Часто доводиться чути, що комуністична ідея сама по собі хороша, але, на жаль, її реалізація була не найкращою. Коли люди таке кажуть, то не замислюються, як таке могло статися. Що не спроба реалізації “хорошої” ідеї — а виходить черговий антилюдський режим... Я думаю, варто пояснити суть комуністичних ідей, щоб їх людиноненависницька направленість стала очевидною. На жаль, на сортах лайна я знаюся погано, тому деякі тези можуть бути не точними. Але, сподіваюся, це не надто сильно ускладнить їхнє розуміння.
Комуністичні ідеї беруть свій початок від ідей Карла Маркса, який намагався описати індустріяльний виробничий процес. Він вважав продуктивним фактором працю робітника, який створює додаткову вартість кінцевої продукції. А спостерігав от що: буржуй-фабрикант наймав пролетарів-робітників працювати на його устаткуванні, платив їм мало, а собі привласнював результати їхньої праці. Такий стан стали називати експлуатацією робочої сили найманих робітників, проти якої боряться всі без винятку комуністи. У ті часи картина виглядала таким чином:
В цій теорії є несуттєва помилка, на яку вказують всі прихильники вільного ринку в суперечці з комуністами. Навіть якщо вважати працю єдиним виробничим фактором, необхідно врахувати, що для створення фабрики та устаткування необхідна праця. Виключення цієї праці з розгляду автоматично спотворює картину. Фабрика перетворюється на кайдани, в які заковані раби-пролетарі, тоді як цілком очевидно, що вона теж є виробничим фактором, необхідним для виробництва. Без фабрики, робітникам просто не буде де працювати і створювати додаткову вартість.
Чому ця помилка є несуттєвою? Уявімо, що робітники, приходячи на роботу, приносять з собою свої власні засоби виробництва. Чи зникне при цьому “експлуатація”? Очевидно, що ні. Людина, яка організовує робочий процес, закупляє сировину, платить робітникам зарплатню, звичайно ж, буде привласнювати собі кінцевий продукт.
І цей процес не є уявним — приклад легко знайти. Кожен може запросити робітників, щоб вони зробили ремонт у вашій квартирі за допомогою інструментів, які належать їм. Вони отримають за це зарплатню, а власник квартири — додаткову вартість, оскільки тепер він має можливість продати свою квартиру дорожче, ніж вона коштувала до ремонту. Демагогія комуністів при розгляді даного прикладу полягає в тому, що коли ремонт квартири робиться для власних потреб, це не є експлуатацією. Експлуатацією ремонт є тоді, коли квартира потім продається за більшу ціну, наче робітникам, які робили ремонт, не все одно, що робить господар із квартирою після закінчення робіт.
Коли ж і ким насправді створюється додаткова вартість? На наведеному вище прикладі легко зрозуміти, що квартира з ремонтом покриє видатки на ремонт тоді, коли такий ремонт буде доцільним та ефективним з точки зору покупця. Простіше кажучи, якщо ремонт цієї квартири у цей спосіб буде потрібною справою. Таким чином, приходимо до висновку що додаткова вартість існує завдяки приватній ініціативі
Ця ідея була дуже зручною для більшовицьких бандитів з огяду на те, що засобами виробництва можна оголосити будь-що — від крупного заводу до кухонного ножа. Таким чином комуністична ідеологія на практиці продемонструвала свою бандитську сутність, яка полягає в тому, щоб відібрати в людини її майно.
Будь-який вид комуністичної ідеології полягає в тому, щоб відібрати ту чи иншу частку заробленою людиною майна. А далі — закінчує типовий більшовик Шаріков — поділити. Парадокс полягає в тому, що ця типово рабовласницька ідея обґрунтовується унеможливленням експлуатації робітника!
Як звичайно критикують цей підхід? Опоненти комуністів починають казати про обмеження свободи, на що комуністи просто за Фройдом відповідають, що заборона вбивати людей — це теж обмеження свободи. Мовляв, обмеження права власности робиться для унеможливлення експлуатації робітників. Але суть полягає в тому, що експлуатація робітників буває тільки тоді, коли виробництво організовано ефективно. Якщо виробництво організовано неефективно, додаткової вартости не буде, а отже, не буде й експлуатації. Саме тому комуністична практика полягає в організації неефективного виробництва.
Є, очевидно, инший спосіб позбутися приватної власности — перейти до спільної власности. Тобто до життя (або тільки роботи) в комуні (кооперативі). Проте, наскільки мені відомо, такий спосіб господарювання не дуже розповсюджений, хоча саме цих люде правильно було б називати комуністами. Але прикол в тому, що комуністи в комуні не живуть і не працюють, хоч це і не заборонено, — самим не цікаво! Вони боряться за владу для того, щоб усіх змусити жити в комуні, яка в такому випадку автоматично перетворюється в барак із рабами, що прагнуть звідти втекти...
Таким чином, стає очевидно, що комуністична ідеологія має на меті тотальне насилля для внеможливлення приватної ініціативи. Механізм такого насилля вже придумано — це держава, причому держава тоталітарна. Вона зобов'язана бути тоталітарною, тому що повинна регулювати приватні відносини. Вона має зазирнути в кожну домівку, щоб перевірити, чи нема там експлуатації!
