Хоча українці називають російською пропагандою те, що пропагандою, власне, не є, справжня російська пропаганда від цього не зникає. І сьогодні я розберу для вас статтю відомого в певних колах російського пропагандиста Сергія Дацюка, який називає себе філософом. Знаючи ставлення ФСБешників до цієї заумної обслуги, думаю, одержує він за свою працю небагато. І ніякого практичного впливу не має. Але задля ілюстрації того, що є пропагандою, певна увага до творчости такого роду діячів, думаю, є цілком доречною.
<сарказм>Чорт забирай, виявляється, Російська Федерація втратила свою незалежність, фактично відмовившись від неї, коли брутально порушила Будапештський Меморандум! Я би порекомендував пану Дацюку написати їм про це — це ж серйозна справа!</сарказм>
До речі, аналіз там не дуже довгий і складний: розвиненим капіталістичним країнам слід припинити вже допомагати відбудовувати економіку людожерам, які мріють їх знищити. Більше того, дозволити і навіть допомогти людожерам зжерти одне одного, якщо вже ви такі мʼякі й пухнасті, що відмовляєтеся навести там лад за допомогою грубої сили, — це добре і морально. А робити навпаки — аморально! Крапка.
Так, хотілося б дожити до иншої України, України без дацюків і їхніх кураторів, з усім тим, що вони називають зовнішнім управлінням, і без усього того, що вони називають стратегічним мисленням, але будьмо реалістами — народ обирає терпіти...
Сама можливість мислити є власне ознакою самості, яка відбулася, яка спроможна, яка поза катастрофою.Починається вже непогано, чи не так? Просто поставити поряд незалежність України і катастрофу. Щоб створити асоціацію. І переклад з грецької теж. Ну, що ж, думаю, тут доречно згадати, що слово полеміка перекладається з грецької як війна. А філософія — як любов до мудрости, а не до пересмикування. Тому Сергія Дацюка доречніше було б назвати не філософом, а демагогом, pardon my greek — на війні як на війні!
Незалежність як катастрофа
"Катастрофа" (καταστροφή) з грецької означає: κατα – проти; στροφή – поворот. Тобто катастрофа це поворот проти того, що було до цього.
Катастрофа в якій-небудь дії відбувається тоді, коли ця дія перетворюється на свою протилежність.Це лише на перший погляд здається звичайним гуманітарним словоблуддям. Але, насправді, тут повторюється основний наратив російської пропаганди: жертва сама винна і несе повну відповідальність за злочини, що проти неї чинять московські нелюди. І за космічні катастрофи теж відповідальні ми. І те, що Великий Вибух теж придумав українець — ніякий не збіг! Цю думку буде розвинуто далі...
Причому зазвичай у катастрофу вкладають ще і характер стихійності. Хоча катастрофа в людському світі це завжди відповідальність тих, хто переживає катастрофу.
З тих пір, як з'явилися мислення, воля і віра, все, що відбувається з людиною, це лише її відповідальність. Навіть космічна катастрофа це відповідальність людства, а не природи, провидіння, Бога чи тих, хто над нами.
В цьому сенсі, катастрофа незалежності України це поворот людей, що отримали незалежність, проти незалежності. Тобто Україна та українці за 30 років незалежності не просто втратили незалежність, а відмовилися від незалежності – повернулися проти того, за що боролися їх прадіди, діди та батьки, зрадили самих себе і своїх пращурів.Це типу пращури здобули незалежність, а правнуки погані© повернулися проти неї! Тобто, коли УРСР перейменували на так звану незалежну Україну — це саме те, за що боролися Бандера й Сагайдачний (і, мабуть, вибороли), а безуспішні спроби відійти від УРСР до чогось, що хоча б на рівні риторики схоже на національну державу — це зрада і відмова від незалежности. Якщо це не переписування історії, то що ж тоді переписування історії?
Цей текст скоріше для нащадків. Нині у тексту дуже мало адресатів. Бо якби у цього тексту було досить адресатів, катастрофа незалежності би не відбулася.О так, якщо в нащадків буде цікавість до того, як працювала російська пропаганда, то це їх точно зацікавить!
Незалежність як геополітична катастрофаНасправді не треба бути юристом, а досить увімкнути голову, щоб зрозуміти, що участь у наддержавних утвореннях є доказом державности. І формально існування УРСР у складі СРСР було юридичною підставою до її виходу зі складу цього самого СРСР, реалізуючи сувернітет України, яка й була проголошена державою від імені українського народу. Але ця брехня потрібна була всього лише, щоб поставити знак рівности між окупаційною адміністрацію СРСР і наддержавними органами, що зʼявилися б у разі гіпотетичного членства України в ЄС і NATO.
Залежність України від зовнішнього управління була зафіксована в Конституції двічі: у Радянській Конституції (Україна є республіка у складі СРСР) та в нині діючій Конституції (частина 5 статті 85: "визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору").
Ось чітка юридична фіксація цієї катастрофи, цього повороту як протиріччя.Конституція України у преамбулі вказує на те, що керується Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, який в свою чергу говорить про здійснення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де в свою чергу написано: "Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї". Тобто позиція Декларації про дійсну незалежність прямо і безпосередньо суперечить позиції нинішньої Конституції, яка на неї посилається.А це відверте називання чорного білим. Незалежність — це можливість змінити своє попереднє рішення, зокрема про нейтральний статус, участь у військових блоках, ядерну зброю, особливо, якщо змінилися обставини співіснування з одним агресивним сусідом. А от відмова від перегляду попередніх декларацій і є залежність. У даному випадку залежність була б абсолютно комічною — від писаного акту про декларацію намірів.
