Що таке російська пропаганда

Хо­ча ук­ра­їн­ці на­зи­ва­ють ро­сі­йсь­кою про­па­ган­дою те, що про­па­ган­дою, влас­не, не є, справ­ж­ня ро­сі­йсь­ка про­па­ган­да від цьо­го не зни­кає. І сь­о­год­ні я роз­бе­ру для вас стат­тю відо­м­о­го в пев­них ко­лах ро­сі­йсь­к­о­го про­па­ган­дис­та Сер­гія Да­цю­ка, який на­зи­ває се­бе фі­ло­со­фом. Зна­ю­чи став­лен­ня ФС­Беш­ни­ків до ці­єї за­у­м­ної об­слу­ги, ду­маю, оде­ржує він за свою пра­цю не­ба­га­то. І ні­як­о­го прак­тич­н­о­го впли­ву не має. Але зад­ля ілюс­т­ра­ції то­го, що є про­па­ган­дою, пев­на ува­га до твор­чос­ти та­к­о­го ро­ду ді­я­чів, ду­маю, є ціл­ком до­реч­ною.

Са­ма мож­ли­вість мис­ли­ти є влас­не озна­кою са­мо­сті, яка від­бу­ла­ся, яка спро­мож­на, яка по­за ка­тас­т­ро­фою.

Не­за­леж­ність як ка­тас­т­ро­фа

"Ка­тас­т­ро­фа" (καταστροφή) з гре­ць­кої озна­чає: κατα – про­ти; στροφή – по­во­рот. Тоб­то ка­тас­т­ро­фа це по­во­рот про­ти то­го, що бу­ло до цьо­го.

По­чи­на­є­ть­ся вже не­п­ога­но, чи не так? Про­с­то по­с­та­ви­ти по­ряд не­за­леж­ність Ук­ра­ї­ни і ка­тас­т­ро­фу. Щоб ство­ри­ти асо­ці­а­цію. І пе­ре­клад з гре­ць­кої теж. Ну, що ж, ду­маю, тут до­реч­но зга­да­ти, що сло­во по­ле­мі­ка пе­ре­кла­да­є­ть­ся з гре­ць­кої як ві­й­на. А фі­ло­со­фія — як лю­бов до му­д­ро­с­ти, а не до пе­ре­с­ми­ку­ван­ня. То­му Сер­гія Да­цю­ка до­реч­ні­ше бу­ло б на­зва­ти не фі­ло­со­фом, а де­ма­г­о­гом, pardon my greek — на ві­й­ні як на ві­й­ні!

Ка­тас­т­ро­фа в якій-не­будь дії від­бу­ва­є­ть­ся то­ді, ко­ли ця дія пе­ре­тво­рю­є­ть­ся на свою про­ти­леж­ність.

При­чо­му за­зви­чай у ка­тас­т­ро­фу вкла­да­ють ще і ха­рак­тер сти­хі­й­нос­ті. Хо­ча ка­тас­т­ро­фа в люд­сь­ко­му сві­ті це зав­жди від­по­ві­даль­ність тих, хто пе­ре­жи­ває ка­тас­т­ро­фу.

З тих пір, як з'я­ви­ли­ся мис­лен­ня, во­ля і ві­ра, все, що від­бу­ва­є­ть­ся з лю­ди­ною, це ли­ше її від­по­ві­даль­ність. На­віть кос­міч­на ка­тас­т­ро­фа це від­по­ві­даль­ність люд­с­т­ва, а не при­ро­ди, про­ви­дін­ня, Бога чи тих, хто над на­ми.

Це ли­ше на пер­ший погляд зда­є­ть­ся зви­чай­ним гу­ма­ні­тар­ним сло­во­б­луд­дям. Але, на­справ­ді, тут по­вто­рю­є­ть­ся ос­нов­ний на­ра­тив ро­сі­йсь­кої про­па­ган­ди: жер­т­ва са­ма вин­на і не­се пов­ну від­по­ві­даль­ність за зло­чи­ни, що про­ти неї чи­нять мос­ков­сь­кі нелю­ди. І за кос­міч­ні ка­тас­т­ро­фи теж від­по­ві­даль­ні ми. І те, що Ве­ли­кий Ви­бух теж при­ду­мав ук­ра­ї­нець — ні­який не збіг! Цю ду­м­ку бу­де роз­вину­то да­лі...

В цьо­му сен­сі, ка­тас­т­ро­фа не­за­леж­нос­ті Ук­ра­ї­ни це по­во­рот лю­дей, що от­ри­ма­ли не­за­леж­ність, про­ти не­за­леж­нос­ті. Тоб­то Ук­ра­ї­на та ук­ра­їн­ці за 30 ро­ків не­за­леж­нос­ті не про­с­то втра­ти­ли не­за­леж­ність, а від­мо­ви­ли­ся від не­за­леж­нос­ті – по­вер­ну­ли­ся про­ти то­го, за що бо­ро­ли­ся їх пра­ді­ди, ді­ди та ба­ть­ки, зра­ди­ли са­мих се­бе і сво­їх пра­щу­рів.

Це типу пра­щу­ри здоб­у­ли не­за­леж­ність, а пра­вну­ки пога­ні© по­вер­ну­ли­ся про­ти неї! Тоб­то, ко­ли УР­СР пе­ре­йме­ну­ва­ли на так зва­ну не­за­леж­ну Ук­ра­ї­ну — це са­ме те, за що бо­ро­ли­ся Бан­де­ра й Са­гай­дач­ний (і, ма­буть, ви­бо­ро­ли), а без­успіш­ні спро­би ві­ді­йти від УР­СР до чо­гось, що хо­ча б на рів­ні ри­то­ри­ки схо­же на на­ці­о­наль­ну де­ржа­ву — це зра­да і від­мо­ва від не­за­леж­нос­ти. Як­що це не пе­ре­пи­су­ван­ня іс­то­рії, то що ж то­ді пе­ре­пи­су­ван­ня іс­то­рії?

Цей текст ско­рі­ше для на­щад­ків. Ни­ні у тек­с­ту ду­же ма­ло ад­ре­са­тів. Бо як­би у цьо­го тек­с­ту бу­ло до­сить ад­ре­са­тів, ка­тас­т­ро­фа не­за­леж­нос­ті би не від­бу­ла­ся.

О так, як­що в на­щад­ків бу­де ці­ка­вість до то­го, як пра­цю­ва­ла ро­сі­йсь­ка про­па­ган­да, то це їх точ­но за­ці­ка­вить!

Не­за­леж­ність як гео­по­лі­тич­на ка­тас­т­ро­фа

За­леж­ність Ук­ра­ї­ни від зов­ніш­нь­о­го управ­лін­ня бу­ла зафік­со­ва­на в Кон­с­ти­ту­ції дві­чі: у Ра­дян­сь­кій Кон­с­ти­ту­ції (Ук­ра­ї­на є ре­спуб­лі­ка у скла­ді СР­СР) та в ни­ні ді­ю­чій Кон­с­ти­ту­ції (ча­с­ти­на 5 стат­ті 85: "ви­зна­чен­ня за­сад внут­ріш­ньої і зов­ніш­ньої по­лі­ти­ки, ре­а­лі­за­ції стра­тегіч­н­о­го кур­су де­ржа­ви на на­бут­тя пов­но­прав­н­о­го член­с­т­ва Ук­ра­ї­ни в Єв­ро­пей­сь­ко­му Со­ю­зі та в Ор­га­ні­за­ції Пів­ніч­но­ат­лан­тич­н­о­го до­го­во­ру").

На­справ­ді не тре­ба бу­ти юрис­том, а до­сить уві­мк­ну­ти го­ло­ву, щоб зро­зу­мі­ти, що участь у над­де­ржав­них утво­рен­нях є до­ка­зом де­ржав­но­с­ти. І фор­маль­но іс­ну­ван­ня УР­СР у скла­ді СР­СР бу­ло юри­дич­ною під­ста­вою до її ви­хо­ду зі скла­ду цьо­го са­м­о­го СР­СР, ре­а­лі­зу­ю­чи су­вер­ні­тет Ук­ра­ї­ни, яка й бу­ла пр­о­го­ло­ше­на де­ржа­вою від іме­ні ук­ра­їн­сь­к­о­го на­ро­ду. Але ця брех­ня по­тріб­на бу­ла всь­о­го ли­ше, щоб по­с­та­ви­ти знак рів­но­с­ти між окупа­ці­й­ною ад­мі­ніс­т­ра­цію СР­СР і над­де­ржав­ни­ми ор­га­на­ми, що зʼя­ви­ли­ся б у ра­зі гі­по­те­тич­н­о­го член­с­т­ва Ук­ра­ї­ни в ЄС і NATO.

Ось чіт­ка юри­дич­на фік­са­ція ці­єї ка­тас­т­ро­фи, цьо­го по­во­ро­ту як про­ти­річ­чя.Кон­с­ти­ту­ція Ук­ра­ї­ни у пре­ам­бу­лі вка­зує на те, що ке­ру­є­ть­ся Ак­том пр­о­го­ло­шен­ня не­за­леж­нос­ті Ук­ра­ї­ни від 24 сер­п­ня 1991 ро­ку, який в свою чер­гу го­во­рить про зді­йс­нен­ня Де­кла­ра­ції про де­ржав­ний су­ве­ре­ні­тет Ук­ра­ї­ни від 16 лип­ня 1990 ро­ку, де в свою чер­гу на­пи­са­но: "Ук­ра­їн­сь­ка РСР уро­чис­то пр­о­го­ло­шує про свій на­мір ста­ти в май­бут­ньо­му по­с­ті­й­но не­й­т­раль­ною де­ржа­вою, яка не бе­ре учас­ті у ві­йсь­ко­вих бло­ках і до­три­му­є­ть­ся трьох не­ядер­них прин­ци­пів: не при­й­ма­ти, не ви­роб­ля­ти і не на­бу­ва­ти ядер­ної зброї". Тоб­то по­зи­ція Де­кла­ра­ції про ді­йс­ну не­за­леж­ність пря­мо і без­по­се­ред­ньо супе­ре­чить по­зи­ції ни­ніш­ньої Кон­с­ти­ту­ції, яка на неї по­си­ла­є­ть­ся.

А це відвер­те на­зи­ван­ня чор­н­о­го бі­лим. Не­за­леж­ність — це мож­ли­вість змі­ни­ти своє по­пе­ред­нє рі­шен­ня, зо­кре­ма про не­й­т­раль­ний ста­тус, участь у ві­йсь­ко­вих бло­ках, ядер­ну зброю, особ­ли­во, як­що змі­ни­ли­ся об­с­та­ви­ни спів­іс­ну­ван­ня з од­ним аг­ре­сив­ним су­сідом. А от від­мо­ва від пе­регля­ду по­пе­ред­ніх де­кла­ра­цій і є за­леж­ність. У да­но­му ви­пад­ку за­леж­ність бу­ла б аб­со­лют­но ко­міч­ною — від пи­са­н­о­го ак­ту про де­кла­ра­цію на­мі­рів.

<сар­казм>Чорт за­би­рай, ви­яв­ля­є­ть­ся, Ро­сі­йсь­ка Фе­де­ра­ція втра­ти­ла свою не­за­леж­ність, фак­тич­но від­мо­вив­шись від неї, ко­ли бру­таль­но по­ру­ши­ла Бу­да­пеш­т­сь­кий Ме­мо­ран­дум! Я би по­ре­к­о­мен­ду­вав па­ну Да­цю­ку на­пи­са­ти їм про це — це ж сер­йо­з­на спра­ва!</сар­казм>

Ще од­на чіт­ка фік­са­ція ці­єї ка­тас­т­ро­фи, яка по­ка­зує зни­щ­ен­ня ос­но­ви су­ве­ре­ні­те­ту як та­к­о­го. Де­кла­ра­ція про де­ржав­ний су­ве­ре­ні­тет Ук­ра­ї­ни та­кож міс­тить по­ло­жен­ня про еко­но­міч­ну са­мо­сті­й­ність Ук­ра­ї­ни: "Зем­ля, її на­д­ра, по­віт­ря­ний про­с­тір, вод­ні та ін­ші при­род­ні ре­сур­си, які зна­хо­дя­ть­ся в ме­жах те­ри­то­рії Ук­ра­їн­сь­кої РСР, при­род­ні ре­сур­си її кон­ти­нен­таль­н­о­го ше­ль­фу та ви­ключ­ної (мор­сь­кої) еко­но­міч­ної зо­ни, ве­сь еко­но­міч­ний і на­у­ко­во-те­х­ніч­ний по­тен­ці­ал, що ство­ре­ний на те­ри­то­рії Ук­ра­ї­ни, є влас­ніс­тю її на­ро­ду, ма­те­рі­аль­ною ос­но­вою су­ве­ре­ні­те­ту Ре­спуб­лі­ки і ви­ко­рис­то­ву­ю­ть­ся з метою за­без­пе­чен­ня ма­те­рі­аль­них і ду­хов­них по­треб її гро­ма­дян."

