови в лікарні набагато гірші ніж у камері, в якій сидітиме Вона, — там не те що євроремонту з телевізором, а навіть окремого туалету нема. Щоправда мобіли у хворих не відбирають поки що...

Висновок перший: навіть будучи в опалі, «еліта» лишається «елітою», і камери в них лишаються елітні. Ну, а з того, що журналісти на цей факт навіть уваги не звертають, я роблю другий висновок: до таких феодальних порядків уже звикли і нічого дивного в цьому не бачать.

Отже, в Україні вже остаточно склалося кастове суспільство. Є «еліта», яка живе в одній країні зі своїми школами, лікарнями, тюрмами, а є бидло (уже без лапок), для якого все це окремо. Учора бандюки спробували застосувати до представниці еліти підхід у суді, з яким стикається кожен, хто мав необережність потрапити до рук так званих українських правоохоронних органів. При цьому тюрма лишилася елітною. Але вже це є причиною для протестів!

І я щось не пригадую ніяких масових протестів проти точно такого ж підходу до людини не з «еліти», яка за надуманими звинуваченнями, на відміну від Йулі, в кращому випадку відправляється в СІЗО, де її тримають в умовах, що можна порівняти хіба що з умовами транспортування рабів до Америки. Це, повторюю, якщо пощастить, бо можуть і закатувати...

Проте в Києві, наприклад, такий підхід до бидла хвилює трохи більше ніж 500 осіб. Зате в акції на захист бідної Йулі, напевне, візьме участь набагато більше народу. Тобто методом прямої дії народ показує своє позитивне ставлення до кастового підходу. Думаю, це означає, що час уже прикріпляти до землі...

Далі...

Класифікація людей

Усіх людей можна розділити на дві групи залежно від їхнього ставлення до права людини розпоряджатися собою та результатами своєї праці. Перша група людей вважає, що людина має безумовне право на це. Обґрунтовують це право по-різному. Наприклад тим, що Бог створив усіх людей рівними, а значить не можна дозволити одним людям розпоряджатися иншими. Особисто мені ніякі обґрунтування не потрібні — мені досить того, що мені не подобається, коли хтось розпоряджається мною або моїми речами. Мені, звичайно, відомо, що існує багато людей, яким подобається, коли ними розпоряджаються. І я не заперечую проти того, щоб вони делеґували право розпоряджатися ними иншим людам. Але, очевидно, таке делеґування є одним з варіантів реалізації права розпоряджатися собою.

Очевидно також, що є друга група людей — людей, які не визнають безумовного права людини розпоряджатися собою і результатами своєї праці. Тут обґрунтувань є ще більше: починаючи від того, що всі люди є власністю одної богообраної (або втіленням Бога на землі), і закінчуючи тим, що деяких людей просто не визнають за людей. Не зайвим буде нагадати, що весь спектр ідеології другої групи людей широко розповсюджений сьогодні навіть у цивілізованих країнах Північної Америки та Західної Європи, не кажучи вже про варварські країни типу України. За приклад богообраної людини можна взяти Папу Римського, а прикладом групи людей, які не мають статусу людини практично в усіх країнах, є неповнолітні.

Така класифікація є простою і зрозумілою... лише першій групі людей. Безпомилковим визначенням людини з другої групи є не лише незгода, а практично повне несприйняття цієї класифікації. І в цьому нема нічого дивного. Спробуймо поглянути на світ з точки зору людини з другої групи.

Якщо людина не визнає безумовне право иншої людини розпоряджатися собою, це означає, що повинні існувати такі люди, які мають право розпоряджатися иншими людьми. Иноді, звичайно, декларуються потойбічні сутності, але, оскільки в реальному світі ми їх не спостерігаємо, все зводиться до людей, які тлумачать волю цих потойбічних істот. Як правило, людина другої групи відносить себе до категорії тих, хто має право розпоряджатися иншими людьми. Решта теж відносить, але не усвідомлює цього. Якщо людина, наприклад, вважає, що Римський Папа має право заборонити мені займатися проституцією, то це є ніщо инше, як спосіб розпорядитися мною.

Таким чином, всі люди з точки зору людей другої групи діляться на дві категорії: «свої» — ті, які можуть розпоряджатися иншими людьми, і «чужі» — ті, якими розпоряджаються «свої». «Чужі», в свою чергу, можуть класифікуватися в залежності від можливости розпоряджатися ними і небезпеки втратити таку можливість. Залежно від того, за яким принципом визначаються «свої», можна провести класифікацію ідеологій другої групи людей.

На крайньому полюсі знаходиться найпримітивніша ідеологія — сталінізм. Для типового сталініста «своїм» є тільки він сам. Навіть рідні батьки і власні діти відносяться до категорії «чужі». Сталініст живе в світі, де панує закон джунглів, а людина людині — вовк. Будучи наодинці зі зграєю вовків, сталіністи задля психологічного захисту вигадують собі напівміфічного вождя, який має захистити їх, перетворивши ворогів на порох лагєрную пиль. Иноді сталіністи збиваються в зграї, але, слід зауважити, що хоч портрет Вождя в них, як правило, однаковий, у кожного в голові свій сталін, який, в ідеалі, повинен розстріляти всю зграю, окрім, звісно, того, в чиїй голові сидить.

Ще одним простим прикладом є шайка бандитів. У них є «свої» (члени шайки) і «чужі» (лохи, яких можна і треба грабувати). На цьому простому прикладі легко зрозуміти, чому люди другої групи не сприймають класифікацію людей за їхнім ставленням до права людини розпоряджатися собою. Для бандита нема принципової відмінности між поліцією і великою конкуруючою шайкою: і ті й инші є «чужими» і дуже небезпечними для «своїх».

Точно так само соціалісти, для прикладу, не бачать принципової відмінности між, скажімо, фашистами, релігійними фундаменталістами і людьми з першої групи. Всі ці люди не вважають, що в багатих потрібно відняти «надлишки» і роздати бідним, а отже є для соціаліста «чужими».

Зпоміж усіх людей другої групи я хотів би виділити соціал-демократів, які мають не тільки найбільш складну, але й найбільш прийнятну ідеологію з точки зору людини з першої групи. По-перше, «своїми» соціал-демократи вважають усіх тих, хто розділяє їхню ідеологію. А по-друге, вони визнають можливість порушення права людини розпоряджатися собою лише за наперед визначеними за допомогою демократичної процедури правилами. Це означає, що за людьми з першої групи визнається право впливати на складання правил, які порушують право людини розпоряджатися собою, а отже, надається можливість зменшення шкоди від такої практики. Решта представників другої групи є прихильниками тоталітаризму в тій чи иншій формі і компроміс із ними має такий самий сенс, як компроміс зі зграєю голодних хижаків.

На щастя, народи, які живуть за принципами людей другої групи, дуже легко втрачають конкурентноспроможність, якщо взагалі її здобувають. Це є основним, історично доведеним аргументом на користь того, що такі принципи є протиприродними для людини. Тому в цивілізованих країнах більшість населення складають саме соціал-демократи. Думаю, що не помилюсь, якщо напишу, що за кількістю соціал-демократів Україну можна віднести до числа цивілізованих країн.

Наша проблема полягає в тому, що якщо в цивілізованих країнах на соціал-демократів мають вплив представники першої групи, то в Україні ці люди є абсолютно маргінальною групою. Натомість ми маємо величезну кількість бандитів, що й утворюють політичний спектр країни. Бандити демократично впроваджують бандитські норми в усі сфери життя, а соціал-демократи просто за означенням не можуть цьому опиратися.

Далі...