<сарказм>Чорт забирай, виявляється, Російська Федерація втратила свою незалежність, фактично відмовившись від неї, коли брутально порушила Будапештський Меморандум! Я би порекомендував пану Дацюку написати їм про це — це ж серйозна справа!</сарказм>
Ще одна чітка фіксація цієї катастрофи, яка показує знищення основи суверенітету як такого. Декларація про державний суверенітет України також містить положення про економічну самостійність України: "Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян."Хіба що з точки зору радикальних марксистів. Влада таких прекрасних країн як Північна Корея, Венесуела, Таджикистан, Куба та Конґо не дозволяє існування (легального) ринку землі, очевидно, саме з цих міркувань! Решта країн світу успішно реалізує свій суверенітет над територією, дозволяючи існування такого ринку. Можна, звісно, критикувати закон, а також суспільно-політичні реалії, в яких його прийнято й буде застосовано, але ж мова тут зовсім не про це. Тут мова про те, що якщо земля матиме господарів, то ці господарі можуть не так легко віддати її зеленим чоловічкам — саме це найбільше хвилює москвоських загарбників і їхніх посіпак. Хоча ні, найбільше їх хвилює зброя в руках українців і правовий захист можливостей її застосовувати проти нападників, але це поки що, на жаль, неактуально.
Цьому положенню фактично суперечить Закон про ринок землі, який перетворює економічну основу суверенітету на ринковий товар.
Все це звичайно знають українські юристи, українські політики, українські чиновники, більшість націонал-патріотів. Але вони нехтують цими протиріччями.Звичайно знають! І не нехтують, а зовсім навпаки: повсякчас галасують про них — бо ж московське фінансування всіх цих прекрасних людей не припиняється ні на день!
Мова навіть не йде про втрату частини територій України від окупації Росії. Мова йде про свідому відмову від "основи суверенітету" та відмову від геополітичної незалежності.Авжеж, втрата територій від окупації — це не цікаво обговорювати! Це ж бо сталося само собою, несвідомо...
Катастрофа незалежності у тому, що після однієї залежності (від Росії) українці свідомо обрали іншу залежність (від Заходу), публічно це зафіксували в Конституції і ще й самі себе переконали, що бути рабом це неминуча доля, і головне це вигідно обрати собі рабовласника.Фіксуємо: є дві залежности, одна й друга. Практично рівноцінні. Одна залежність — при якій українців тупо винищують голодом, колективізацією, депортаціями і тому подібною братньою політикою чергування відвертого геноциду й негласного упослідження за національною ознакою. Друга залежність — це коли західні інституції дають гроші на те, щоб хоч трохи перетворити адміністративно-репресивні органи УРСР на щось подібне до державних інституцій. У відповідь вони отримують чорну невдячність від задуреного народу та імітацію відповідних реформ від так званої української влади. Але гроші все одно дають! Ось такий він, західний рабовласник!
Трагедія українців у тому, що вони вже вдруге в історії нерефлексивно і без стратегічного осмислення повторюють одну і ту ж саму дурницю. І саме це бездумне повторення тієї ж самої дурниці перетворює трагедію на катастрофу. Як з Богданом Хмельницьким українці йшли від рабовласника Польщі до рабовласника Росії, так і в кінці XX століття українці йшли від рабовласника Росії до колективного рабовласника Заходу.Просто насолоджуюся цією демагогією. Якби я був істориком, політологом, або навіть філологом, я б за докторську сів. Кожне слово — як музика. Можна окремий розділ дисертації присвячувати з розʼясненнями чому це брехня і пересмикування.
Катастрофа навіть не в тому, що це відбулося абсолютно легально і офіційно.Так, це правда: до обговорення цієї маячні український дискурс ще не докотився. Але, завдяки пану Дацюку, є надія, що і це дне буде пробито!
Катастрофа у тому, що це не обговорюється, не аналізується. Це замовчується чи взагалі виправдовується. Виходить так: навчи раба та дай йому свободу волі, і він добровільно обере рабство з переконливою аргументацією вибору.
Тобто мова йде не просто про катастрофу геополітичної незалежності держави Україна. Мова йде про когнітивну та ментальну катастрофу українців, які не здатні усвідомити, що з ними відбувається, як змінюється їх самовизначення чи навіть ідентичність....І зараз пан Дацюк нам розповість усе необхідне про незалежність, самовизначення та ідентичність. Так, як нам треба розуміти ці слова, щоб московським окупантам було зручніше!
Ментальна та етична катастрофаЩо? Про „боротьбу прадідів і дідів“ уже забуто? Лишилася одна-єдина причина, яка полягає в мисленні радянської еліти! Як ми бачимо, пан Дацюк не дуже старається написати звʼязний текст. Він, очевидно, розраховує, що типовий український гумантарій, який дочитає до цього місця, вже забуде з чого все починалося. Ну, не буду його судити за це занадто суворо — для цього справді є певні підстави!
У розпаді-розвалі СРСР була лише одна причина – відмова від мислення радянської еліти. Як показує досвід Китаю, комунізм не є причиною невдач, як причиною невдач не є будь-яка форма політичного правління, навіть авторитарна диктатура чи навіть деспотія.
Китай, залишаючись комуно-соціалістичною країною, зберігав та розвивав стратегічне мислення, тому зараз є фактично світовим лідером за темпами розвитку та охопністю сфер розвитку. На відміну від СРСР, де руйнування комуно-соціалізму саме через відсутність мислення призвело до розпаду-розвалу на республіки, але кожна з яких сама по собі мислення на набула.А тепер факти. Єдине, що лишилося в Китаї від „комуно-соціалістичного стратегічного мислення“ — це провідна роль комуністичної партії. Як показує досвід Китаю, розвивати ринкову економіку при збереженні тоталітарної диктатури можливо. Особисто я сумніваюся, що такого штибу стратегія є прийнятною для України, але це лише моя скромна думка. Я на звання філософа не претендую!