Для обґрунтування права держави на таке, необхідно визнати пріоритетність держави над особою. Більше того, інтересами особи необхідно постійно нехтувати задля реалізації державної мети. Тому така держава не може не бути фашистською. Сталінський режим — це не випадковість, а закономірний розвиток комуністичних ідей. Саме тому всі комуністичні держави перетворюються на сталінські концентраційні табори!
Як уже було сказано, засобом виробництва може бути будь-що. Тому цілком логічною метою комуністів є відмова від приватної власности взагалі. Очевидно, що якщо робітник у сталінському бараку має небагато мотивів для роботи, то в “світлому майбутньому” без приватної власности таких мотивів буде ще менше.
Саме для цього комуністи, як і всі инші фашисти, прагнуть створити нову людину. Людину без егоїзму, без ініціативи, без власности — взагалі без усього того, що називається особистістю. Фактично, все, що робитиме така людина, — працюватиме на суспільство. Таке суспільство вже існує в природі — це суспільство мурах. Таких собі біомеханізмів, кожен з яких формально є окремим організмом, але, фактично, є частиною одного організму — мурашника.
Як створюється така людина — теж відомо. За допомогою “комуністичного виховання”. Тобто коли подавляється всяка індивідуальність та ініціативність, а ті, хто не задовольняє ці вимоги, рано чи пізно опиняються в ГУЛАГу. Проте реальність є такою, що комуністичним суспільствам доводилося конкурувати з некомуністичними. А конкурувати без ініціативи вони не могли. Тому ініціативні люди, які добровільно погоджувалися з комуністичною ідеологією, яка (нагадую) бореться проти ініціативи, тобто, простіше кажучи, дводумні покидьки висувалися для керування такими державами-таборами. Ці покидьки займалися регламентацією всіх сфер життя, а також розподілом результатів рабської праці. Завдяки цьому, вони жили відносно добре, і саме про це життя мріють новітні ініціативні пропагандисти комуністичних ідей. Розумний пропагандист комунофашизму сам не вірить у досяжність комуністичних ідеалів. Він бореться тільки за право розподіляти чуже майно...
Протиприродна ідея
Комуністичні ідеї беруть свій початок від ідей Карла Маркса, який намагався описати індустріяльний виробничий процес. Він вважав продуктивним фактором працю робітника, який створює додаткову вартість кінцевої продукції. А спостерігав от що: буржуй-фабрикант наймав пролетарів-робітників працювати на його устаткуванні, платив їм мало, а собі привласнював результати їхньої праці. Такий стан стали називати експлуатацією робочої сили найманих робітників, проти якої боряться всі без винятку комуністи. У ті часи картина виглядала таким чином:
- Фабрикант мав монопольні права на засоби виробництва (на фабрику і на устаткування).
- Робітник змушений був найматися на роботу на умовах фабриканта або померти від голоду.
- Оскільки фабрикант мінімізував видатки, робітник отримував найгірші можливі (найдешевші для фабриканта) умови праці та найменшу можливу заробітню платню.
В цій теорії є несуттєва помилка, на яку вказують всі прихильники вільного ринку в суперечці з комуністами. Навіть якщо вважати працю єдиним виробничим фактором, необхідно врахувати, що для створення фабрики та устаткування необхідна праця. Виключення цієї праці з розгляду автоматично спотворює картину. Фабрика перетворюється на кайдани, в які заковані раби-пролетарі, тоді як цілком очевидно, що вона теж є виробничим фактором, необхідним для виробництва. Без фабрики, робітникам просто не буде де працювати і створювати додаткову вартість.
Чому ця помилка є несуттєвою? Уявімо, що робітники, приходячи на роботу, приносять з собою свої власні засоби виробництва. Чи зникне при цьому “експлуатація”? Очевидно, що ні. Людина, яка організовує робочий процес, закупляє сировину, платить робітникам зарплатню, звичайно ж, буде привласнювати собі кінцевий продукт.
І цей процес не є уявним — приклад легко знайти. Кожен може запросити робітників, щоб вони зробили ремонт у вашій квартирі за допомогою інструментів, які належать їм. Вони отримають за це зарплатню, а власник квартири — додаткову вартість, оскільки тепер він має можливість продати свою квартиру дорожче, ніж вона коштувала до ремонту. Демагогія комуністів при розгляді даного прикладу полягає в тому, що коли ремонт квартири робиться для власних потреб, це не є експлуатацією. Експлуатацією ремонт є тоді, коли квартира потім продається за більшу ціну, наче робітникам, які робили ремонт, не все одно, що робить господар із квартирою після закінчення робіт.
Коли ж і ким насправді створюється додаткова вартість? На наведеному вище прикладі легко зрозуміти, що квартира з ремонтом покриє видатки на ремонт тоді, коли такий ремонт буде доцільним та ефективним з точки зору покупця. Простіше кажучи, якщо ремонт цієї квартири у цей спосіб буде потрібною справою. Таким чином, приходимо до висновку що додаткова вартість існує завдяки приватній ініціативі
- коли виробництво є доцільним;
- якщо організація виробництва є ефективною.
