Сьогодні Василю Стусу виповнилося б 75 років. І досі, на 22 році від проголошення так званої незалежности України, його вбивць не покарано. Та більше — вони всім відомі і чудово почуваються серед народу, чийого найбільшого поета минулого століття вони закатували. На мою думку, одного цього факту досить, щоб поставити діагноз українському народу — повна відсутність найменшої самоповаги.
Тому коли я чую балачки деяких покидьків про українських фашистів і нацистів, які «піднімають голову» в Україні, мені стає справді смішно. Насправді, в будь-якій, навіть найблагополучнішій країні завжди існують екстремісти, які розділяють ідеологію національної вищости. В усіх країнах є фашисти і є нацисти, в усіх, окрім однієї — України. Точніше нацисти в Україні існують, але всі вони є неукраїнськими нацистами. Довести це можна дуже легко.
Припустімо в Україні є хоч один справжній нацист, чи взагалі будь-який націонал-екстреміст. Невже можна повірити, щоб він дозволив би жити, скажімо, пану Меведчуку? За цей час ми б побачили принаймні замахи на його життя! Він би просто не міг почуватися в безпеці в Україні, якби там мешкала не те що б пара десятків українських «нацистів і неофашистів», а принаймні радикальних патріотів! Але їх справді нема. Жодного!
Проте я вважаю, що така аномалія не може існувати вічно. Думаю, історична справедливість, яка зараз торжествує над українським народом, повернеться незабаром своїм обличчям і до окупантів та колабораціоністів. І коли це станеться, я переконаний, що ніякого цивілізованого прибалтійського підходу до вирішення цієї проблеми в Україні не буде. Тому що суспільство люмпенів на таке просто не здатне.
Зате воно цілком може організуватися для иншого. Наприклад, для зразкового суду Лінча над кількома найбільш одіозними особами і членами їхніх родин. Або навіть просто першими, до кого доберуться. І головне: за відсутности системи правосуддя звірячі розправи над їхніми рідними, і особливо діточками, — це, на мою думку, не тільки необхідна, але й неминуча частина сценарію...
Тому коли я чую балачки деяких покидьків про українських фашистів і нацистів, які «піднімають голову» в Україні, мені стає справді смішно. Насправді, в будь-якій, навіть найблагополучнішій країні завжди існують екстремісти, які розділяють ідеологію національної вищости. В усіх країнах є фашисти і є нацисти, в усіх, окрім однієї — України. Точніше нацисти в Україні існують, але всі вони є неукраїнськими нацистами. Довести це можна дуже легко.
Припустімо в Україні є хоч один справжній нацист, чи взагалі будь-який націонал-екстреміст. Невже можна повірити, щоб він дозволив би жити, скажімо, пану Меведчуку? За цей час ми б побачили принаймні замахи на його життя! Він би просто не міг почуватися в безпеці в Україні, якби там мешкала не те що б пара десятків українських «нацистів і неофашистів», а принаймні радикальних патріотів! Але їх справді нема. Жодного!
Зате воно цілком може організуватися для иншого. Наприклад, для зразкового суду Лінча над кількома найбільш одіозними особами і членами їхніх родин. Або навіть просто першими, до кого доберуться. І головне: за відсутности системи правосуддя звірячі розправи над їхніми рідними, і особливо діточками, — це, на мою думку, не тільки необхідна, але й неминуча частина сценарію...
Нема коментарів
Дописати коментар