Лише вдумайтесь: як пострадянські, так і західні мислителі не бажають аналізувати, як так сталося, що світовим лідером став Китай, який в політичному житті та в ідеологічному баченні не відмовився від комунізму.Ну, чому ж? Бажають. І аналізують. Починаючи ще від Айн Ренд! Просто вони не знають про комунізм у Китаї, але то таке — не будемо їх судити так суворо за те, що вони не знають про те, чого нема!
До речі, аналіз там не дуже довгий і складний: розвиненим капіталістичним країнам слід припинити вже допомагати відбудовувати економіку людожерам, які мріють їх знищити. Більше того, дозволити і навіть допомогти людожерам зжерти одне одного, якщо вже ви такі мʼякі й пухнасті, що відмовляєтеся навести там лад за допомогою грубої сили, — це добре і морально. А робити навпаки — аморально! Крапка.
Відтак для розвитку спільноти важлива не так ідеологія, як її продуманість та постійна трансформація в мисленні. Тому принциповим для розвитку є мислення, а не якась ідея.Тут, на мою думку, сконцентровано всю деструктивну суть пропаганди: панове, не займайтеся ідеологією, займайтеся мисленням і трансформацією — саме це важливо, а не „якась ідея“! А ідеї тим часом вам підкидатимуть ваші вороги!
Сама відмова від незалежності відбулася у такий спосіб, що не усвідомлюється, не рефлексується і заперечується. 22 січня на день Соборності ми не знаємо, що власне святкувати, бо Соборність як ідея знищена. А 24 серпня на день Незалежності ми ніби знаємо, що святкувати, але помиляємось, що тут є що святкувати.Так, зафіксуємо: соборність як ідея знищена, а щодо того, якаю має бути незалежність ми помиляємося! Чому? А тому що...
В самій своїй суті незалежність це була ідея погана і недодумана. Могла ж бути обрана ідея суверенітету, самостійності або ж навіть ідеї великих наративів – цивілізації, імперії, людства, космічності. Незалежність це "свобода від". В ідеї незалежності немає уявлення ані "свободи для", ані "свободи взагалі".Отак! Ач розігналися хохли зі своєю самостійнстю! Про цивілізацію, імперію, космічність треба було думати! Московську, звісно ж, — але далі про це ще буде...
З філософської точки зору є питання: чи існує взагалі незалежність у соціальному світі? Але так в 1991 році ніхто питання не ставив, бо малась на увазі абсолютно конкретна незалежність – від ССРСР-Росії. Незалежність виявилася нездійсненною: навіть після 6 років війни Україна суттєво залежна від Росії економічно і технологічно.Зверніть увагу, мова йде не про те, що проблема в тому, що Україна лишилася залежною. Проблема в тому, що незалежність від нашого всього, Рассіюшкі, є просто нездійсненною! Навіть думати про це не варто! А про що думати варто? А от про що:
Водночас ідея незалежності не була узагальнена, тобто на незалежність від Заходу вона не поширилася. Більше того, незалежність від Росії була агресивно перенесена всередину України. Як сказав Анатолій Якименко: "незалежність це відсічення чужого, а не прийнятті іншого". Тобто катастрофа незалежності це катастрофа мислення, катастрофа волі без мислення.Думати слід виключно про незалежність від Заходу. Про відсічення від чужого, а не про незалежність від Московщини, яку західні аґенти впливу все-таки агресивно перенесли всередину України, попри всю відважну боротьбу чекістів з цими клятими агресорами!
Волюнтаризму в історичному плані недостатньо, бо воля без мислення – ніщо. Чим складніше уявлення чи бажання, тим слабша і коротша спрямована на нього воля. Саме тому волюнтаризм витісняє мислення і знищує рефлексію. Мислення передається з покоління в покоління дуже складними процесами. А воля без мислення передається з покоління в покоління дуже просто – через сильну емоцію.Я перекладу: коли московські загарбники вбивали й розкуркулювали ваших предків, коли окупували вашу землю і вбили більше десяти тисяч ваших співвітчизників, мільйонам зламали життя, то сильні емоції щодо цього — це лише „воля без мислення“! А треба мислити, і то мислити правильно: без братньої російської допомоги ми всі загинемо від агресивного Заходу!
Дуже довга боротьба за незалежність може підтримуватися здебільшого ресентиментом. Його плекали Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий і т.д.Та що там: він значно кращий! Адже він не є антиросійським, а навіть навпаки — такий ресентимент хай вже буде!
Фактично в Україні боролися два ресентименти: класовий та національний. Причому класовий ресентимент виглядав навіть більш універсальним, бо містив пролетарський інтернаціоналізм, який добре заміщував російський імперіалізм.
Ідеї нації та націоналізму як форми прояву незалежності були дуже обмеженими: вони не мають жодного універсального контексту і погано єднають та усуспільнюють, бо зводять все зрештою до етнічності та мовної українізації, а також супроводжуються неабияким ресентиментом.Дуже погано! Особливо якщо зважати на те, що переважна більшість країн, навіть тих, які утворені в процесі змішування різних народів і етносів (плавильного котла), насьогодні єднаються спільною мовою та спільним суспільно-політичним контекстом. Саме цього московити і прагнуть не допустити на території України!
Тобто погане або відсутнє мислення приводить до поганих наслідків. Спроба Липинського протиставити свої ідеї комуністичним, не була підтримана українськими інтелектуалами, які продовжили плекати націоналізм, причому ще й у формі літератури та слабко осмисленої політичної боротьби.Про Липиньського нічого не знаю, але зважаючи на те, хто його рекламує... Мабуть, чергова варіація ідеї України, як другої, кращої Росії — і розбиратися не хочеться!