Бандитська практика
Ідеї Маркса були логічно розвинені та вперше застосовані на практиці бандою більшовиків на чолі зі всесвітньо відомим терористом В. І. Ульяновим, якого в народі також називають «дєдушка Лєнін». Яким був розвиток цих ідей? Передусім, Маркс не придумав кому передати власність на засоби виробництва. Більшовицька банда це питання вирішила просто — передати у власність державі. А оскільки керування державою було узурповане цією бандою, фактично, вся приватна власність переходила в їхні руки. Другою проблемою був механізм передачі права власности. Як справедливо зазначив дєдушка Лєнін, труп якого виставено в якості головного експонату на Червоній Площі, ніхто добровільно засоби виробництва не віддасть — їх треба відібрати силою.Ця ідея була дуже зручною для більшовицьких бандитів з огяду на те, що засобами виробництва можна оголосити будь-що — від крупного заводу до кухонного ножа. Таким чином комуністична ідеологія на практиці продемонструвала свою бандитську сутність, яка полягає в тому, щоб відібрати в людини її майно.
Будь-який вид комуністичної ідеології полягає в тому, щоб відібрати ту чи иншу частку заробленою людиною майна. А далі — закінчує типовий більшовик Шаріков — поділити. Парадокс полягає в тому, що ця типово рабовласницька ідея обґрунтовується унеможливленням експлуатації робітника!
Як звичайно критикують цей підхід? Опоненти комуністів починають казати про обмеження свободи, на що комуністи просто за Фройдом відповідають, що заборона вбивати людей — це теж обмеження свободи. Мовляв, обмеження права власности робиться для унеможливлення експлуатації робітників. Але суть полягає в тому, що експлуатація робітників буває тільки тоді, коли виробництво організовано ефективно. Якщо виробництво організовано неефективно, додаткової вартости не буде, а отже, не буде й експлуатації. Саме тому комуністична практика полягає в організації неефективного виробництва.
Є, очевидно, инший спосіб позбутися приватної власности — перейти до спільної власности. Тобто до життя (або тільки роботи) в комуні (кооперативі). Проте, наскільки мені відомо, такий спосіб господарювання не дуже розповсюджений, хоча саме цих люде правильно було б називати комуністами. Але прикол в тому, що комуністи в комуні не живуть і не працюють, хоч це і не заборонено, — самим не цікаво! Вони боряться за владу для того, щоб усіх змусити жити в комуні, яка в такому випадку автоматично перетворюється в барак із рабами, що прагнуть звідти втекти...
Фашистська держава
Таким чином, стає очевидно, що комуністична ідеологія має на меті тотальне насилля для внеможливлення приватної ініціативи. Механізм такого насилля вже придумано — це держава, причому держава тоталітарна. Вона зобов'язана бути тоталітарною, тому що повинна регулювати приватні відносини. Вона має зазирнути в кожну домівку, щоб перевірити, чи нема там експлуатації!
Для обґрунтування права держави на таке, необхідно визнати пріоритетність держави над особою. Більше того, інтересами особи необхідно постійно нехтувати задля реалізації державної мети. Тому така держава не може не бути фашистською. Сталінський режим — це не випадковість, а закономірний розвиток комуністичних ідей. Саме тому всі комуністичні держави перетворюються на сталінські концентраційні табори!
Як уже було сказано, засобом виробництва може бути будь-що. Тому цілком логічною метою комуністів є відмова від приватної власности взагалі. Очевидно, що якщо робітник у сталінському бараку має небагато мотивів для роботи, то в “світлому майбутньому” без приватної власности таких мотивів буде ще менше.
Саме для цього комуністи, як і всі инші фашисти, прагнуть створити нову людину. Людину без егоїзму, без ініціативи, без власности — взагалі без усього того, що називається особистістю. Фактично, все, що робитиме така людина, — працюватиме на суспільство. Таке суспільство вже існує в природі — це суспільство мурах. Таких собі біомеханізмів, кожен з яких формально є окремим організмом, але, фактично, є частиною одного організму — мурашника.
Як створюється така людина — теж відомо. За допомогою “комуністичного виховання”. Тобто коли подавляється всяка індивідуальність та ініціативність, а ті, хто не задовольняє ці вимоги, рано чи пізно опиняються в ГУЛАГу. Проте реальність є такою, що комуністичним суспільствам доводилося конкурувати з некомуністичними. А конкурувати без ініціативи вони не могли. Тому ініціативні люди, які добровільно погоджувалися з комуністичною ідеологією, яка (нагадую) бореться проти ініціативи, тобто, простіше кажучи, дводумні покидьки висувалися для керування такими державами-таборами. Ці покидьки займалися регламентацією всіх сфер життя, а також розподілом результатів рабської праці. Завдяки цьому, вони жили відносно добре, і саме про це життя мріють новітні ініціативні пропагандисти комуністичних ідей. Розумний пропагандист комунофашизму сам не вірить у досяжність комуністичних ідеалів. Він бореться тільки за право розподіляти чуже майно...