Цьо­му по­ло­жен­ню фак­тич­но супе­ре­чить За­кон про ри­нок зем­лі, який пе­ре­тво­рює еко­но­міч­ну ос­но­ву су­ве­ре­ні­те­ту на рин­ко­вий то­вар.

Хі­ба що з точ­ки зо­ру ра­ди­каль­них мар­к­сис­тів. Вла­да та­ких пре­крас­них кра­їн як Пів­ніч­на Ко­рея, Ве­не­су­е­ла, Та­д­жи­кис­тан, Ку­ба та Кон­ґо не дозво­ляє іс­ну­ван­ня (легаль­н­о­го) рин­ку зем­лі, оче­вид­но, са­ме з цих мір­ку­вань! Реш­та кра­їн сві­ту успіш­но ре­а­лі­зує свій су­ве­ре­ні­тет над те­ри­то­рі­єю, дозво­ля­ю­чи іс­ну­ван­ня та­к­о­го рин­ку. Мож­на, звіс­но, кри­ти­ку­ва­ти за­кон, а та­кож суспі­ль­но-по­лі­тич­ні ре­а­лії, в яких йо­го при­й­ня­то й бу­де за­сто­со­ва­но, але ж мо­ва тут зо­всім не про це. Тут мо­ва про те, що як­що зем­ля ма­ти­ме госпо­да­рів, то ці госпо­да­рі мо­жуть не так лег­ко від­да­ти її зе­ле­ним чо­ло­віч­кам — са­ме це най­біль­ше хвилює мос­к­во­сь­ких за­гар­б­ни­ків і їх­ніх по­сі­пак. Хо­ча ні, най­біль­ше їх хвилює зброя в ру­ках ук­ра­їн­ців і пра­во­вий за­хист мож­ли­во­с­тей її за­сто­со­ву­ва­ти про­ти на­пад­ни­ків, але це по­ки що, на жаль, не­ак­ту­аль­но.

Все це зви­чай­но зна­ють ук­ра­їн­сь­кі юрис­ти, ук­ра­їн­сь­кі по­лі­ти­ки, ук­ра­їн­сь­кі чи­нов­ни­ки, біль­шість на­ці­о­нал-пат­рі­о­тів. Але во­ни не­х­ту­ють ци­ми про­ти­річ­чя­ми.

Зви­чай­но зна­ють! І не не­х­ту­ють, а зо­всім на­в­па­ки: по­всяк­час га­ла­су­ють про них — бо ж мос­ков­сь­ке фі­нан­су­ван­ня всіх цих пре­крас­них лю­дей не при­пи­ня­є­ть­ся ні на день!

Мо­ва на­віть не йде про втра­ту ча­с­ти­ни те­ри­то­рій Ук­ра­ї­ни від окупа­ції Ро­сії. Мо­ва йде про свідо­му від­мо­ву від "ос­но­ви су­ве­ре­ні­те­ту" та від­мо­ву від гео­по­лі­тич­ної не­за­леж­нос­ті.

Авжеж, втра­та те­ри­то­рій від окупа­ції — це не ці­ка­во об­го­во­рю­ва­ти! Це ж бо ста­ло­ся са­мо со­бою, не­свідо­мо...

Ка­тас­т­ро­фа не­за­леж­нос­ті у то­му, що піс­ля од­ні­єї за­леж­нос­ті (від Ро­сії) ук­ра­їн­ці свідо­мо об­ра­ли ін­шу за­леж­ність (від За­хо­ду), пуб­ліч­но це зафік­су­ва­ли в Кон­с­ти­ту­ції і ще й са­мі се­бе пе­ре­ко­на­ли, що бу­ти ра­бом це не­ми­нуча до­ля, і го­лов­не це ви­гід­но об­ра­ти со­бі ра­бо­влас­ни­ка.

Фік­су­є­мо: є дві за­леж­нос­ти, од­на й дру­га. Прак­тич­но рів­но­цін­ні. Од­на за­леж­ність — при якій ук­ра­їн­ців тупо ви­ни­щу­ють го­ло­дом, ко­лек­ти­ві­за­ці­єю, де­пор­та­ці­я­ми і то­му по­діб­ною брат­ньою по­лі­ти­кою чер­гу­ван­ня відвер­т­о­го ге­но­ци­ду й нег­лас­н­о­го упо­с­лі­джен­ня за на­ці­о­наль­ною озна­кою. Дру­га за­леж­ність — це ко­ли за­хід­ні ін­с­ти­ту­ції да­ють гро­ші на те, щоб хоч тро­хи пе­ре­тво­ри­ти ад­мі­ніс­т­ра­тив­но-ре­пре­сив­ні ор­га­ни УР­СР на щось по­діб­не до де­ржав­них ін­с­ти­ту­цій. У від­по­відь во­ни от­ри­му­ють чор­ну не­вдяч­ність від за­ду­ре­н­о­го на­ро­ду та імі­та­цію від­по­від­них реформ від так зва­ної ук­ра­їн­сь­кої вла­ди. Але гро­ші все од­но да­ють! Ось та­кий він, за­хід­ний ра­бо­влас­ник!

Тра­ге­дія ук­ра­їн­ців у то­му, що во­ни вже вдру­ге в іс­то­рії не­реф­лек­сив­но і без стра­тегіч­н­о­го ос­мис­лен­ня по­вто­рю­ють од­ну і ту ж са­му дур­ни­цю. І са­ме це без­ду­м­не по­вто­рен­ня ті­єї ж са­мої дур­ни­ці пе­ре­тво­рює тра­ге­дію на ка­тас­т­ро­фу. Як з Богда­ном Хме­ль­ни­ць­ким ук­ра­їн­ці йшли від ра­бо­влас­ни­ка По­ль­щі до ра­бо­влас­ни­ка Ро­сії, так і в кін­ці XX сто­літ­тя ук­ра­їн­ці йшли від ра­бо­влас­ни­ка Ро­сії до ко­лек­тив­н­о­го ра­бо­влас­ни­ка За­хо­ду.

Про­с­то на­со­ло­джу­ю­ся ці­єю де­ма­г­огі­єю. Як­би я був іс­то­ри­ком, по­лі­то­л­о­гом, або на­віть фі­ло­л­о­гом, я б за док­тор­сь­ку сів. Кож­не сло­во — як му­зи­ка. Мож­на ок­ре­мий роз­діл ди­сер­та­ції при­свя­чу­ва­ти з розʼ­яс­нен­ня­ми чо­му це брех­ня і пе­ре­с­ми­ку­ван­ня.

Ка­тас­т­ро­фа на­віть не в то­му, що це від­бу­ло­ся аб­со­лют­но легаль­но і офі­ці­й­но.

Ка­тас­т­ро­фа у то­му, що це не об­го­во­рю­є­ть­ся, не ана­лі­зу­є­ть­ся. Це за­мов­чу­є­ть­ся чи вза­га­лі ви­прав­до­ву­є­ть­ся. Ви­хо­дить так: на­в­чи ра­ба та дай йому сво­бо­ду во­лі, і він доб­ро­ві­ль­но обе­ре раб­с­т­во з пе­ре­кон­ли­вою ар­гу­мен­та­ці­єю ви­бо­ру.

Так, це прав­да: до об­го­во­рен­ня ці­єї ма­яч­ні ук­ра­їн­сь­кий дис­курс ще не до­ко­тив­ся. Але, за­вдя­ки па­ну Да­цю­ку, є на­д­ія, що і це дне бу­де про­би­то!

Тоб­то мо­ва йде не про­с­то про ка­тас­т­ро­фу гео­по­лі­тич­ної не­за­леж­нос­ті де­ржа­ви Ук­ра­ї­на. Мо­ва йде про ког­ні­тив­ну та мен­таль­ну ка­тас­т­ро­фу ук­ра­їн­ців, які не здат­ні ус­відо­ми­ти, що з ни­ми від­бу­ва­є­ть­ся, як змі­ню­є­ть­ся їх са­мо­виз­на­чен­ня чи на­віть іден­тич­ність.

...І за­раз пан Да­цюк нам роз­по­вість усе не­об­хід­не про не­за­леж­ність, са­мо­виз­на­чен­ня та іден­тич­ність. Так, як нам тре­ба ро­зу­мі­ти ці сло­ва, щоб мос­ков­сь­ким окупан­там бу­ло зруч­ні­ше!

Мен­таль­на та етич­на ка­тас­т­ро­фа

У роз­па­ді-роз­ва­лі СР­СР бу­ла ли­ше од­на при­чи­на – від­мо­ва від мис­лен­ня ра­дян­сь­кої елі­ти. Як по­ка­зує до­свід Ки­таю, ко­му­нізм не є при­чи­ною не­вдач, як при­чи­ною не­вдач не є будь-яка фор­ма по­лі­тич­н­о­го прав­лін­ня, на­віть ав­то­ри­тар­на дик­та­ту­ра чи на­віть де­спо­тія.

Що? Про „бо­ро­ть­бу пра­ді­дів і ді­дів“ уже за­бу­то? Ли­ши­ла­ся од­на-єди­на при­чи­на, яка по­ля­гає в мис­лен­ні ра­дян­сь­кої елі­ти! Як ми ба­чи­мо, пан Да­цюк не ду­же ста­ра­є­ть­ся на­пи­са­ти звʼ­яз­ний текст. Він, оче­вид­но, роз­ра­хо­вує, що ти­по­вий ук­ра­їн­сь­кий гу­ман­та­рій, який до­чи­тає до цьо­го міс­ця, вже за­бу­де з чо­го все по­чи­на­ло­ся. Ну, не бу­ду йо­го су­ди­ти за це за­над­то су­во­ро — для цьо­го справ­ді є пев­ні під­ста­ви!

Ки­тай, за­ли­ша­ю­чись ко­му­но-со­ці­а­ліс­тич­ною кра­ї­ною, збе­рі­гав та роз­ви­вав стра­тегіч­не мис­лен­ня, то­му за­раз є фак­тич­но сві­то­вим лі­де­ром за тем­па­ми роз­вит­ку та охоп­ніс­тю сфер роз­вит­ку. На від­мі­ну від СР­СР, де руй­ну­ван­ня ко­му­но-со­ці­а­ліз­му са­ме че­рез від­сут­ність мис­лен­ня при­зве­ло до роз­па­ду-роз­ва­лу на ре­спуб­лі­ки, але кож­на з яких са­ма по со­бі мис­лен­ня на на­бу­ла.

А те­пер фак­ти. Єди­не, що ли­ши­ло­ся в Ки­таї від „ко­му­но-со­ці­а­ліс­тич­н­о­го стра­тегіч­н­о­го мис­лен­ня“ — це про­від­на роль ко­му­ніс­тич­ної пар­тії. Як по­ка­зує до­свід Ки­таю, роз­ви­ва­ти рин­ко­ву еко­но­мі­ку при збе­ре­жен­ні то­та­лі­тар­ної дик­та­ту­ри мож­ли­во. Осо­бис­то я су­м­ні­ва­ю­ся, що та­к­о­го шти­бу стра­тегія є при­й­нят­ною для Ук­ра­ї­ни, але це ли­ше моя скром­на ду­м­ка. Я на зван­ня фі­ло­со­фа не пре­тен­дую!