Націоналістичний ресентиментальний тренд Петлюри, що виступив проти загальногромадянського договірного тренду Скоропадського, зазнав геополітичної поразки. Орден українства Коновальця (ОУН), що значним чином продовжував загальногромадянський договірний тренд Скоропадського, через політичне рейдерство та розкол з боку Бандери, який відновив націоналістичний ресентиментальний тренд Петлюри, через відсутність осмислення зазнав не лише політичної, але і моральної поразки.Просто перераховано основні діячі, які, власне, боролися за незалежність, а не її імітацію. Очевидно, це погані діячі, не ті діди-прадіти, про яких йшлося на початку. А які правильні, можна взнати? Ні, про це пан Дацюк писати не буде. Мабуть, щоб не сіяти смуту...
Спроба української літератури першої половини XX століття відійти від ресентименту завершилися трагедією – українські нересентиментальні літератори були знищені в СРСР: це так зване розстріляне відродження.Хороший підбір слів: „завершилося трагедією“, „були знищені“ — пасивний спосіб. „Так зване розстріляне відродження“ — це точно ресентиментний термін — ясно що так званий! Це, нагадую, не просто трагедія. Це злочин. За який ніхто не те що не поніс покарання, а навіть не засуджений! Отакий він, український ресентимент, — забули й пробачили!
Українська "свідомість незалежності" відроджувалася в другій половині XX століття на ресентименті, який став основоположним знову через літературу. Тобто Дзюба, Яворівський, Драч просто відтворили попередній ресентимент.Так, митці-колабораціоністи, які писали як добре нам живеться в тюрмі народів у той час, коли мордували Стуса — вони відтворили! Мабуть, саме тому український ресентимент є таким беззубим. Але навіть і беззубого ресентименту московські посіпаки бояться, що лише про нього й ведуть мову! Мабуть, це і є правильне мислення — не те, що якась там емоційна воля! Тут системність!
Підозра-заздрість-помста-ненависть в українській літературі накопичувався і набули космічного масштабу. Це справжня трагедія української літератури, яка продовжує нівечити душі дітей та неофітів.Так, точно, підводка до того, що треба все забути і все пробачити — альтернативи нема.
Літературний ресентимент вплинув на боротьбу за незалежність. Але якщо боротись за незалежність можна на одному ресентименті, то для державності треба мислення. І саме з мисленням була трагедія.
В 1990-ті роки на початку незалежності можна пригадати вживану тоді філософську іронію щодо націоналістичного проекту України: "хтонічний хтонус хтонує", тобто абсолютизація, бездумна замкненість і повна ізоляція хтонічного як тотальна незалежність.А може то не іронія була — ні про це краще й не думати! Адже всім відомо, що 1990-ті роки в Україні — це райські часи — нічого хтонічного просто за вікном — що ви! Знову сарказм — не можу втриматися!
Покоління 60-ників, які отримали державну незалежність та намагалися розбудовувати державу за всіма традиційними напрямками, виявилися стратегічно неспроможними через традиційне нехтування мисленням задля ресентиментальної волі.А це вже пішла пряма брехня. Відбулося рівно навпаки: покоління 60-ників, з яких вижили найбільш беззубі, повністю відкинуло всякий ресентимент, прийняли декларацію незалежности як довершену реальність і відмовилися від влади на користь комуно-більшовицьких окупантів під жовно-синім прапором. Ось, як це сталося насправді.
Вся новітня філософія України була російськомовною. Філософи Булгаков С.М., Шестов, Бердяєв, Шпет, Голосовкер, які вчилися у Київському університеті, націоналістичним проектом були відкинуті від українського мислення. Українська література продовжувала виконувати світоглядні та політичні функції, відтак як мисленнєво слабка спричинила катастрофу. Філологи завели Україну на манівці.Мені так подобається ця безапеляційність! Але звернімося до простого факту реальности, яка так заважає промосковським наративам. Серед філософів, літераторів і мислителів новітньої епохи, що походять з України, найбільш відомими в світі є зовсім не оті російськомовні пани, при всій моїй повазі до них, а зовсім инші: Леопольд фон Захер-Мазох і Станіслав Лем. Щоправда писали вони неросійською, тому це не рахується! Адже всім відомо, що не важливо, якою мовою пише справжній українець®, якщо це мова російська© — не сарказм! Тому брехня про „всю російськомовну філософію“ — це вже й не брехня, а цілком нормальний дискурс — оце вже сарказм!
На початку державної незалежності її творцям здавалося дуже вдалою думкою: перевести енергетику класової підозри-заздрості-помсти-ненависті у енергетику націоналістичної підозри-заздрості-помсти-ненависті – без будь-якого масштабного мислення. Ані перший, ані другий Майдани не змінили цю ситуацію.Так, класова підозра в окупованій декласованій країні, де панівним класом були окупанти та колабораціоністи — це страшна сила! Як же її невміло використали без масштабного мислення. От якби мислили масштабно, тоді, мабуть, зрозуміли, що єдиним виходом є збереження оновленого Совєцього Союзу, ну, або, принаймні, входження Митного Союзу — саме за це насправді стояв Майдан! Принаймні, це випливає з вищенаписаного...
Після Майдану (нереволюції) Гідності, під час війни Росії з Україною, націоналізм перетворюється на націонал-патріотизм, тобто коли патріотизм прив'язується не до ідеї свободи, соборності, політичної єдності, широкої солідарності, спільності етичних настанов та естетичних орієнтацій, а до націоналізму, етніцизму, трайбалізму та мовного фетишизму.Майдан, на якому стояли (і гинули) вихідці з Вірменії та Білорусі, представники народів Криму та Ічкерії, і навіть етнічні росіяни та євреї, призвів до того, що патріотизм став трайбалізмом. І саме тому президентом обрали єврея Зеленського — мабуть це такий хитрий план українських фашистів, які готують нові погроми! Втім, тут, насправді, все зрозуміло. Весь цей брехливий пафос заради останніх слів про мовний фетишизм. Ну, тобто коли кляті націонал-патріоти вимагають, щоб нащадки окупантів і колабораціоністів, які є панівним класом у так званій незалежній Україні, хоч би позірно, на офіційних церемоніях згадували, якою є мова місцевого населення!
Відтак безліч людей вважаються непатріотами, якщо вони ненаціоналісти, тобто неправильні українці. Благородство проти імперців, поневолювачів, окупантів зберігати набагато легше, ніж благородство серед неправильних українців. Благородство швидко втрачається, коли настає вибір: між здирниками, корупціонерами, олігархами, але правильними українцями, та інтелектуалами, професіоналами чи звичайними обивателями, але неправильними українцями.Отже, в трьох реченнях ми маємо такі маніпуляції: фальшиве твердження про те, що ненаціоналісти є неправильними українцями з подальшою підміною тези про поневолювачів, якими вже стали всі, хто не є націоналістом, а потім ще й хибна дилема про те, що вибір є між здирниками, які, звісно ж, є націоналістами, та професіоналами-інтелектуалами, які ними не є. Це бінґо, по-моєму. Здається, бракує лише заклику в бік московських боліт: Якунєвіч вєрнісь!
В гаслах націонал-патріотів "Армія. Мова. Віра" кожне слово є помилковим або розуміється спрощено. Бо не армія, а осмислена воля через армію, добробати, волонтерів і територіальну оборону. Не мова, а мислення, яке творить мову. І віра, яка не церква і не конфесія. Тому "Армовір" це архаїзація та ментальне виродження незалежності України.Так, чорт забирай, в гаслах доводиться спрощувати ідеї! Але це зовсім не означає, що ці ідеї є помилковими. Дещо архаїчні — це правда, але для країни, яка ніяк не може вийти з середньовіччя і яка оточена такими, які звідти взагалі виходити не бажають, я не впевнений, що це так погано. Але це розмова взагалі ні про що, бо ніяких конкретних претензій нема. Що не так, наприклад, з добробатами й волонтерами, які підтримують цю саму армію, очевидно, не досить осмислено? Відповіді нема...
Окрім того націонал-патріотизм загострює ресентимент: все, що не виглядає націонал-патріотичним, мисленню не підлягає, і, більше того, підозрюється як вороже, ненавидиться як вороже, заслуговує на помсту як вороже в прихованій заздрості до нього.Оголошується, чи воно таким і є? Це просто дивовижний збіг: вороже мислення та ідеї виголошуються ворожою мовою! Як же ж так сталося?! Знову відповіді нема!
Саме в незалежній Україні стався ресентиментальний колапс мислення. Це описується як неспроможність націонал-патріотів не те що до критичного мислення, а до мислення як такого. Більше того, інакше мислення націонал-патріотами оголошується як чуже, чужомовне, вороже. Ресентимент руйнує мислення і не дозволяє його повернути.
Відсутність стратегічного мислення та відмова від власних теоретичних гуманітарних досліджень призвели до того, що зрештою переміг націонал-патріотичний ресентимент, який ввів уже жорстку заборону на мислення, на масштабні смисли та на довготривалу перспективу. Ресентимент проник у більшість гуманітарних інститутів України і по суті паралізував їх змістовну роботу.Переміг? Серйозно? Уже навіть ідіоту очевидно, що якби гуманітарні інститути в Україні були націонал-патріотичними, а не старими совєцькими, то й результат був би такий, як в Естонії або в Латвії. За збігом обставин на них московити сунути не посміли!
Ресентимент дає нетривалий злет мобілізації, а потім провал і відкат. Отже в проекті незалежності України протягом 30 років ресентимент призвів до провалу. Націонал-патріотичний ресентимент, як виявилось у війні з Росією, воює не з зовнішнім ворогом, а з ворогом внутрішнім – російськомовними українцями. Власне це і призвело до втрати єдності і розколу серед українців.Так, а Росія їх захищає від насильницької українізації. Саме так Хуйло і заявляє. А це всього лише повторення його тез — нічого нового.
Декомунізація, десовєтізація, дерусифікація – процеси нігілізму та негативізму в Україні, які призвели до неспроможності присвоїти будь-які надбання СРСР. Історичний досвід Західної України став насаджуватися решті Україні, яка самостійно обрала анархізм, більшовизм, боротьбізм. В Україні оприявнилися два консенсуси – Київський та Галцицький. Стигматизація недавнього минулого як окупації, таврування безлічі українців як колаборантів фактично зруйнувала позитивну енергетику творення незалежної України.Я знав, що мені неодмінно згодиться цей допис про позитивну енергетику творення совєцької України, яке так жахливо стигматизують!
Присвоєння суть осмислення того, як включити в своє ціле будь то мову, частину історії, традицію або норму. Якщо наше ціле не вміє присвоювати занадто багато і плодить дуже багато чужого або ворожого, то ми самі розколоті. Присвоїти значить включити в свою ойкумену в тому чи іншому позитивному сенсі. Наприклад, незалежна Україна не може присвоїти СРСР ніяк. І обезсмислення чи негація радянської історії підриває колективну пам'ять.Я перекладу простою селянською мовою. Заліз злодій до вас у хату й розпоряджається нею: вирішує в які кімнати вам можна заходити, якою мовою говорити, що їсти і коли лягати спати, а ви, селюки недолугі, не здатні осмислити цей унікальний досвід, присвоїти його, зробити частиною свого життя. Ви плодите до злодія відчуження та ворожість! Припиніть це негайно!