Ли­ше вду­май­те­сь: як по­ст­ра­дян­сь­кі, так і за­хід­ні мис­ли­те­лі не ба­жа­ють ана­лі­зу­ва­ти, як так ста­ло­ся, що сві­то­вим лі­де­ром став Ки­тай, який в по­лі­тич­но­му жит­ті та в іде­о­л­огіч­но­му ба­чен­ні не від­мо­вив­ся від ко­му­ніз­му.

Ну, чо­му ж? Ба­жа­ють. І ана­лі­зу­ють. По­чи­на­ю­чи ще від Айн Ренд! Про­с­то во­ни не зна­ють про ко­му­нізм у Ки­таї, але то та­ке — не бу­де­мо їх су­ди­ти так су­во­ро за те, що во­ни не зна­ють про те, чо­го не­ма!

До ре­чі, ана­ліз там не ду­же дов­гий і склад­ний: роз­ви­не­ним ка­пі­та­ліс­тич­ним кра­ї­нам слід при­пи­ни­ти вже до­по­ма­га­ти від­бу­до­ву­ва­ти еко­но­мі­ку лю­до­же­рам, які мрі­ють їх зни­щи­ти. Біль­ше то­го, дозво­ли­ти і на­віть до­по­м­ог­ти лю­до­же­рам зжер­ти од­не од­н­о­го, як­що вже ви та­кі мʼя­кі й пух­нас­ті, що від­мов­ля­є­те­ся на­ве­с­ти там лад за до­по­м­о­гою гру­бої си­ли, — це доб­ре і мо­раль­но. А ро­би­ти на­в­па­ки — амо­раль­но! Крап­ка.

Від­так для роз­вит­ку спі­ль­но­ти важ­ли­ва не так іде­о­л­огія, як її про­ду­ма­ність та по­с­ті­й­на транс­фор­ма­ція в мис­лен­ні. То­му прин­ци­по­вим для роз­вит­ку є мис­лен­ня, а не якась ідея.

Тут, на мою ду­м­ку, скон­цен­т­ро­ва­но всю де­ст­рук­тив­ну суть про­па­ган­ди: па­но­ве, не за­й­май­те­ся іде­о­л­огі­єю, за­й­май­те­ся мис­лен­ням і транс­фор­ма­ці­єю — са­ме це важ­ли­во, а не „якась ідея“! А ідеї тим ча­сом вам під­ки­да­ти­муть ва­ші во­р­оги!

Са­ма від­мо­ва від не­за­леж­нос­ті від­бу­ла­ся у та­кий спо­сіб, що не ус­відомлю­є­ть­ся, не реф­лек­су­є­ть­ся і за­пе­ре­чу­є­ть­ся. 22 січ­ня на день Со­бор­нос­ті ми не зна­є­мо, що влас­не свят­ку­ва­ти, бо Со­бор­ність як ідея зни­щ­е­на. А 24 сер­п­ня на день Не­за­леж­нос­ті ми ні­би зна­є­мо, що свят­ку­ва­ти, але по­ми­ля­є­мось, що тут є що свят­ку­ва­ти.

Так, зафік­су­є­мо: со­бор­ність як ідея зни­щ­е­на, а що­до то­го, якаю має бу­ти не­за­леж­ність ми по­ми­ля­є­мо­ся! Чо­му? А то­му що...

В са­мій сво­їй су­ті не­за­леж­ність це бу­ла ідея пога­на і не­до­ду­ма­на. Мог­ла ж бу­ти об­ра­на ідея су­ве­ре­ні­те­ту, са­мо­сті­й­нос­ті або ж на­віть ідеї ве­ли­ких на­ра­ти­вів – ци­ві­лі­за­ції, ім­пе­рії, люд­с­т­ва, кос­міч­нос­ті. Не­за­леж­ність це "сво­бо­да від". В ідеї не­за­леж­нос­ті не­має уяв­лен­ня ані "сво­бо­ди для", ані "сво­бо­ди вза­га­лі".

Отак! Ач ро­зі­г­на­ли­ся хох­ли зі своєю са­мо­сті­й­н­с­тю! Про ци­ві­лі­за­цію, ім­пе­рію, кос­міч­ність тре­ба бу­ло ду­ма­ти! Мос­ков­сь­ку, звіс­но ж, — але да­лі про це ще бу­де...

З фі­ло­соф­сь­кої точ­ки зо­ру є пи­тан­ня: чи іс­нує вза­га­лі не­за­леж­ність у со­ці­аль­но­му сві­ті? Але так в 1991 ро­ці ні­хто пи­тан­ня не ста­вив, бо ма­лась на ува­зі аб­со­лют­но кон­к­рет­на не­за­леж­ність – від ССР­СР-Ро­сії. Не­за­леж­ність ви­яви­ла­ся не­зді­йс­нен­ною: на­віть піс­ля 6 ро­ків ві­й­ни Ук­ра­ї­на сут­тє­во за­леж­на від Ро­сії еко­но­міч­но і те­х­но­л­огіч­но.

Звер­ніть ува­гу, мо­ва йде не про те, що про­б­ле­ма в то­му, що Ук­ра­ї­на ли­ши­ла­ся за­леж­ною. Про­б­ле­ма в то­му, що не­за­леж­ність від на­шо­го всь­о­го, Рас­сі­ю­ш­кі, є про­с­то не­зді­йс­нен­ною! На­віть ду­ма­ти про це не вар­то! А про що ду­ма­ти вар­то? А от про що:

Вод­но­час ідея не­за­леж­нос­ті не бу­ла уза­галь­не­на, тоб­то на не­за­леж­ність від За­хо­ду во­на не по­ши­ри­ла­ся. Біль­ше то­го, не­за­леж­ність від Ро­сії бу­ла аг­ре­сив­но пе­ре­не­се­на все­ре­ди­ну Ук­ра­ї­ни. Як ска­зав Ана­то­лій Яки­мен­ко: "не­за­леж­ність це від­сі­чен­ня чу­ж­о­го, а не при­й­нят­ті ін­ш­о­го". Тоб­то ка­тас­т­ро­фа не­за­леж­нос­ті це ка­тас­т­ро­фа мис­лен­ня, ка­тас­т­ро­фа во­лі без мис­лен­ня.

Ду­ма­ти слід ви­ключ­но про не­за­леж­ність від За­хо­ду. Про від­сі­чен­ня від чу­ж­о­го, а не про не­за­леж­ність від Мос­ков­щи­ни, яку за­хід­ні аґен­ти впли­ву все-та­ки аг­ре­сив­но пе­ре­не­с­ли все­ре­ди­ну Ук­ра­ї­ни, по­при всю відваж­ну бо­ро­ть­бу че­кіс­тів з ци­ми кля­ти­ми аг­ре­со­ра­ми!

Во­люн­та­риз­му в іс­то­рич­но­му пла­ні не­до­с­тат­ньо, бо во­ля без мис­лен­ня – ні­що. Чим склад­ні­ше уяв­лен­ня чи ба­жан­ня, тим слаб­ша і ко­рот­ша спря­мо­ва­на на нь­о­го во­ля. Са­ме то­му во­люн­та­ризм ви­тіс­няє мис­лен­ня і зни­щує реф­лек­сію. Мис­лен­ня пе­ре­да­є­ть­ся з по­ко­лін­ня в по­ко­лін­ня ду­же склад­ни­ми про­це­са­ми. А во­ля без мис­лен­ня пе­ре­да­є­ть­ся з по­ко­лін­ня в по­ко­лін­ня ду­же про­с­то – че­рез си­ль­ну емо­цію.

Я пе­ре­кла­ду: ко­ли мос­ков­сь­кі за­гар­б­ни­ки вби­ва­ли й роз­кур­кулю­ва­ли ва­ших пред­ків, ко­ли окупу­ва­ли ва­шу землю і вби­ли біль­ше де­ся­ти ти­сяч ва­ших спів­віт­чиз­ни­ків, мі­ль­йо­нам зла­ма­ли жит­тя, то си­ль­ні емо­ції що­до цьо­го — це ли­ше „во­ля без мис­лен­ня“! А тре­ба мис­ли­ти, і то мис­ли­ти пра­ви­ль­но: без брат­ньої ро­сі­йсь­кої до­по­м­оги ми всі за­ги­не­мо від аг­ре­сив­н­о­го За­хо­ду!

Ду­же дов­га бо­ро­ть­ба за не­за­леж­ність мо­же під­три­му­ва­ти­ся зде­біль­ш­о­го ре­сен­ти­мен­том. Йо­го пле­ка­ли Та­рас Шев­чен­ко, Іван Фран­ко, Ле­ся Ук­ра­їн­ка, Па­нас Мир­ний, Іван Кар­пен­ко-Ка­рий і т.д.

Фак­тич­но в Ук­ра­ї­ні бо­ро­ли­ся два ре­сен­ти­мен­ти: кла­со­вий та на­ці­о­наль­ний. При­чо­му кла­со­вий ре­сен­ти­мент ви­гля­дав на­віть більш уні­вер­саль­ним, бо міс­тив про­ле­тар­сь­кий ін­тер­на­ці­о­на­лізм, який доб­ре за­мі­щу­вав ро­сі­йсь­кий ім­пе­рі­а­лізм.

Та що там: він знач­но кра­щий! Адже він не є ан­ти­ро­сі­йсь­ким, а на­віть на­в­па­ки — та­кий ре­сен­ти­мент хай вже бу­де!

Ідеї на­ції та на­ці­о­на­ліз­му як фор­ми про­яву не­за­леж­нос­ті бу­ли ду­же об­ме­же­ни­ми: во­ни не ма­ють жод­н­о­го уні­вер­саль­н­о­го кон­тек­с­ту і пога­но єд­на­ють та ус­успі­ль­ню­ють, бо зво­дять все зреш­тою до ет­ніч­нос­ті та мов­ної ук­ра­ї­ні­за­ції, а та­кож супро­во­джу­ю­ть­ся не­аби­яким ре­сен­ти­мен­том.

Ду­же пога­но! Особ­ли­во як­що зва­жа­ти на те, що пе­ре­важ­на біль­шість кра­їн, на­віть тих, які утво­ре­ні в про­це­сі змі­шу­ван­ня різ­них на­ро­дів і ет­но­сів (пла­ви­ль­н­о­го кот­ла), на­сь­о­год­ні єд­на­ю­ть­ся спі­ль­ною мо­вою та спі­ль­ним суспі­ль­но-по­лі­тич­ним кон­тек­с­том. Са­ме цьо­го мос­ко­ви­ти і праг­нуть не допус­ти­ти на те­ри­то­рії Ук­ра­ї­ни!

Тоб­то пога­не або від­сут­нє мис­лен­ня при­во­дить до пога­них на­с­лід­ків. Спро­ба Ли­пин­сь­к­о­го про­ти­с­та­ви­ти свої ідеї ко­му­ніс­тич­ним, не бу­ла під­три­ма­на ук­ра­їн­сь­ки­ми ін­те­лек­ту­а­ла­ми, які про­дов­жи­ли пле­ка­ти на­ці­о­на­лізм, при­чо­му ще й у фор­мі лі­те­ра­ту­ри та слаб­ко ос­мис­ле­ної по­лі­тич­ної бо­ро­ть­би.

Про Ли­пи­нь­сь­к­о­го ні­ч­о­го не знаю, але зва­жа­ю­чи на те, хто йо­го рек­ла­мує... Ма­буть, чер­го­ва ва­рі­а­ція ідеї Ук­ра­ї­ни, як дру­гої, кра­щої Ро­сії — і роз­би­ра­ти­ся не хо­че­ть­ся!