Націоналістична парадигма принципово не може зрозуміти різницю між імперією як мислительною установкою, яка може надбудовуватись над різними ідеями, в тому числі і над націоналістичною, від комуністичної ідеї, яка є по суті гуманістичною. Питання "хто творив в Україні голодомор та репресії: імперці чи комуністи" є надто складним і важливим, щоб ним нехтувати і продовжувати мати таку мислительно слабку парадигму. Не осмислені чи погано осмислені вади повторюватимуться нескінченно в різних формах, якщо не зрозуміти їх справжні причини.Так, нам дуже важливо зараз зʼясувати, ким же були ті убивці-нелюди, які влаштували Голодомор, і за що ніхто не поніс жодного покарання! То ким же вони передусім були, імперцями чи комуністами? Це складно, але надто важливо! Нумо зʼясовувати! — це я продовжую переклад.
Мовний ресентимент набув в Україні масштабу масового мовного психозу. Якщо українська мова втратить привабливість і зникне, то лише через мовний психоз. Українцям важко відмовитися від омани лінгвоцентризму XX століття, але мова не є генетичним (правильніше – цивілізаційним) кодом української спільноти.Все-таки, пан Вʼятрович сформулював геніяльно: нам пропонується не тільки і не стільки мова загарбників замість української, але й їхні мислительні установки, етичні настанови та естетика. І про це вже відверто пише пан Дацюк!
Мова може бути як завгодно змінною, може бути багато мов, може бути штучна мова – все це неважливо. Цивілізаційним кодом будь-якої спільноти є взаємопов'язана четвірка: мислительні установки, творча уява, етичні настанови та естетичні орієнтації.
Якщо коротко, цивілізаційний код позитивної перспективи: ускладнюване мислення, відв'язана уява, мотивації без ресентименту, естетика повсякденності.А це вже не ми, а ви намагаєтеся!
Символом болючої приземленості уяви українців є мем Петренка-Шевченка: "Чому мені, Боже, ти крила не дав? Я б землю покинув і в небо злітав?" Адже Бог дав нам крила: це наше мислення і наша уява – просто ми тримаємося за землю і літати боїмося.
Майдан Гідності став неосмисленим кінцем проекту незалежності. Українці не взяли, не беруть і не збираються брати відповідальність за свою історичну долю. У бідах українців винуваті всі, окрім них самих: Росія, Польща, Угорщина, Білорусь, Німеччина, Франція, США і навіть весь колективний Захід чи взагалі весь світ і вся їх історія.
Під гаслом "не все так погано" ми намагаємося зазвичай приховати справжній стан справ, будучи не в силі змінити концепти та парадигми розбудови держави та розвитку країни. Відтак насьогодні ментальна катастрофа України очевидна для нащадків і неочевидна для тих, хто знаходиться в стані ресентименту.
Політична та економічна катастрофаВійна — це мир, свобода — це рабство, незалежність — це збереження диктату Москви! У мене погані новини для пана Дацюка: Орвел це сформулював раніше і краще!
Незалежність в уяві прибічників незалежності малювалася тоді за чіткою схемою: "Україна це все, що у нас є від СРСР, але без диктату Москви".
Усвідомлення того, що до всього, що у нас є від СРСР, потрібно було докладати мислення, стратегію, програмування, проектування, не було.
Українська влада віддала всю промисловість та інфраструктуру олігархам і корупціонерам-чиновникам, які фактично продали ті фрагменти, що не давали швидкого прибутку, вичавили те, що давало швидкий прибуток, гроші вивели за межі України, а у відтворення та інновації фактично нічого не вклали. Українські чиновники перенаправляли бюджетні гроші в сфери, де їх можна було вкрасти, при цьому знижували бюджетне фінансування науки, освіти, медицини та спорту, поки всі ці гуманітарні сфери не були зруйновані. Українська влада продала і знищила свою обороноздатність, і навіть на фоні війни не здатна її відновити.Це одна інтерпретація. Але є инша: все це відбулося і відбувається через те, що влада лишилася совєцькою, оті самі стратегії мислення і проєктування теж, і мудрий український народ, слухаючи — ні не дацюків, а звичайних бандюків — відтворює цей морок, щоразу обираючи совок на виборах.
Україна сьогодні це аграрна країна, з якої тікають молодь та спеціалісти. Інакшою вона в найближчі роки не буде, бо у нас немає бачення інакшого світу, немає стратегії перетворень щодо цього інакшого світу, немає очевидно наявних загальнонаціональних проектів та програм розвитку. Якість влади в незалежній Україні невпинно знижувалася, поки ми не отримали політичний вибір настільки поганий, що фактично вибирати вже сенсу немає.
Україна втратила важку та легку промисловість, доволі розвинуте сільське господарство, якось зрівноважену соціальну структуру.Цей відвертий фашизм я залишу без коментарів — щось не доберу цензурних слів...
Україна втратила світового рівня науку, розвинуту повсюдну і безоплатну медицину, найвищого світового рівня освіту, високорозвинений спорт, а також суднобудування, боєздатну армію та ядерну зброю. Україна майже втратила літакобудування і ракетобудування.
Зате ми маємо позірну свободу; олігархізацію і корупцію; декомунізацію і українізацію; безвіз з Європою і толерантність щодо різних меншин.
Одне в обмін на інше. І чи можна це порівнювати?
Ми маємо безліч політичних партій, які не ведуть і не замовляють гуманітарних досліджень. Владні партії це по суті лобістські структури. Жодна з партій не має стратегій, програм та проектів розвитку країни.Про стратегії правда, але пан Дацюк нарікає трохи нещиро. Всі більш-менш крупні партії серйозно займаються гуманітарними питаннями, і саме так, як це робить пан Дацюк!
Ми пройшли два Майдани, результати яких суперечливі. І при цьому ми маємо безпрецедентне розкрадання народного багатства і вивезення капіталів за межі України.А ця безсоромна брехня, на мою думку, вже трошки запізнилася: порівняння з Білоруссю нам дає наочну беззаперечну ілюстрацією здобутків українських Майданів.
За 30 років українці не змогли не те що вийти на розвиток, але навіть повноцінно відновити радянську економіку – як за шириною охопності сфер господарювання, так і за рівнем ВВП, як би його не рахувати.Дивно, а я думав, що навпаки: ковбаси стали виробляти значно більше і краще, а набоїв навпаки — значно менше. Якщо саме цю „ширину охопності“ має на увазі пан Дацюк, то тут важко не погодиитися — виробництво засобів знищення московських окупантів Україні потрібно як ніколи! Але, звісно, це була підводка до прямо протилежного висновку...
Катастрофа незалежності України не в тому, що Україна після здобуття незалежності зазнала демографічної регресії, економічного руйнування, політичної примітивізації, олігархічного здирництва, корупційного розтління. Катастрофа незалежності навіть не в девальвації патріотизму, інтелектуальній деградації еліти, ментальному виродженні націонал-патріотизму, агресуванні суспільної свідомості.Сьогодні це вже можна формулювати одним словом, яке зрозуміло всім, хто перебуває у відповідному дискурсі, — федералізація. Час забути про націонал-патріотизм і починати переосмислення наративу в напрямку, в якому цього вимагає Хуйло!
Катастрофа у тому, що ми не змогли: створити самовизначення України в рамках світу та вічності; переосмислити українську історію поза рамками націонал-патріотичного наративу; створити нову еліту зі стратегічною компетенцією; запустити процес масштабного стратегування; впровадити загальнонаціональні програми та проекти розвитку; вийти на договірне самоврядування.
Війна України з Росією як катастрофаНу нащо оце словоблудство?! У війні винні обоє: агресор і жертва агресії. Коротко і ясно! Але далі буде краще...
Війна Росії з Україною це російська катастрофа, тому що фактично це визнання кінця імперії, відсутності стратегічного мислення, морального падіння і безпорадності.
А от війна України з Росією це також катастрофа, українська катастрофа.
У війні Росії з Україною є лише одна причина – обопільна відмова від мислення Росії та України, відтак неспроможність вийти на цивілізаційний аналіз, творення нових смислів та перспектив. Тобто ані Росія, ані Україна не запропонувала жодних гуманітарних концептів бачення світу множинних екзистенцій, де старі гуманітарні концепти вже не працюють.
Сьогодні у війні Росії з Україною воюють російський імперський ресентимент та націонал-патріотичний український ресентимент. Найбільшими злочинами української еліти часів незалежної України є відмова політично назвати війну війною, відмова від ведення війни в режимі мобілізації, відмова від загальногромадянського консенсусу щодо деолігархізації та знищення корупції на тлі війни, відмова від судового переслідування здирництва та розкрадання під час війни.Які гарні і правдиві слова, правда? Але правда тут потрібна лише щоб збрехати:
Саме щоб прикрити свої злочини, українська еліта була так зацікавлена у війні з Росією та у колаборації з нею під час війни. Відмова від визнання та ведення війни українською елітою призвела до того, що вся енергетика і агресія, яка мала бути спрямована на супротивника, переключилася всередину України на неправильних українців. Тепер хейтерство в соціальних мережах, установка на ненависть і агресію щодо неправильних українців в 30-ту річницю незалежності України це прикра реальність.Тобто здирництво і розкрадання треба переслідувати, а відвертих колабораціоністів навіть хейтити не можна! Оце так мислення! Чи тепер неправильні українці вже означають щось третє? Бо, якщо чесно, я вже заплутався з постійною підміною понять...
Проміжні результати війни України з Росією це втрата Криму та ТОТ ДЛО, а також перехід України у пряме зовнішнє управління з боку Західних країн (США, Великобританія, Німеччина, Франція) та наддержавних структур (МВФ, НАТО і т.п.). Тобто це катастрофа з точки зору Декларації про державний суверенітет України: "державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах".Десь я це вже чув...
Найбільш показовий приклад: нинішній закон про мову не відповідає стратегії реінтеграції Криму та ТОТ ДЛО. Але ж якби у мовних фетишистів було стратегічне мислення.Зверніть увагу: знову мова муляє!
Отже у війні Росії з Україною є окрема війна України з Росією, і от саме за дурість цієї війни українці мали б нести відповідальність. Мали б! Але у нас не вистачає мудрості, щоб взяти відповідальність українців за війну з Росією. Мудрий у конфлікті бачить і свою відповідальність, дурний бачить лише провину противника. Відповідальність бере на себе мудріший, а не той, хто винуватий.Памʼятаєте про те, що винні обоє? Це продовження... Мудріший (а це, звісно, жертва) бере відповідальність на себе! Як вам стратегічне мислення?! Хіба ж „мовним фетишистам“ таке зрозуміти?!
Естетична катастрофаПамʼятаєте про естетику? Ось це вона і є, достоєвщина! Але тут теж уже трохи запізно. РуSSкій мір породив значно краще: моторольщину та гоблінщину.
Найбільше людину гнітить потворність навколишнього життя. За Достоєвським, якщо світ спасає краса, то потворність це те, що нищить нас зсередини.
Вже років 20, як українці їздять по Європі і бачать європейську естетику повсякденності. Це не архітектура, не парки, не сквери. Естетика повсякденності це естетичні настанови до багаторівневого і детального втілення краси навколо себе.Золоті слова, золоті! Отже, естетика, що її нам накинули більшовики після революції 1917 року, мʼяко кажучи, незадовільна. По-моєму, тут пан Дацюк трохи перестарався з апологетикою УРСР і написав трохи не те, що хотів. Не бачити йому премії, ой не бачити! Хоча, цілком можливо, що куратори до цього місця і не дочитають, або ж не зрозуміють — хтозна!