На­ці­о­на­ліс­тич­ний ре­сен­ти­мен­таль­ний тренд Петлю­ри, що ви­ступив про­ти за­галь­н­огро­ма­дян­сь­к­о­го до­го­вір­н­о­го трен­ду Ско­ро­пад­сь­к­о­го, за­знав гео­по­лі­тич­ної по­раз­ки. Ор­ден ук­ра­їн­с­т­ва Ко­но­ва­ль­ця (ОУН), що знач­ним чи­ном про­дов­жу­вав за­галь­н­огро­ма­дян­сь­кий до­го­вір­ний тренд Ско­ро­пад­сь­к­о­го, че­рез по­лі­тич­не рей­дер­с­т­во та роз­кол з бо­ку Бан­де­ри, який від­но­вив на­ці­о­на­ліс­тич­ний ре­сен­ти­мен­таль­ний тренд Петлю­ри, че­рез від­сут­ність ос­мис­лен­ня за­знав не ли­ше по­лі­тич­ної, але і мо­раль­ної по­раз­ки.

Про­с­то пе­ре­ра­хо­ва­но ос­нов­ні ді­я­чі, які, влас­не, бо­ро­ли­ся за не­за­леж­ність, а не її імі­та­цію. Оче­вид­но, це пога­ні ді­я­чі, не ті ді­ди-пра­ді­ти, про яких йшло­ся на по­чат­ку. А які пра­ви­ль­ні, мож­на взна­ти? Ні, про це пан Да­цюк пи­са­ти не бу­де. Ма­буть, щоб не сі­я­ти сму­ту...

Спро­ба ук­ра­їн­сь­кої лі­те­ра­ту­ри пер­шої по­ло­ви­ни XX сто­літ­тя ві­ді­йти від ре­сен­ти­мен­ту за­вер­ши­ли­ся тра­ге­ді­єю – ук­ра­їн­сь­кі не­ре­сен­ти­мен­таль­ні лі­те­ра­то­ри бу­ли зни­щ­е­ні в СР­СР: це так зва­не роз­ст­рі­ля­не ві­д­ро­джен­ня.

Хо­ро­ший під­бір слів: „за­вер­ши­ло­ся тра­ге­ді­єю“, „бу­ли зни­щ­е­ні“ — па­сив­ний спо­сіб. „Так зва­не роз­ст­рі­ля­не ві­д­ро­джен­ня“ — це точ­но ре­сен­ти­мен­т­ний тер­мін — яс­но що так зва­ний! Це, на­га­дую, не про­с­то тра­ге­дія. Це зло­чин. За який ні­хто не те що не по­ніс по­ка­ран­ня, а на­віть не за­су­дже­ний! Ота­кий він, ук­ра­їн­сь­кий ре­сен­ти­мент, — за­бу­ли й пр­о­ба­чи­ли!

Ук­ра­їн­сь­ка "свідо­мість не­за­леж­нос­ті" ві­д­ро­джу­ва­ла­ся в дру­гій по­ло­ви­ні XX сто­літ­тя на ре­сен­ти­мен­ті, який став ос­но­во­по­лож­ним зно­ву че­рез лі­те­ра­ту­ру. Тоб­то Дзю­ба, Яво­рів­сь­кий, Драч про­с­то від­тво­ри­ли по­пе­ред­ній ре­сен­ти­мент.

Так, мит­ці-ко­ла­бо­ра­ці­о­ніс­ти, які пи­са­ли як доб­ре нам жи­ве­ть­ся в тюр­мі на­ро­дів у той час, ко­ли мор­ду­ва­ли Сту­са — во­ни від­тво­ри­ли! Ма­буть, са­ме то­му ук­ра­їн­сь­кий ре­сен­ти­мент є та­ким без­зу­бим. Але на­віть і без­зу­б­о­го ре­сен­ти­мен­ту мос­ков­сь­кі по­сі­па­ки бо­я­ть­ся, що ли­ше про нь­о­го й ве­дуть мо­ву! Ма­буть, це і є пра­ви­ль­не мис­лен­ня — не те, що якась там емо­ці­й­на во­ля! Тут сис­тем­ність!

Підо­зра-за­зд­рість-по­мс­та-не­на­висть в ук­ра­їн­сь­кій лі­те­ра­ту­рі на­ко­пи­чу­вав­ся і на­бу­ли кос­міч­н­о­го мас­ш­та­бу. Це справ­ж­ня тра­ге­дія ук­ра­їн­сь­кої лі­те­ра­ту­ри, яка про­дов­жує ні­ве­чи­ти ду­ші ді­тей та не­о­фі­тів.

Лі­те­ра­тур­ний ре­сен­ти­мент впли­нув на бо­ро­ть­бу за не­за­леж­ність. Але як­що бо­ро­тись за не­за­леж­ність мож­на на од­но­му ре­сен­ти­мен­ті, то для де­ржав­нос­ті тре­ба мис­лен­ня. І са­ме з мис­лен­ням бу­ла тра­ге­дія.

Так, точ­но, підвод­ка до то­го, що тре­ба все за­бу­ти і все пр­о­ба­чи­ти — аль­тер­на­ти­ви не­ма.

В 1990-ті ро­ки на по­чат­ку не­за­леж­нос­ті мож­на при­га­да­ти вжи­ва­ну то­ді фі­ло­соф­сь­ку іро­нію що­до на­ці­о­на­ліс­тич­н­о­го про­ек­ту Ук­ра­ї­ни: "хто­ніч­ний хто­нус хто­нує", тоб­то аб­со­лю­ти­за­ція, без­ду­м­на за­м­к­не­ність і пов­на ізо­ля­ція хто­ніч­н­о­го як то­таль­на не­за­леж­ність.

А мо­же то не іро­нія бу­ла — ні про це кра­ще й не ду­ма­ти! Адже всім відо­мо, що 1990-ті ро­ки в Ук­ра­ї­ні — це рай­сь­кі ча­си — ні­ч­о­го хто­ніч­н­о­го про­с­то за вік­ном — що ви! Зно­ву сар­казм — не мо­жу втри­ма­ти­ся!

По­ко­лін­ня 60-ни­ків, які от­ри­ма­ли де­ржа­вну не­за­леж­ність та на­ма­га­ли­ся роз­бу­до­ву­ва­ти де­ржа­ву за всі­ма тра­ди­ці­й­ни­ми на­прям­ка­ми, ви­яви­ли­ся стра­тегіч­но не­спро­мож­ни­ми че­рез тра­ди­ці­й­не не­х­ту­ван­ня мис­лен­ням зад­ля ре­сен­ти­мен­таль­ної во­лі.

А це вже пі­шла пря­ма брех­ня. Від­бу­ло­ся рів­но на­в­па­ки: по­ко­лін­ня 60-ни­ків, з яких ви­жи­ли най­більш без­зу­бі, пов­ніс­тю від­ки­ну­ло вся­кий ре­сен­ти­мент, при­й­ня­ли де­кла­ра­цію не­за­леж­нос­ти як до­вер­ше­ну ре­аль­ність і від­мо­ви­ли­ся від вла­ди на ко­ристь ко­му­но-біль­шо­ви­ць­ких окупан­тів під жов­но-си­нім пра­по­ром. Ось, як це ста­ло­ся на­справ­ді.

Вся но­віт­ня фі­ло­со­фія Ук­ра­ї­ни бу­ла ро­сі­йсь­ко­мов­ною. Фі­ло­со­фи Бул­га­ков С.М., Ше­с­тов, Бер­дя­єв, Шпет, Го­ло­сов­кер, які вчи­ли­ся у Ки­їв­сь­ко­му уні­вер­си­те­ті, на­ці­о­на­ліс­тич­ним про­ек­том бу­ли від­ки­ну­ті від ук­ра­їн­сь­к­о­го мис­лен­ня. Ук­ра­їн­сь­ка лі­те­ра­ту­ра про­дов­жу­ва­ла ви­ко­ну­ва­ти сві­т­огляд­ні та по­лі­тич­ні фун­к­ції, від­так як мис­лен­нє­во слаб­ка спри­чи­ни­ла ка­тас­т­ро­фу. Фі­ло­л­оги за­ве­ли Ук­ра­ї­ну на ма­нів­ці.

Ме­ні так по­д­об­а­є­ть­ся ця без­апе­ля­ці­й­ність! Але зверні­мо­ся до про­с­т­о­го фак­ту ре­аль­нос­ти, яка так за­ва­жає про­мо­с­ков­сь­ким на­ра­ти­вам. Се­ред фі­ло­со­фів, лі­те­ра­то­рів і мис­ли­те­лів но­віт­ньої епо­хи, що по­хо­дять з Ук­ра­ї­ни, най­більш відо­ми­ми в сві­ті є зо­всім не оті ро­сі­йсь­ко­мов­ні па­ни, при всій мо­їй по­ва­зі до них, а зо­всім ин­ші: Ле­о­по­льд фон За­хер-Ма­зох і Стан­іслав Лем. Що­прав­да пи­са­ли во­ни не­ро­сі­йсь­кою, то­му це не ра­ху­є­ть­ся! Адже всім відо­мо, що не важ­ли­во, якою мо­вою пи­ше справ­ж­ній ук­ра­ї­нець®, як­що це мо­ва ро­сі­йсь­ка© — не сар­казм! То­му брех­ня про „всю ро­сі­йсь­ко­мов­ну фі­ло­со­фію“ — це вже й не брех­ня, а ціл­ком нор­маль­ний дис­курс — оце вже сар­казм!

На по­чат­ку де­ржав­ної не­за­леж­нос­ті її твор­цям зда­ва­ло­ся ду­же вда­лою ду­м­кою: пе­ре­ве­с­ти енер­ге­ти­ку кла­со­вої підо­зри-за­зд­ро­с­ті-по­мс­ти-не­на­вис­ті у енер­ге­ти­ку на­ці­о­на­ліс­тич­ної підо­зри-за­зд­ро­с­ті-по­мс­ти-не­на­вис­ті – без будь-як­о­го мас­ш­таб­н­о­го мис­лен­ня. Ані пер­ший, ані дру­гий Май­да­ни не змі­ни­ли цю си­ту­а­цію.

Так, кла­со­ва підо­зра в окупо­ва­ній де­кла­со­ва­ній кра­ї­ні, де па­нів­ним кла­сом бу­ли окупан­ти та ко­ла­бо­ра­ці­о­ніс­ти — це страш­на си­ла! Як же її не­вмі­ло ви­ко­рис­та­ли без мас­ш­таб­н­о­го мис­лен­ня. От як­би мис­ли­ли мас­ш­таб­но, то­ді, ма­буть, зро­зу­мі­ли, що єди­ним ви­хо­дом є збе­ре­жен­ня онов­ле­н­о­го Со­вє­ць­о­го Со­ю­зу, ну, або, при­най­м­ні, вхо­джен­ня Мит­н­о­го Со­ю­зу — са­ме за це на­справ­ді сто­яв Май­дан! При­най­м­ні, це ви­пли­ває з ви­щ­е­на­пи­са­н­о­го...

Піс­ля Май­да­ну (не­ре­во­лю­ції) Гід­нос­ті, під час ві­й­ни Ро­сії з Ук­ра­ї­ною, на­ці­о­на­лізм пе­ре­тво­рю­є­ть­ся на на­ці­о­нал-пат­рі­о­тизм, тоб­то ко­ли пат­рі­о­тизм при­в'я­зу­є­ть­ся не до ідеї сво­бо­ди, со­бор­нос­ті, по­лі­тич­ної єд­нос­ті, ши­ро­кої со­лі­дар­нос­ті, спі­ль­нос­ті етич­них на­ста­нов та ес­те­тич­них орі­єн­та­цій, а до на­ці­о­на­ліз­му, ет­ні­циз­му, трай­ба­ліз­му та мов­н­о­го фе­ти­шиз­му.

Май­дан, на яко­му сто­я­ли (і ги­ну­ли) ви­хід­ці з Вір­ме­нії та Бі­ло­ру­сі, пред­став­ни­ки на­ро­дів Кри­му та Іч­ке­рії, і на­віть ет­ніч­ні ро­сі­я­ни та єв­реї, при­звів до то­го, що пат­рі­о­тизм став трай­ба­ліз­мом. І са­ме то­му пре­зи­ден­том об­ра­ли єв­рея Зе­лен­сь­к­о­го — ма­буть це та­кий хит­рий план ук­ра­їн­сь­ких фа­шис­тів, які го­ту­ють но­ві погро­ми! Втім, тут, на­справ­ді, все зро­зу­мі­ло. Ве­сь цей брех­ли­вий па­фос за­ра­ди ос­тан­ніх слів про мов­ний фе­ти­шизм. Ну, тоб­то ко­ли кля­ті на­ці­о­нал-пат­рі­о­ти ви­ма­га­ють, щоб на­щад­ки окупан­тів і ко­ла­бо­ра­ці­о­ніс­тів, які є па­нів­ним кла­сом у так зва­ній не­за­леж­ній Ук­ра­ї­ні, хоч би по­зір­но, на офі­ці­й­них це­ре­мо­ні­ях зга­ду­ва­ли, якою є мо­ва міс­це­в­о­го на­се­лен­ня!

Від­так без­ліч лю­дей вва­жа­ю­ть­ся не­пат­рі­о­та­ми, як­що во­ни не­на­ці­о­на­ліс­ти, тоб­то не­пра­ви­ль­ні ук­ра­їн­ці. Бла­го­род­с­т­во про­ти ім­пер­ців, по­не­во­лю­ва­чів, окупан­тів збе­рі­га­ти на­ба­га­то лег­ше, ніж бла­го­род­с­т­во се­ред не­пра­ви­ль­них ук­ра­їн­ців. Бла­го­род­с­т­во швид­ко втра­ча­є­ть­ся, ко­ли на­стає ви­бір: між здир­ни­ка­ми, ко­руп­ці­о­не­ра­ми, олі­гар­ха­ми, але пра­ви­ль­ни­ми ук­ра­їн­ця­ми, та ін­те­лек­ту­а­ла­ми, про­фе­сі­о­на­ла­ми чи зви­чай­ни­ми оби­ва­те­ля­ми, але не­пра­ви­ль­ни­ми ук­ра­їн­ця­ми.

От­же, в трьох ре­чен­нях ми ма­є­мо та­кі ма­ніпу­ля­ції: фаль­ши­ве твер­джен­ня про те, що не­на­ці­о­на­ліс­ти є не­пра­ви­ль­ни­ми ук­ра­їн­ця­ми з по­даль­шою під­мі­ною те­зи про по­не­во­лю­ва­чів, яки­ми вже ста­ли всі, хто не є на­ці­о­на­ліс­том, а по­тім ще й хиб­на ди­ле­ма про те, що ви­бір є між здир­ни­ка­ми, які, звіс­но ж, є на­ці­о­на­ліс­та­ми, та про­фе­сі­о­на­ла­ми-ін­те­лек­ту­а­ла­ми, які ни­ми не є. Це бін­ґо, по-мо­є­му. Зда­є­ть­ся, бра­кує ли­ше за­кли­ку в бік мос­ков­сь­ких бо­літ: Яку­нє­віч вєр­нісь!

В гаслах на­ці­о­нал-пат­рі­о­тів "Ар­мія. Мо­ва. Ві­ра" кож­не сло­во є по­мил­ко­вим або ро­зу­мі­є­ть­ся спро­щ­е­но. Бо не ар­мія, а ос­мис­ле­на во­ля че­рез ар­мію, доб­ро­ба­ти, во­лон­те­рів і те­ри­то­рі­аль­ну обо­ро­ну. Не мо­ва, а мис­лен­ня, яке тво­рить мо­ву. І ві­ра, яка не цер­к­ва і не кон­фе­сія. То­му "Ар­мо­вір" це ар­ха­ї­за­ція та мен­таль­не ви­ро­джен­ня не­за­леж­нос­ті Ук­ра­ї­ни.

Так, чорт за­би­рай, в гаслах до­во­ди­ть­ся спро­щу­ва­ти ідеї! Але це зо­всім не озна­чає, що ці ідеї є по­мил­ко­ви­ми. Де­що ар­ха­їч­ні — це прав­да, але для кра­ї­ни, яка ні­як не мо­же ви­йти з се­ред­ньо­віч­чя і яка ото­че­на та­ки­ми, які звід­ти вза­га­лі ви­хо­ди­ти не ба­жа­ють, я не впев­не­ний, що це так пога­но. Але це роз­мо­ва вза­га­лі ні про що, бо ні­яких кон­к­рет­них пре­тен­зій не­ма. Що не так, на­при­клад, з доб­ро­ба­та­ми й во­лон­те­ра­ми, які під­три­му­ють цю са­му ар­мію, оче­вид­но, не до­сить ос­мис­ле­но? Від­по­ві­ді не­ма...

Ок­рім то­го на­ці­о­нал-пат­рі­о­тизм за­гос­т­рює ре­сен­ти­мент: все, що не ви­гля­дає на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­ним, мис­лен­ню не під­ля­гає, і, біль­ше то­го, підо­зрю­є­ть­ся як во­ро­же, не­на­ви­ди­ть­ся як во­ро­же, за­слу­го­вує на по­мс­ту як во­ро­же в при­хо­ва­ній за­зд­ро­с­ті до нь­о­го.

Са­ме в не­за­леж­ній Ук­ра­ї­ні став­ся ре­сен­ти­мен­таль­ний ко­лапс мис­лен­ня. Це опи­су­є­ть­ся як не­спро­мож­ність на­ці­о­нал-пат­рі­о­тів не те що до кри­тич­н­о­го мис­лен­ня, а до мис­лен­ня як та­к­о­го. Біль­ше то­го, інак­ше мис­лен­ня на­ці­о­нал-пат­рі­о­та­ми ого­ло­шу­є­ть­ся як чу­же, чу­жо­мов­не, во­ро­же. Ре­сен­ти­мент руй­нує мис­лен­ня і не дозво­ляє йо­го по­вер­ну­ти.

Ого­ло­шу­є­ть­ся, чи во­но та­ким і є? Це про­с­то ди­во­виж­ний збіг: во­ро­же мис­лен­ня та ідеї ви­го­ло­шу­ю­ть­ся во­ро­жою мо­вою! Як же ж так ста­ло­ся?! Зно­ву від­по­ві­ді не­ма!

Від­сут­ність стра­тегіч­н­о­го мис­лен­ня та від­мо­ва від влас­них те­о­ре­тич­них гу­ма­ні­тар­них до­с­лі­джень при­зве­ли до то­го, що зреш­тою пе­ре­міг на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­ний ре­сен­ти­мент, який ввів уже жор­с­т­ку за­бо­ро­ну на мис­лен­ня, на мас­ш­таб­ні смис­ли та на дов­го­три­ва­лу пер­спек­ти­ву. Ре­сен­ти­мент про­ник у біль­шість гу­ма­ні­тар­них ін­с­ти­ту­тів Ук­ра­ї­ни і по су­ті па­ра­лі­зу­вав їх зміс­тов­ну ро­бо­ту.

Пе­ре­міг? Сер­йоз­но? Уже на­віть іді­о­ту оче­вид­но, що як­би гу­ма­ні­тар­ні ін­с­ти­ту­ти в Ук­ра­ї­ні бу­ли на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­ни­ми, а не ста­ри­ми со­вє­ць­ки­ми, то й ре­зуль­тат був би та­кий, як в Ес­то­нії або в Ла­т­вії. За збі­гом об­с­та­вин на них мос­ко­ви­ти су­ну­ти не по­с­мі­ли!

Ре­сен­ти­мент дає не­три­ва­лий злет мо­бі­лі­за­ції, а по­тім про­вал і від­кат. От­же в про­ек­ті не­за­леж­нос­ті Ук­ра­ї­ни про­тя­гом 30 ро­ків ре­сен­ти­мент при­звів до про­ва­лу. На­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­ний ре­сен­ти­мент, як ви­яви­лось у ві­й­ні з Ро­сі­єю, во­ює не з зов­ніш­нім во­р­о­гом, а з во­р­о­гом внут­ріш­нім – ро­сі­йсь­ко­мов­ни­ми ук­ра­їн­ця­ми. Влас­не це і при­зве­ло до втра­ти єд­нос­ті і роз­ко­лу се­ред ук­ра­їн­ців.

Так, а Ро­сія їх за­хи­щає від на­си­ль­ни­ць­кої ук­ра­ї­ні­за­ції. Са­ме так Хуй­ло і за­яв­ляє. А це всь­о­го ли­ше по­вто­рен­ня йо­го тез — ні­ч­о­го но­в­о­го.

Де­ко­му­ні­за­ція, де­со­вє­ті­за­ція, де­ру­с­и­фі­ка­ція – про­це­си ні­гі­ліз­му та нега­ти­віз­му в Ук­ра­ї­ні, які при­зве­ли до не­спро­мож­нос­ті при­сво­ї­ти будь-які над­бан­ня СР­СР. Іс­то­рич­ний до­свід За­хід­ної Ук­ра­ї­ни став на­са­джу­ва­ти­ся реш­ті Ук­ра­ї­ні, яка са­мо­сті­й­но об­ра­ла анар­хізм, біль­шо­визм, бо­ро­ть­бізм. В Ук­ра­ї­ні оп­ри­яв­ни­ли­ся два кон­сен­су­си – Ки­їв­сь­кий та Гал­ци­ць­кий. Стиг­ма­ти­за­ція не­дав­нь­о­го ми­ну­л­о­го як окупа­ції, тав­ру­ван­ня без­лі­чі ук­ра­їн­ців як ко­ла­бо­ран­тів фак­тич­но зруй­ну­ва­ла по­зи­тив­ну енер­ге­ти­ку тво­рен­ня не­за­леж­ної Ук­ра­ї­ни.

Я знав, що ме­ні не­од­мін­но зго­ди­ть­ся цей до­пис про по­зи­тив­ну енер­ге­ти­ку тво­рен­ня со­вє­ць­кої Ук­ра­ї­ни, яке так жах­ли­во стиг­ма­ти­зу­ють!

При­сво­єн­ня суть ос­мис­лен­ня то­го, як вклю­чи­ти в своє ці­ле будь то мо­ву, ча­с­ти­ну іс­то­рії, тра­ди­цію або нор­му. Як­що на­ше ці­ле не вміє при­с­во­ю­ва­ти за­над­то ба­га­то і пло­дить ду­же ба­га­то чу­ж­о­го або во­ро­ж­о­го, то ми са­мі роз­ко­ло­ті. При­сво­ї­ти зна­чить вклю­чи­ти в свою ой­ку­ме­ну в то­му чи ін­шо­му по­зи­тив­но­му сен­сі. На­при­клад, не­за­леж­на Ук­ра­ї­на не мо­же при­сво­ї­ти СР­СР ні­як. І обез­с­мис­лен­ня чи нега­ція ра­дян­сь­кої іс­то­рії пі­д­ри­ває ко­лек­тив­ну па­м'ять.

Я пе­ре­кла­ду про­стою се­лян­сь­кою мо­вою. За­ліз зло­дій до вас у ха­ту й роз­по­ря­джа­є­ть­ся нею: ви­рі­шує в які кім­на­ти вам мож­на за­хо­ди­ти, якою мо­вою го­во­ри­ти, що їс­ти і ко­ли ля­га­ти спа­ти, а ви, селю­ки не­до­лу­гі, не здат­ні ос­мис­ли­ти цей уні­каль­ний до­свід, при­сво­ї­ти йо­го, зро­би­ти ча­с­ти­ною св­о­го жит­тя. Ви пло­ди­те до зло­дія від­чу­жен­ня та во­ро­жість! При­пи­ніть це негай­но!