Європейці це бачать, коли виїжджають зі своїх країн до України і розповідають нам, що у нас кругом брудно, негарно, потворно.
Українці, бачачи гарну Європу, не бажають творити красу навколо себе. Вочевидь крім віри, яка дає етичні мотивації; мислення, яке створює початки та орієнтації наших уявлень; волі, яка нас рухає за бажаннями чи цілями; має бути ще потяг до краси, який має патичну природу симпатії та антипатії.
Естетика повсякденності це те, що діє підсвідомо, але так само невідворотно, ніби незбувна краса Всесвіту.
Українцям в естетичному плані не можна вірити нікому – ні бідності, які брудна і потворна, ні багатству, яке свої паскудство та несмак вкриває позолотою та розкошами.
Мистецтво як інноваційна естетика непотрібне за відсутності естетики повсякденності. Катастрофа Майдану Гідності полягає у тому, що Революція Гідності не відбулася перш за все у естетиці.
Як би українські націонал-патріоти не принижували революцію 1917 року, естетична революція була її складовою. Майдан Гідності 2013-2014 років не став Революцією Гідності, тому що не призвів до революції мислення і до естетичної революції.
Потворна Україна не має шансу відбутися. Нас не спасе природа, яку ми плюндруємо. Нас не спасуть ліси, які ми вирубаємо. Нас не спасуть річки, які ми бруднимо. Нас не спасуть парки чи сквери, які ми смітимо. Нас не спасуть потворні міста, архітектуру яких ми знищуємо.
Де діти візьмуть уявлення про красу, якщо навколо них все потворне? Звідки діти перейматимуть уявленнями про благо, якщо навколо них все лише корисне чи некорисне?
Такі діти литимуть кров свою та чужу за примітивні цінності ресентименту: імперського чи націонал-патріотичного, бо бруд та потворність неодмінно заливаються кров'ю. Нічого дивного, бо кров не бруднить уже брудне. Потворне тягнеться до потворного. Лише краса вберігає від крові контрастом повсякденної естетики.
Після катастрофиТеж можна погодитися, але очевидний висновок, що Україна — не Індія (я вже не кажу про сміховинність порівняння цивілізованих британців і московських нелюдей), нам не підходить, тому просто зробимо вигляд, що його не існує...
Багато країн намагалися стати незалежними. Але серед них є два радикально протилежні приклади.
Є євреї з їх державою Ізраїль, яких постійно в їх історії намагалися поневолити, завоювати, розсіяти по землі, знищити як державу. В Другу світову війну проти них влаштували Голокост. Відтак євреям важко, часто майже неможливо, позбавитися ресентименту. Тим більше, що ресентимент як їх історично виправдана поведінка зафіксований в їх священних книгах.
Є Індія, яку поневолювали британці, яка внутрішньо неймовірно строката, різноманітна, у розколах і суперечках. Але яка своїми пророками була проведена через ахімсу і морально вистояла. Тепер Індія має хінді як офіційну мову та англійську як допоміжну офіційну і наслідує структуру розвитку західних країн. І ніхто там особливих кампаній щодо хіндізації населення і заборони англійської не веде. І локального та групового ресентименту там теж багато. Але ресентимент там не є ані офіційною політикою, ані широким громадським активізмом, не розколює країну.
Тієї України, яка була проголошена в Декларації про державний суверенітет України, нема. Є щось інше: залежне, деградоване, частково окуповане, розколоте. Як називати це інше і чи є в нього перспектива – це питання, на які поки що немає відповіді....Адже, як ми памʼятаємо, на відміну від Ізраїля, нам від ресентименту позбутися дуже просто — робити як каже Хуйло і ніякого зовнішнього керування!
Чорна діра ресентименту поглинула українську еліту. Саме це не дозволяє ані бачити, ані осмислювати зовнішнє управління та цілий набір катастроф України.
Доволі довго після Майдану Гідності здавалося, що націонал-патріотів можна якось переконати, вийти з ними на сутнісну розмову про цивілізаційні перспективи України.Та ні, деякий час ви просто прали штани після того, як обісралися від страху, що зараз вас будуть тупо вішати, як це давно треба було зробити!
Націонал-патріотам здається, що критика незалежності неодмінно може бути лише проросійською, проімперською, зрадницькою. Катастрофа патріотичного мислення дійшла до такого рівня, що осмислена розмова з націонал-патріотами стала неможлива.Або не здається. Або, станом насьогодні, ніякої иншої критики просто не існує! Таке може бути?
Зараз вже очевидно, що націонал-патріотичний ресентимент має пережити повне банкрутство разом з руйнуванням України. Катастрофа має унаочнитися і стати очевидною.Це теж можна, в принципі, можна було скоротити до „Украіни больше нєт!!!“© Але, мабуть, так було би занадто відверто...
В катастрофі розвитку не буває. Розвиток це розвій наявного. Так от нинішня Україна розвитку не підлягає через засадничі вади колективних мислення, уяви, пам'яті, уваги та сприйняття, через банкрутство націоналістичних, націонал-патріотичних, етнічно-мовних смислів та перспектив.
Але катастрофа це не кінець. Україна має пережити фундаментальне і перспективне перетворення. Без української ахімси та подолання ресентименту України не буде.
Через руйнацію, історичну травму та переосмислення перспективи має постати Інакша Україна.
Потрібні не просто нові ідеї самовизначення. Потрібні переосмислення, переустановка і переорієнтація.
Хто погодиться на це, той і створить Інакшу Україну.
Очікуйте частину 2 "Інакший світ".
Нема коментарів
Дописати коментар