На­ці­о­на­ліс­тич­на па­ра­диг­ма прин­ци­по­во не мо­же зро­зу­мі­ти різ­ни­цю між ім­пе­рі­єю як мис­ли­те­ль­ною ус­та­нов­кою, яка мо­же над­бу­до­ву­ва­тись над різ­ни­ми іде­я­ми, в то­му чис­лі і над на­ці­о­на­ліс­тич­ною, від ко­му­ніс­тич­ної ідеї, яка є по су­ті гу­ма­ніс­тич­ною. Пи­тан­ня "хто тво­рив в Ук­ра­ї­ні го­ло­до­мор та ре­пре­сії: ім­пер­ці чи ко­му­ніс­ти" є над­то склад­ним і важ­ли­вим, щоб ним не­х­ту­ва­ти і про­дов­жу­ва­ти ма­ти та­ку мис­ли­те­ль­но слаб­ку па­ра­диг­му. Не ос­мис­ле­ні чи пога­но ос­мис­ле­ні ва­ди по­вто­рю­ва­ти­му­ть­ся не­скін­чен­но в різ­них фор­мах, як­що не зро­зу­мі­ти їх справ­ж­ні при­чи­ни.

Так, нам ду­же важ­ли­во за­раз зʼя­су­ва­ти, ким же бу­ли ті убив­ці-нелю­ди, які влаш­ту­ва­ли Го­ло­до­мор, і за що ні­хто не по­ніс жод­н­о­го по­ка­ран­ня! То ким же во­ни пе­ре­дусім бу­ли, ім­пер­ця­ми чи ко­му­ніс­та­ми? Це склад­но, але над­то важ­ли­во! Ну­мо зʼя­со­ву­ва­ти! — це я про­дов­жую пе­ре­клад.

Мов­ний ре­сен­ти­мент на­був в Ук­ра­ї­ні мас­ш­та­бу ма­со­в­о­го мов­н­о­го пси­хо­зу. Як­що ук­ра­їн­сь­ка мо­ва втра­тить при­ваб­ли­вість і зник­не, то ли­ше че­рез мов­ний пси­хоз. Ук­ра­їн­цям важ­ко від­мо­ви­ти­ся від ома­ни лін­г­во­цен­т­риз­му XX сто­літ­тя, але мо­ва не є ге­не­тич­ним (пра­ви­ль­ні­ше – ци­ві­лі­за­ці­й­ним) ко­дом ук­ра­їн­сь­кої спі­ль­но­ти.

Мо­ва мо­же бу­ти як зав­год­но змін­ною, мо­же бу­ти ба­га­то мов, мо­же бу­ти штуч­на мо­ва – все це не­важ­ли­во. Ци­ві­лі­за­ці­й­ним ко­дом будь-якої спі­ль­но­ти є вза­є­мо­по­в'я­за­на чет­вір­ка: мис­ли­те­ль­ні ус­та­нов­ки, твор­ча уя­ва, етич­ні на­ста­но­ви та ес­те­тич­ні орі­єн­та­ції.

Все-та­ки, пан Вʼя­т­ро­вич сфор­мулю­вав ге­ні­я­ль­но: нам про­по­ну­є­ть­ся не тіль­ки і не стіль­ки мо­ва за­гар­б­ни­ків за­мість ук­ра­їн­сь­кої, але й їх­ні мис­ли­те­ль­ні ус­та­нов­ки, етич­ні на­ста­но­ви та ес­те­ти­ка. І про це вже відвер­то пи­ше пан Да­цюк!

Як­що ко­рот­ко, ци­ві­лі­за­ці­й­ний код по­зи­тив­ної пер­спек­ти­ви: уск­лад­ню­ва­не мис­лен­ня, відв'я­за­на уя­ва, мо­ти­ва­ції без ре­сен­ти­мен­ту, ес­те­ти­ка по­всяк­ден­нос­ті.

Сим­во­лом бо­лю­чої при­зем­ле­нос­ті уя­ви ук­ра­їн­ців є мем Петрен­ка-Шев­чен­ка: "Чо­му ме­ні, Бо­же, ти кри­ла не дав? Я б землю по­ки­нув і в не­бо злі­тав?" Адже Бог дав нам кри­ла: це на­ше мис­лен­ня і на­ша уя­ва – про­с­то ми три­ма­є­мо­ся за землю і лі­та­ти бо­ї­мо­ся.

Май­дан Гід­нос­ті став не­ос­мис­ле­ним кін­цем про­ек­ту не­за­леж­нос­ті. Ук­ра­їн­ці не взя­ли, не бе­руть і не зби­ра­ю­ть­ся бра­ти від­по­ві­даль­ність за свою іс­то­рич­ну до­лю. У бі­дах ук­ра­їн­ців ви­ну­ва­ті всі, ок­рім них са­мих: Ро­сія, По­ль­ща, Угор­щи­на, Бі­ло­русь, Ні­меч­чи­на, Фран­ція, США і на­віть ве­сь ко­лек­тив­ний За­хід чи вза­га­лі ве­сь світ і вся їх іс­то­рія.

Під гас­лом "не все так пога­но" ми на­ма­га­є­мо­ся за­зви­чай при­хо­ва­ти справ­ж­ній стан справ, бу­дучи не в си­лі змі­ни­ти кон­цеп­ти та па­ра­диг­ми роз­бу­до­ви де­ржа­ви та роз­вит­ку кра­ї­ни. Від­так на­сь­о­год­ні мен­таль­на ка­тас­т­ро­фа Ук­ра­ї­ни оче­вид­на для на­щад­ків і не­оче­вид­на для тих, хто зна­хо­ди­ть­ся в ста­ні ре­сен­ти­мен­ту.

А це вже не ми, а ви на­ма­га­є­те­ся!

По­лі­тич­на та еко­но­міч­на ка­тас­т­ро­фа

Не­за­леж­ність в уя­ві при­біч­ни­ків не­за­леж­нос­ті малю­ва­ла­ся то­ді за чіт­кою схе­мою: "Ук­ра­ї­на це все, що у нас є від СР­СР, але без дик­та­ту Мос­к­ви".

Ус­відом­лен­ня то­го, що до всь­о­го, що у нас є від СР­СР, по­тріб­но бу­ло до­кла­да­ти мис­лен­ня, стра­тегію, пр­огра­му­ван­ня, про­ек­ту­ван­ня, не бу­ло.

Ві­й­на — це мир, сво­бо­да — це раб­с­т­во, не­за­леж­ність — це збе­ре­жен­ня дик­та­ту Мос­к­ви! У ме­не пога­ні но­ви­ни для па­на Да­цю­ка: Ор­вел це сфор­мулю­вав ра­ні­ше і кра­ще!

Ук­ра­їн­сь­ка вла­да від­да­ла всю про­мис­ло­вість та ін­фрас­т­рук­ту­ру олі­гар­хам і ко­руп­ці­о­не­рам-чи­нов­ни­кам, які фак­тич­но про­да­ли ті фраг­мен­ти, що не да­ва­ли швид­ко­го при­бут­ку, ви­ча­ви­ли те, що да­ва­ло швид­кий при­бу­ток, гро­ші ви­ве­ли за ме­жі Ук­ра­ї­ни, а у від­тво­рен­ня та ін­но­ва­ції фак­тич­но ні­ч­о­го не вкла­ли. Ук­ра­їн­сь­кі чи­нов­ни­ки пе­ре­нап­рав­ля­ли бю­джет­ні гро­ші в сфе­ри, де їх мож­на бу­ло вкрас­ти, при цьо­му зни­жу­ва­ли бю­джет­не фі­нан­су­ван­ня на­у­ки, ос­ві­ти, ме­ди­ци­ни та спор­ту, по­ки всі ці гу­ма­ні­тар­ні сфе­ри не бу­ли зруй­но­ва­ні. Ук­ра­їн­сь­ка вла­да про­да­ла і зни­щи­ла свою обо­ро­но­здат­ність, і на­віть на фо­ні ві­й­ни не здат­на її від­но­ви­ти.

Ук­ра­ї­на сь­о­год­ні це аг­рар­на кра­ї­на, з якої ті­ка­ють мо­лодь та спе­ці­а­ліс­ти. Інак­шою во­на в най­ближ­чі ро­ки не бу­де, бо у нас не­має ба­чен­ня інак­шо­го сві­ту, не­має стра­тегії пе­ре­тво­рень що­до цьо­го інак­шо­го сві­ту, не­має оче­вид­но на­яв­них за­галь­но­на­ці­о­наль­них про­ек­тів та пр­ограм роз­вит­ку. Якість вла­ди в не­за­леж­ній Ук­ра­ї­ні не­впин­но зни­жу­ва­ла­ся, по­ки ми не от­ри­ма­ли по­лі­тич­ний ви­бір на­стіль­ки пога­ний, що фак­тич­но ви­би­ра­ти вже сен­су не­має.

Це од­на ін­тер­пре­та­ція. Але є ин­ша: все це від­бу­ло­ся і від­бу­ва­є­ть­ся че­рез те, що вла­да ли­ши­ла­ся со­вє­ць­кою, оті са­мі стра­тегії мис­лен­ня і проєк­ту­ван­ня теж, і му­д­рий ук­ра­їн­сь­кий на­род, слу­ха­ю­чи — ні не да­цю­ків, а зви­чай­них бан­дю­ків — від­тво­рює цей мо­рок, що­ра­зу оби­ра­ю­чи со­вок на ви­бо­рах.

Ук­ра­ї­на втра­ти­ла важ­ку та лег­ку про­мис­ло­вість, до­во­лі роз­ви­ну­те сіль­сь­ке госпо­дар­с­т­во, якось зрів­но­ва­же­ну со­ці­аль­ну струк­ту­ру.

Ук­ра­ї­на втра­ти­ла сві­то­в­о­го рів­ня на­у­ку, роз­ви­ну­ту по­всюд­ну і без­оп­лат­ну ме­ди­ци­ну, най­ви­щ­о­го сві­то­в­о­го рів­ня ос­ві­ту, ви­со­ко­роз­ви­не­ний спорт, а та­кож суд­но­бу­ду­ван­ня, боє­здат­ну ар­мію та ядер­ну зброю. Ук­ра­ї­на май­же втра­ти­ла лі­та­ко­бу­ду­ван­ня і ра­ке­то­бу­ду­ван­ня.

За­те ми ма­є­мо по­зір­ну сво­бо­ду; олі­гар­хі­за­цію і ко­руп­цію; де­ко­му­ні­за­цію і ук­ра­ї­ні­за­цію; без­віз з Єв­ро­пою і то­ле­ран­т­ність що­до різ­них мен­шин.

Од­не в об­мін на ін­ше. І чи мож­на це по­рів­ню­ва­ти?

Цей відвер­тий фа­шизм я за­ли­шу без ко­мен­та­рів — щось не доб­е­ру цен­зур­них слів...

Ми ма­є­мо без­ліч по­лі­тич­них пар­тій, які не ве­дуть і не за­мов­ля­ють гу­ма­ні­тар­них до­с­лі­джень. Влад­ні пар­тії це по су­ті ло­біс­т­сь­кі струк­ту­ри. Жод­на з пар­тій не має стра­тегій, пр­ограм та про­ек­тів роз­вит­ку кра­ї­ни.

Про стра­тегії прав­да, але пан Да­цюк на­рі­кає тро­хи не­щи­ро. Всі більш-менш круп­ні пар­тії сер­йоз­но за­й­ма­ю­ть­ся гу­ма­ні­тар­ни­ми пи­тан­ня­ми, і са­ме так, як це ро­бить пан Да­цюк!

Ми про­йшли два Май­да­ни, ре­зуль­та­ти яких супе­реч­ли­ві. І при цьо­му ми ма­є­мо без­пре­це­ден­т­не роз­кра­дан­ня на­род­н­о­го ба­гат­с­т­ва і ви­ве­зен­ня ка­пі­та­лів за ме­жі Ук­ра­ї­ни.

А ця без­со­ром­на брех­ня, на мою ду­м­ку, вже трош­ки за­піз­ни­ла­ся: по­рів­нян­ня з Бі­ло­рус­сю нам дає на­оч­ну без­за­пе­реч­ну ілюс­т­ра­ці­єю здоб­ут­ків ук­ра­їн­сь­ких Май­да­нів.

За 30 ро­ків ук­ра­їн­ці не змог­ли не те що ви­йти на роз­ви­ток, але на­віть пов­но­цін­но від­но­ви­ти ра­дян­сь­ку еко­но­мі­ку – як за ши­ри­ною охоп­нос­ті сфер госпо­да­рю­ван­ня, так і за рів­нем ВВП, як би йо­го не ра­ху­ва­ти.

Див­но, а я ду­мав, що на­в­па­ки: ков­ба­си ста­ли ви­роб­ля­ти знач­но біль­ше і кра­ще, а на­бо­їв на­в­па­ки — знач­но мен­ше. Як­що са­ме цю „ши­ри­ну охоп­нос­ті“ має на ува­зі пан Да­цюк, то тут важ­ко не по­го­ди­и­ти­ся — ви­роб­ниц­т­во за­со­бів зни­щ­ен­ня мос­ков­сь­ких окупан­тів Ук­ра­ї­ні по­тріб­но як ні­ко­ли! Але, звіс­но, це бу­ла підвод­ка до пря­мо про­ти­леж­н­о­го ви­снов­ку...

Ка­тас­т­ро­фа не­за­леж­нос­ті Ук­ра­ї­ни не в то­му, що Ук­ра­ї­на піс­ля здоб­ут­тя не­за­леж­нос­ті за­зна­ла де­м­огра­фіч­ної рег­ре­сії, еко­но­міч­н­о­го руй­ну­ван­ня, по­лі­тич­ної при­мі­ти­ві­за­ції, олі­гар­хіч­н­о­го здир­ниц­т­ва, ко­руп­ці­й­н­о­го роз­т­лін­ня. Ка­тас­т­ро­фа не­за­леж­нос­ті на­віть не в де­ва­ль­ва­ції пат­рі­о­тиз­му, ін­те­лек­ту­аль­ній дегра­да­ції елі­ти, мен­таль­но­му ви­ро­джен­ні на­ці­о­нал-пат­рі­о­тиз­му, аг­ре­су­ван­ні суспі­ль­ної свідо­мос­ті.

Ка­тас­т­ро­фа у то­му, що ми не змог­ли: ство­ри­ти са­мо­виз­на­чен­ня Ук­ра­ї­ни в рам­ках сві­ту та віч­нос­ті; пе­ре­ос­мис­ли­ти ук­ра­їн­сь­ку іс­то­рію по­за рам­ка­ми на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­н­о­го на­ра­ти­ву; ство­ри­ти но­ву елі­ту зі стра­тегіч­ною ком­пе­тен­ці­єю; запус­ти­ти про­цес мас­ш­таб­н­о­го стра­тегу­ван­ня; впро­ва­ди­ти за­галь­но­на­ці­о­наль­ні пр­огра­ми та про­ек­ти роз­вит­ку; ви­йти на до­го­вір­не са­мо­вря­ду­ван­ня.

Сь­о­год­ні це вже мож­на фор­мулю­ва­ти од­ним сло­вом, яке зро­зу­мі­ло всім, хто пе­ре­бу­ває у від­по­від­но­му дис­кур­сі, — фе­де­ра­лі­за­ція. Час за­бу­ти про на­ці­о­нал-пат­рі­о­тизм і по­чи­на­ти пе­ре­ос­мис­лен­ня на­ра­ти­ву в на­прям­ку, в яко­му цьо­го ви­ма­гає Хуй­ло!

Ві­й­на Ук­ра­ї­ни з Ро­сі­єю як ка­тас­т­ро­фа

Ві­й­на Ро­сії з Ук­ра­ї­ною це ро­сі­йсь­ка ка­тас­т­ро­фа, то­му що фак­тич­но це ви­знан­ня кін­ця ім­пе­рії, від­сут­нос­ті стра­тегіч­н­о­го мис­лен­ня, мо­раль­н­о­го па­дін­ня і без­по­рад­нос­ті.

А от ві­й­на Ук­ра­ї­ни з Ро­сі­єю це та­кож ка­тас­т­ро­фа, ук­ра­їн­сь­ка ка­тас­т­ро­фа.

У ві­й­ні Ро­сії з Ук­ра­ї­ною є ли­ше од­на при­чи­на – обо­пі­ль­на від­мо­ва від мис­лен­ня Ро­сії та Ук­ра­ї­ни, від­так не­спро­мож­ність ви­йти на ци­ві­лі­за­ці­й­ний ана­ліз, тво­рен­ня но­вих смис­лів та пер­спек­тив. Тоб­то ані Ро­сія, ані Ук­ра­ї­на не за­про­по­ну­ва­ла жод­них гу­ма­ні­тар­них кон­цеп­тів ба­чен­ня сві­ту мно­жин­них ек­зис­тен­цій, де ста­рі гу­ма­ні­тар­ні кон­цеп­ти вже не пра­цю­ють.

Ну на­що оце сло­во­б­луд­с­т­во?! У ві­й­ні вин­ні обоє: аг­ре­сор і жер­т­ва аг­ре­сії. Ко­рот­ко і яс­но! Але да­лі бу­де кра­ще...

Сь­о­год­ні у ві­й­ні Ро­сії з Ук­ра­ї­ною во­ю­ють ро­сі­йсь­кий ім­пер­сь­кий ре­сен­ти­мент та на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­ний ук­ра­їн­сь­кий ре­сен­ти­мент. Най­біль­ши­ми зло­чи­на­ми ук­ра­їн­сь­кої елі­ти ча­сів не­за­леж­ної Ук­ра­ї­ни є від­мо­ва по­лі­тич­но на­зва­ти ві­й­ну ві­й­ною, від­мо­ва від ве­ден­ня ві­й­ни в ре­жи­мі мо­бі­лі­за­ції, від­мо­ва від за­галь­н­огро­ма­дян­сь­к­о­го кон­сен­су­су що­до де­о­лі­гар­хі­за­ції та зни­щ­ен­ня ко­руп­ції на тлі ві­й­ни, від­мо­ва від су­до­в­о­го пе­ре­с­лі­ду­ван­ня здир­ниц­т­ва та роз­кра­дан­ня під час ві­й­ни.

Які гар­ні і прав­ди­ві сло­ва, прав­да? Але прав­да тут по­тріб­на ли­ше щоб збре­ха­ти:

Са­ме щоб при­кри­ти свої зло­чи­ни, ук­ра­їн­сь­ка елі­та бу­ла так за­ці­кав­ле­на у ві­й­ні з Ро­сі­єю та у ко­ла­бо­ра­ції з нею під час ві­й­ни. Від­мо­ва від ви­знан­ня та ве­ден­ня ві­й­ни ук­ра­їн­сь­кою елітою при­зве­ла до то­го, що вся енер­ге­ти­ка і аг­ре­сія, яка ма­ла бу­ти спря­мо­ва­на на супро­тив­ни­ка, пе­ре­клю­чи­ла­ся все­ре­ди­ну Ук­ра­ї­ни на не­пра­ви­ль­них ук­ра­їн­ців. Те­пер хей­тер­с­т­во в со­ці­аль­них ме­ре­жах, ус­та­нов­ка на не­на­висть і аг­ре­сію що­до не­пра­ви­ль­них ук­ра­їн­ців в 30-ту річ­ни­цю не­за­леж­нос­ті Ук­ра­ї­ни це при­кра ре­аль­ність.

Тоб­то здир­ниц­т­во і роз­кра­дан­ня тре­ба пе­ре­с­лі­ду­ва­ти, а відвер­тих ко­ла­бо­ра­ці­о­ніс­тів на­віть хей­ти­ти не мож­на! Оце так мис­лен­ня! Чи те­пер не­пра­ви­ль­ні ук­ра­їн­ці вже озна­ча­ють щось тре­тє? Бо, як­що че­с­но, я вже за­плу­тав­ся з по­с­ті­й­ною під­мі­ною по­нять...

Про­між­ні ре­зуль­та­ти ві­й­ни Ук­ра­ї­ни з Ро­сі­єю це втра­та Кри­му та ТОТ ДЛО, а та­кож пе­ре­хід Ук­ра­ї­ни у пря­ме зов­ніш­нє управ­лін­ня з бо­ку За­хід­них кра­їн (США, Ве­ли­ко­бри­та­нія, Ні­меч­чи­на, Фран­ція) та над­де­ржав­них струк­тур (МВФ, НА­ТО і т.п.). Тоб­то це ка­тас­т­ро­фа з точ­ки зо­ру Де­кла­ра­ції про де­ржав­ний су­ве­ре­ні­тет Ук­ра­ї­ни: "де­ржав­ний су­ве­ре­ні­тет Ук­ра­ї­ни як вер­хо­вен­с­т­во, са­мо­сті­й­ність, пов­но­ту і не­по­ді­ль­ність вла­ди Ре­спуб­лі­ки в ме­жах її те­ри­то­рії та не­за­леж­ність і рів­но­прав­ність у зов­ніш­ніх зно­си­нах".

Де­сь я це вже чув...

Най­більш по­ка­зо­вий при­клад: ни­ніш­ній за­кон про мо­ву не від­по­ві­дає стра­тегії ре­ін­тег­ра­ції Кри­му та ТОТ ДЛО. Але ж як­би у мов­них фе­ти­шис­тів бу­ло стра­тегіч­не мис­лен­ня.

Звер­ніть ува­гу: зно­ву мо­ва му­ляє!

От­же у ві­й­ні Ро­сії з Ук­ра­ї­ною є ок­ре­ма ві­й­на Ук­ра­ї­ни з Ро­сі­єю, і от са­ме за ду­рість ці­єї ві­й­ни ук­ра­їн­ці ма­ли б не­сти від­по­ві­даль­ність. Ма­ли б! Але у нас не ви­ста­чає му­д­ро­с­ті, щоб взя­ти від­по­ві­даль­ність ук­ра­їн­ців за ві­й­ну з Ро­сі­єю. Му­д­рий у кон­ф­лік­ті ба­чить і свою від­по­ві­даль­ність, дур­ний ба­чить ли­ше про­ви­ну про­тив­ни­ка. Від­по­ві­даль­ність бе­ре на се­бе му­д­рі­ший, а не той, хто ви­ну­ва­тий.

Па­мʼя­та­є­те про те, що вин­ні обоє? Це про­дов­жен­ня... Му­д­рі­ший (а це, звіс­но, жер­т­ва) бе­ре від­по­ві­даль­ність на се­бе! Як вам стра­тегіч­не мис­лен­ня?! Хі­ба ж „мов­ним фе­ти­ши­с­там“ та­ке зро­зу­мі­ти?!

Ес­те­тич­на ка­тас­т­ро­фа

Най­біль­ше лю­ди­ну гні­тить по­т­вор­ність на­в­ко­лиш­нь­о­го жит­тя. За До­сто­єв­сь­ким, як­що світ спа­сає кра­са, то по­т­вор­ність це те, що ни­щить нас зсе­ре­ди­ни.

Па­мʼя­та­є­те про ес­те­ти­ку? Ось це во­на і є, до­сто­єв­щи­на! Але тут теж уже тро­хи за­піз­но. РуSS­кій мір по­ро­див знач­но кра­ще: мо­то­ро­ль­щи­ну та гоб­лін­щи­ну.

Вже ро­ків 20, як ук­ра­їн­ці їз­дять по Єв­ро­пі і ба­чать єв­ро­пей­сь­ку ес­те­ти­ку по­всяк­ден­нос­ті. Це не ар­хі­тек­ту­ра, не пар­ки, не скве­ри. Ес­те­ти­ка по­всяк­ден­нос­ті це ес­те­тич­ні на­ста­но­ви до ба­га­то­рів­не­в­о­го і де­таль­н­о­го вті­лен­ня кра­си на­в­ко­ло се­бе.

Єв­ро­пей­ці це ба­чать, ко­ли ви­їжджа­ють зі сво­їх кра­їн до Ук­ра­ї­ни і роз­по­ві­да­ють нам, що у нас кру­гом бруд­но, негар­но, по­т­вор­но.

Ук­ра­їн­ці, ба­ча­чи гар­ну Єв­ропу, не ба­жа­ють тво­ри­ти кра­су на­в­ко­ло се­бе. Во­че­видь крім ві­ри, яка дає етич­ні мо­ти­ва­ції; мис­лен­ня, яке ство­рює по­чат­ки та орі­єн­та­ції на­ших уяв­лень; во­лі, яка нас ру­хає за ба­жан­ня­ми чи ці­ля­ми; має бу­ти ще по­тяг до кра­си, який має па­тич­ну при­ро­ду сим­па­тії та ан­ти­па­тії.

Ес­те­ти­ка по­всяк­ден­нос­ті це те, що діє під­свідо­мо, але так са­мо не­відво­рот­но, ні­би не­збув­на кра­са Все­сві­ту.

Ук­ра­їн­цям в ес­те­тич­но­му пла­ні не мож­на ві­ри­ти ні­ко­му – ні бід­нос­ті, які бруд­на і по­т­вор­на, ні ба­гат­с­т­ву, яке свої пас­куд­с­т­во та не­с­мак вкри­ває по­зо­ло­тою та роз­ко­ша­ми.

Мис­тец­т­во як ін­но­ва­ці­й­на ес­те­ти­ка не­пот­ріб­не за від­сут­нос­ті ес­те­ти­ки по­всяк­ден­нос­ті. Ка­тас­т­ро­фа Май­да­ну Гід­нос­ті по­ля­гає у то­му, що Ре­во­лю­ція Гід­нос­ті не від­бу­ла­ся перш за все у ес­те­ти­ці.

Як би ук­ра­їн­сь­кі на­ці­о­нал-пат­рі­о­ти не при­ни­жу­ва­ли ре­во­лю­цію 1917 ро­ку, ес­те­тич­на ре­во­лю­ція бу­ла її скла­до­вою. Май­дан Гід­нос­ті 2013-2014 ро­ків не став Ре­во­лю­ці­єю Гід­нос­ті, то­му що не при­звів до ре­во­лю­ції мис­лен­ня і до ес­те­тич­ної ре­во­лю­ції.

По­т­вор­на Ук­ра­ї­на не має шан­су від­бу­ти­ся. Нас не спа­се при­ро­да, яку ми плюн­д­ру­є­мо. Нас не спа­суть лі­си, які ми ви­ру­ба­є­мо. Нас не спа­суть річ­ки, які ми бруд­ни­мо. Нас не спа­суть пар­ки чи скве­ри, які ми смі­ти­мо. Нас не спа­суть по­т­вор­ні міс­та, ар­хі­тек­ту­ру яких ми зни­щу­є­мо.

Де ді­ти ві­зь­муть уяв­лен­ня про кра­су, як­що на­в­ко­ло них все по­т­вор­не? Звід­ки ді­ти пе­ре­й­ма­ти­муть уяв­лен­ня­ми про бла­го, як­що на­в­ко­ло них все ли­ше ко­рис­не чи не­ко­рис­не?

Та­кі ді­ти ли­ти­муть кров свою та чу­жу за при­мі­тив­ні цін­нос­ті ре­сен­ти­мен­ту: ім­пер­сь­к­о­го чи на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­н­о­го, бо бруд та по­т­вор­ність не­од­мін­но за­ли­ва­ю­ть­ся кро­в'ю. Ні­ч­о­го див­н­о­го, бо кров не бруд­нить уже бруд­не. По­т­вор­не тяг­не­ть­ся до по­т­вор­н­о­го. Ли­ше кра­са вбе­рі­гає від кро­ві кон­т­рас­том по­всяк­ден­ної ес­те­ти­ки.

Зо­ло­ті сло­ва, зо­ло­ті! От­же, ес­те­ти­ка, що її нам на­ки­ну­ли біль­шо­ви­ки піс­ля ре­во­лю­ції 1917 ро­ку, мʼя­ко ка­жучи, не­за­до­ві­ль­на. По-мо­є­му, тут пан Да­цюк тро­хи пе­ре­с­та­рав­ся з апо­л­оге­ти­кою УР­СР і на­пи­сав тро­хи не те, що хо­тів. Не ба­чи­ти йому пре­мії, ой не ба­чи­ти! Хо­ча, ціл­ком мож­ли­во, що ку­ра­то­ри до цьо­го міс­ця і не до­чи­та­ють, або ж не зро­зу­мі­ють — хто­зна!

Піс­ля ка­тас­т­ро­фи

Ба­га­то кра­їн на­ма­га­ли­ся ста­ти не­за­леж­ни­ми. Але се­ред них є два ра­ди­каль­но про­ти­леж­ні при­кла­ди.

Є єв­реї з їх де­ржа­вою Із­ра­їль, яких по­с­ті­й­но в їх іс­то­рії на­ма­га­ли­ся по­не­во­ли­ти, за­во­ю­ва­ти, роз­сі­я­ти по зем­лі, зни­щи­ти як де­ржа­ву. В Дру­гу сві­то­ву ві­й­ну про­ти них влаш­ту­ва­ли Го­ло­кост. Від­так єв­ре­ям важ­ко, ча­с­то май­же не­мож­ли­во, по­зба­ви­ти­ся ре­сен­ти­мен­ту. Тим біль­ше, що ре­сен­ти­мент як їх іс­то­рич­но ви­прав­да­на по­ве­дін­ка зафік­со­ва­ний в їх свя­щ­ен­них кни­гах.

Є Ін­дія, яку по­не­во­лю­ва­ли бри­тан­ці, яка внут­ріш­ньо не­ймо­вір­но стро­ка­та, різ­но­ма­ніт­на, у роз­ко­лах і супе­реч­ках. Але яка сво­ї­ми про­ро­ка­ми бу­ла про­ве­де­на че­рез ахім­су і мо­раль­но ви­сто­я­ла. Те­пер Ін­дія має хін­ді як офі­ці­й­ну мо­ву та ан­г­лі­йсь­ку як до­по­між­ну офі­ці­й­ну і на­с­лі­дує струк­ту­ру роз­вит­ку за­хід­них кра­їн. І ні­хто там особ­ли­вих кам­па­ній що­до хін­ді­за­ції на­се­лен­ня і за­бо­ро­ни ан­г­лі­йсь­кої не ве­де. І ло­каль­н­о­го та групо­в­о­го ре­сен­ти­мен­ту там теж ба­га­то. Але ре­сен­ти­мент там не є ані офі­ці­й­ною по­лі­ти­кою, ані ши­ро­ким гро­мад­сь­ким ак­ти­віз­мом, не роз­ко­лює кра­ї­ну.

Теж мож­на по­го­ди­ти­ся, але оче­вид­ний ви­сно­вок, що Ук­ра­ї­на — не Ін­дія (я вже не ка­жу про смі­хо­вин­ність по­рів­нян­ня ци­ві­лі­зо­ва­них бри­тан­ців і мос­ков­сь­ких нелю­дей), нам не під­хо­дить, то­му про­с­то зро­би­мо ви­гляд, що йо­го не іс­нує...

Ті­єї Ук­ра­ї­ни, яка бу­ла пр­о­го­ло­ше­на в Де­кла­ра­ції про де­ржав­ний су­ве­ре­ні­тет Ук­ра­ї­ни, не­ма. Є щось ін­ше: за­леж­не, дегра­до­ва­не, ча­с­т­ко­во окупо­ва­не, роз­ко­ло­те. Як на­зи­ва­ти це ін­ше і чи є в нь­о­го пер­спек­ти­ва – це пи­тан­ня, на які по­ки що не­має від­по­ві­ді.

Чор­на ді­ра ре­сен­ти­мен­ту погли­ну­ла ук­ра­їн­сь­ку елі­ту. Са­ме це не дозво­ляє ані ба­чи­ти, ані ос­мислю­ва­ти зов­ніш­нє управ­лін­ня та ці­лий на­бір ка­тас­т­роф Ук­ра­ї­ни.

...Адже, як ми па­мʼя­та­є­мо, на від­мі­ну від Із­ра­ї­ля, нам від ре­сен­ти­мен­ту по­збу­ти­ся ду­же про­с­то — ро­би­ти як ка­же Хуй­ло і ні­як­о­го зов­ніш­нь­о­го ке­ру­ван­ня!

До­во­лі дов­го піс­ля Май­да­ну Гід­нос­ті зда­ва­ло­ся, що на­ці­о­нал-пат­рі­о­тів мож­на якось пе­ре­ко­на­ти, ви­йти з ни­ми на сут­ніс­ну роз­мо­ву про ци­ві­лі­за­ці­й­ні пер­спек­ти­ви Ук­ра­ї­ни.

Та ні, де­який час ви про­с­то пра­ли шта­ни піс­ля то­го, як обіс­ра­ли­ся від стра­ху, що за­раз вас бу­дуть тупо ві­ша­ти, як це дав­но тре­ба бу­ло зро­би­ти!

На­ці­о­нал-пат­рі­о­там зда­є­ть­ся, що кри­ти­ка не­за­леж­нос­ті не­од­мін­но мо­же бу­ти ли­ше про­ро­сі­йсь­кою, про­ім­пер­сь­кою, зрад­ни­ць­кою. Ка­тас­т­ро­фа пат­рі­о­тич­н­о­го мис­лен­ня ді­йшла до та­к­о­го рів­ня, що ос­мис­ле­на роз­мо­ва з на­ці­о­нал-пат­рі­о­та­ми ста­ла не­мож­ли­ва.

Або не зда­є­ть­ся. Або, ста­ном на­сь­о­год­ні, ні­якої ин­шої кри­ти­ки про­с­то не іс­нує! Та­ке мо­же бу­ти?

За­раз вже оче­вид­но, що на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­ний ре­сен­ти­мент має пе­ре­жи­ти пов­не бан­к­рут­с­т­во ра­зом з руй­ну­ван­ням Ук­ра­ї­ни. Ка­тас­т­ро­фа має уна­оч­ни­ти­ся і ста­ти оче­вид­ною.

В ка­тас­т­ро­фі роз­вит­ку не бу­ває. Роз­ви­ток це роз­вій на­яв­н­о­го. Так от ни­ніш­ня Ук­ра­ї­на роз­вит­ку не під­ля­гає че­рез за­сад­ни­чі ва­ди ко­лек­тив­них мис­лен­ня, уя­ви, па­м'я­ті, ува­ги та спри­й­нят­тя, че­рез бан­к­рут­с­т­во на­ці­о­на­ліс­тич­них, на­ці­о­нал-пат­рі­о­тич­них, ет­ніч­но-мов­них смис­лів та пер­спек­тив.

Це теж мож­на, в прин­ци­пі, мож­на бу­ло ско­ро­ти­ти до „Укра­і­ни боль­ше нєт!!!“© Але, ма­буть, так бу­ло би за­над­то відвер­то...

Але ка­тас­т­ро­фа це не кі­нець. Ук­ра­ї­на має пе­ре­жи­ти фун­да­мен­таль­не і пер­спек­тив­не пе­ре­тво­рен­ня. Без ук­ра­їн­сь­кої ахім­си та по­до­лан­ня ре­сен­ти­мен­ту Ук­ра­ї­ни не бу­де.

Че­рез руй­на­цію, іс­то­рич­ну трав­му та пе­ре­ос­мис­лен­ня пер­спек­ти­ви має по­с­та­ти Інак­ша Ук­ра­ї­на.

По­тріб­ні не про­с­то но­ві ідеї са­мо­виз­на­чен­ня. По­тріб­ні пе­ре­ос­мис­лен­ня, пе­ре­ус­та­нов­ка і пе­ре­о­рі­єн­та­ція.

Хто по­го­ди­ть­ся на це, той і ство­рить Інак­шу Ук­ра­ї­ну.

Очі­куй­те ча­с­ти­ну 2 "Інак­ший світ".

Так, хо­ті­ло­ся б до­жи­ти до ин­шої Ук­ра­ї­ни, Ук­ра­ї­ни без да­цю­ків і їх­ніх ку­ра­то­рів, з усім тим, що во­ни на­зи­ва­ють зов­ніш­нім управ­лін­ням, і без усь­о­го то­го, що во­ни на­зи­ва­ють стра­тегіч­ним мис­лен­ням, але бу­дь­мо ре­а­ліс­та­ми — на­род оби­рає тер­пі­ти...

Далі...